Катерина Аксьонова. СТАРІ ГРІХИ

©Катерина Аксьонова

    Катерина Аксьонова. СТАРІ ГРІХИ
    Авторський переклад з російської Катерина Аксьонова п"єси "Груз ошибок прошлого".


    Дійові особи:

    Д і в ч и н а - підліток.
    М а т и - жінка старша 40.
    Т і т к а - жінка до 40 років.
    Б а б ц я - жінка старша 60 років.
    Р у с л а н - чоловік приблизно 40 років.


    Дія 1.

    Сцена 1.

    Вітальня звичайної квартири.
    На сцену вибігає ДІВЧИНА за нею МАТИ.
    МАТИ: Як ти себе поводиш? Що ти собі дозволяєш?
    ДІВЧИНА: Не присіпуйся до мене. Я просто сказала правду.
    МАТИ: Ти нагрубіянила Бабусі.
    ДІВЧИНА: Я ж попросила мене не чіпати.
    МАТИ: Вона просто запитала - які в тебе сьогодні уроки?
    ДІВЧИНА: А я сказала - нехай не лізе, не їй до школи ходити.
    МАТИ: Як тобі не соромно? Я тебе не так виховувала. Мушу подзвонити батькові.
    ДІВЧИНА: Виходить, ти знаєш, як його шукати?
    МАТИ (погарячкувавши): Звичайно.
    ДІВЧИНА: Тітка Тая права, аліменти ти не береш через принцип.
    МАТИ: Та як ти смієш? Обговорювати мене...

    Сцена 2.

    З бокової двері виходить ТІТКА.

    ТІТКА: Чого кричите? Ви мені заважаєте спати.
    МАТИ (переключається на Тітку): Яке ти маєш право обговорювати мене? Та ще з моєю донькою.
    ТІТКА: Валя, ти при своєму розумі? Я тільки що прокинулась від твого репетування і ти вже мене у чомусь звинувачуєш.
    МАТИ: Яке тобі діло: отримую я аліменти на доньку чи ні. Тебе це не обходить.
    ТІТКА: Мене не стосується. Точно! Але, якби ти в чоловіка брала гроші, то, можливо, усе було б по-іншому.
    МАТИ: Не лізь в моє життя!
    ТІТКА: Не лізу. Припини горлати і усі свої питання можеш вирішувати сама.
    МАТИ: Що ти можеш знати - сама життя не влаштувала - а мене вчиш.
    ТІТКА: Валя, досить! Ти сварилась з донькою. Я потрапила під гарячу руку. Давай зупинимось.
    МАТИ: Я не починала. (Обертається до Дівчини): Ти мені поясниш, що відбувається.
    ТІТКА: Це надовго.
    Тітка проходить через вітальню, зникає в інший кулісі.

    Сцена 3.

    ДІВЧИНА: Нічого не відбувається.
    МАТИ: А твоя поведінка?
    ДІВЧИНА: У вас усіх проблеми та негаразди, а ви зло зриваєте на мені, а потім від мене щось вимагаєте.
    МАТИ: Я твоя мати, я тебе виховала і вимагаю поваги до себе.
    ДІВЧИНА: А я твоя донька і я вимагаю від тебе правди.
    МАТИ: Що ти можеш від мене вимагати?
    ДІВЧИНА Чому ти мені не дала телефон батька?
    МАТИ: Це не твоя справа, мені вирішувати.
    ДІВЧИНА: Тобі вирішувати, ти вимагаєш. Я на щось маю право?
    МАТИ: Поводити себе відповідно. І ти повинна...
    ДІВЧИНА: Я повинна йти до школи.
    Дівчина стрімголов виходить.

    Сцена 4.

    МАТИ: Вони усі збожеволіли. Ця сім"я на мені тримається, а вони усі так до мене ставляться. Ганна взагалі мене не слухає. Мати з вимогами. Ще й Тайка повернулась. Це неможливо.

    Сцена 5.

    Входить Тітка.
    ТІТКА: Повернулась, так я повернулась. Коли ти вже з цим смиришся?
    МАТИ: Ніколи. В нас тільки життя налагодилось.
    ТІТКА: Звичайно, грошей на ліки матері вже не було, борги за квартиру.
    МАТИ: Я би дала собі раду!
    ТІТКА: А тут з"явилась я, та не дала можливості тобі стати мученицею.
    МАТИ: Нічого страшного з тобою не сталося. Одного разу допомогла родині. Не чекай за це подяки. Якщо тут живеш, то повинна...
    ТІТКА: Тільки мене не вчи - що я повинна, а що ні. Краще скажи що з твоєю любою Ганнусею?
    МАТИ: Нічого, з Ганною все гаразд.
    ТІТКА: Саме тому, коли вона виходила, так грюкнула дверима, що впав вішак.
    МАТИ: Це протяг.
    ТІТКА: Валя, це перехідний вік.
    МАТИ: Який перехідний вік? Вона ще дитина.
    ТІТКА: З хлопцем своїм посварилась. Вже декілька днів сама до школи йде.
    МАТИ: Тая, що ти говориш. Ганну не цікавлять хлопці.
    ТІТКА: Валя, її цікавлять хлопці, це нормально. Не нормально те, що ти не хочеш бачити змін в житті доньки.
    МАТИ: Ніяких змін немає. І не налаштовуй її проти мене. Чуєш, ти не маєш права!
    ТІТКА: Сварка з ранку, це не найкраще. Мені ще на роботу треба, тобі теж. Давай мовчки збиратись.
    Затемнення.

    Сцена 6.

    Дівчина ходить по кімнаті. Говорить сама до себе.
    ДІВЧИНА: Сказати чи ні? Дізнається - не дізнається, треба порадитись з ким-небудь. Може з бабцею, тільки вона зараз вдома. Але ми весь час сваримось. Спробувати? Не вийде... Чому він примушує мене обирати? Чому я повинна обирати, а не він? Чому я не можу сказати йому - або або? Хоча, чим я йому можу погрожувати. Навіть, якщо я всім розповім, скажуть: я теж винна. Що ж робити? А якщо... Ні, одній лячно. Треба когось попросити. З дівчат не можу, розмов буде. Мати взагалі вибухне. Тітка розлютиться, але може допомогти. Вони звичайно потім з мамою вщент посваряться, але мене це не стосується, мені б зі своїми проблемами дати раду.

    Сцена 7.

    Входить БАБЦЯ.
    БАБЦЯ: Вже прийшла?
    ДІВЧИНА: Так.
    БАБЦЯ: Я не чула. А коли пішла, за тобою все попадало.
    ДІВЧИНА: Це протяг.
    БАБЦЯ: Що відбувається?
    ДІВЧИНА: Нічого.
    БАБЦЯ: Тоді чому ти з усіма сваришся.
    ДІВЧИНА: Я ні з ким не сварюсь. Всі від мене щось вимагають. Я всім винна.
    БАБЦЯ: А ти кричиш у відповідь.
    ДІВЧИНА: Я намагаюсь хоч якось пояснити - що відбувається. Мене ж ніхто не слухає.
    БАБЦЯ: Може, скажеш правду, що насправді відбувається.
    ДІВЧИНА: Нічого. Ви до мене присіпуєтесь.
    БАБЦЯ: Кому ти телефоном кричала: Тебе це теж стосується?
    ДІВЧИНА: Ви мене ще й підслуховуєте. Мені взагалі життя немає. Як так можна! І ви ще ображаєтесь, та в таких умовах...
    БАБЦЯ: Не хочеш - не кажи. Тільки прошу припини з усіма сваритись.
    ДІВЧИНА: Я ні з ким не лаюсь. Це ви не можете залишити мене в спокої.
    БАБЦЯ: Після того, як ти пішла, мати сварилась з тіткою.
    ДІВЧИНА: Тут я ні до чого. Вони завжди сваряться, коли починають жити під одним дахом. Я до цього стосунку не маю.
    БАБЦЯ: Добре. Їсти будеш?
    ДІВЧИНА: Я не голодна.
    БАБЦЯ: Треба поїсти, ти бліда. Пішли.
    ДІВЧИНА: А чому ти не вимагаєш: що я тобі щось винна.
    БАБЦЯ:Ти це і сама знаєш. А кричати на тебе немає сенсу, з цього все одно нічого не вийде.
    ДІВЧИНА: Звідки така впевненість?
    БАБЦЯ: У мене дві дорослі доньки.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    Дівчина одна в кімнаті. Чекає на когось і нервує. Входить Тітка.
    ТІТКА: Що за таємничість?
    ДІВЧИНА: Мама там з бабцею розмовляє?
    ТІТКА: Так, вона ріже м"ясо і дивиться серіал. Що ти хочеш? Ти мені щось показувала, але я не зрозуміла.
    ДІВЧИНА: Нам треба поговорити.
    ТІТКА: Тоді пішли до мене в кімнату, зачинимо двері.
    ДІВЧИНА: Ні. Так не можна. Будемо тут, я хочу бачити чи йде хто-небудь.
    ТІТКА: Що з тобою відбувається?
    ДІВЧИНА: Нічого. Нічого особливого чи незвичного.
    ТІТКА: Гаразд. Припустимо. Що ти хотіла?
    ДІВЧИНА: Я довго міркувала - з ким порадитись. Виходить тільки з тобою.
    ТІТКА: А мати?
    ДІВЧИНА: Цей варіант на крайній випадок.
    ТІТКА: А в тебе зараз не така ситуація?
    ДІВЧИНА: Поки що ні, я дуже на це сподіваюсь.
    ТІТКА: Ти впевнена?
    ДІВЧИНА: Я дуже на це розраховую.
    ТІТКА: Добре. Я слухаю.
    ДІВЧИНА: У мене тут виникла певна проблема.
    ТІТКА: Яка проблема?
    ДІВЧИНА: Ти можеш дослухати до кінця?
    ТІТКА: Мовчу.
    ДІВЧИНА: Одна проблема. В принципі, я знаю як вийти з цієї ситуації. Навіть два варіанти. Мені потрібна не зовсім допомога, скоріше підтримка. Я майже усе для себе вирішила. Просто мені лячно. Мені лячно йти одній. І я на тебе розраховую.
    ТІТКА: Ти можеш розраховувати на мою допомогу, підтримку. Тільки я нічого не зрозуміла з твоїх слів.
    ДІВЧИНА: Мене примусили обирати.
    ТІТКА: Хто?
    ДІВЧИНА: Це не так важливо.
    ТІТКА: Виходить, важливий сам вибір.
    ДІВЧИНА: Так. Справа в тому, що... Я навіть не знаю, як сказати.
    ТІТКА: Як завгодно, я нічого не розумію і не можу допомогти.
    ДІВЧИНА: Мені потрібна твоя допомога. Справа в тому, що я...

    Сцена 9.

    Заходить Мати.
    МАТИ: Яка тобі потрібна допомога? Чому ти не захотіла розмовляти зі мною?
    ДІВЧИНА: Мамо, тебе це не стосується.
    МАТИ: Як це мене не стосується? Ти просиш про допомогу не в рідної матері.
    ДІВЧИНА: Нічого страшного, я все вирішу сама. Залиште мене у спокої.
    Дівчина йде.

    Сцена 10.

    МАТИ: Що з моєю донькою?
    ТІТКА: Я звідки знаю.
    МАТИ: Вона з тобою розмовляла. Не захищай її.
    ТІТКА: Уявлення не маю, вона щось буркотіла, але нічого не сказала конкретно.
    МАТИ: Краще нічого не приховуй і не ставай між матір"ю та донькою.
    ТІТКА: Я не стаю поміж кимось. Вона щось хотіла сказати, ти прийшла, вона змінила думку.
    МАТИ: А тебе не збентежило, що вона вирішила порадитись з тобою, а не зі мною.
    ТІТКА: Це твої особисті проблеми з донькою. Я тут ні до чого.
    МАТИ: Як ти переїхала, вона стала замкненою. Дівчинці важко.
    ТІТКА: Валя, заради Бога. Якби я їй заважала, вона би сказала прямо. Твоя донька не вміє ходити манівцями.
    МАТИ: Не присіпуйся до моєї доньки.
    ТІТКА: Ніхто не чіпає ні тебе, ні твою доньку. Живить самі, не вплутуйте мене у свої сварки.
    МАТИ: Тебе ніхто не вплутує. Ти сама скрізь лізеш.
    ТІТКА: Я піду до себе, вип"ю ліки. У мене вже від вас голова болить.
    МАТИ: Але, якщо Ганнуся буде з тобою відвертою, ти мені перекажеш?
    ТІТКА: Вона не поділиться.
    МАТИ: Ти повинна мені пообіцяти.
    ТІТКА: Я сама вирішу за обставинами.
    МАТИ: Ти не маєш права.
    ТІТКА: Припини.
    Затемнення.

    Сцена 11.

    Крики, "ти ж паскуда", плач. На сцену влітає Дівчина. За нею біжить Мати, лупить її рушником. За ними Бабця й Тітка.
    Бабця закриває собою Дівчину. Тітка хапає Мати за руки.

    БАБЦЯ: Валя вистачить!
    МАТИ (кричить): Що вистачить? Така ганьба.
    ТІТКА: Давай сядемо. Ти віддаш мені рушника і просто всі поговоримо.
    МАТИ: Я їй покажу.
    ТІТКА: Може даш їй хоч слово сказати.
    МАТИ: Навіщо, я вже за неї наслухалась. Така ганьба.
    ДІВЧИНА (крізь сльози): Тобі все одно. Тебе це не обходить.
    МАТИ ( намагається знову кинутись на Дівчину, Тітка її утримує): Мені все одно! Та як ти смієш. Паскуда!
    БАБЦЯ: Припиніть обидві. Крик тут не допоможе.
    ТІТКА: Так. Не допоможе. Можливо, ви заспокоїтесь і я дізнаюсь, що відбувається.
    БАБЦЯ: Тая ти що?
    ТІТКА: Що я? Я прийшла з роботи, втомилась, до речі. Відкриваю двері, а моя сестра бігає за донькою з криками "ти паскуда". А мати намагається їх розборонити.
    БАБЦЯ: Так ти не зрозуміла, що відбувається?
    ТІТКА: Ні.
    МАТИ: Тоді чого пхалась?
    ТІТКА: Вирішила спочатку запобігти дітовбивству, а потім розібратись, що відбувається.
    МАТИ: Ця паскуда мене зганьбила, а ти знала.
    ТІТКА: Що я знала?
    БАБЦЯ: Ми знаємо, Ганнуся з тобою радилась.
    ТІТКА: Та нічого вона мені не сказала. Молола про проблему і що їй одній лячно.
    МАТИ: А ти не здогадалась?
    ТІТКА: Ні.
    МАТИ: Тобі треба прямою мовою, з півслова ти не розумієш. Немає в тобі тактовності.
    ТІТКА: Валя, припини, у мене рушник, і якщо ти не припиниш...
    МАТИ: Ця паскуда дитину нагуляла.
    ТІТКА: Що?
    БАБЦЯ: Це правда.
    ТІТКА: Ганя?!
    ДІВЧИНА: Так. Залиште мене в спокої.( Намагається піти.)
    ТІТКА, МАТИ, БАБЦЯ: Сядь.
    Дівчина повертається на місце.
    ТІТКА: Я слухаю. Розповідайте, що сталося.
    МАТИ: Повертаюсь я з роботи, мене зустрічає мати її однокласниці. І каже мені, я би вам як лікар не радила, в такому віці можуть бути ускладнення.
    ТІТКА: Яка мати однокласниці? Що радила?
    МАТИ: Мати її однокласниці - вона геніколог. І ця паскуда ходила до неї консультуватись.
    ТІТКА: І там ти дізналась, що вагітна? Ганя, я тебе запитую.
    МАТИ: Ні, вона консультувалась стосовно аборта.
    ТІТКА: Так ти на аборт не хотіла йти сама. Ганя, я чекаю відповіді.
    ДІВЧИНА: Так.
    БАБЦЯ: Ой, мені з серцем погано. Піду, лягу.
    МАТИ: Дивись, що ти наробила, паскуда.
    ТІТКА: Мамо, зараз ляжеш.
    Мати та Тітка беруть Бабцю під руки, виводять. Залишається одна Дівчина.
    Затемнення.

    Сцена 12.

    В вітальні Дівчина, потім заходить Тітка.
    ДІВЧИНА: Як Бабця?
    ТІТКА: Сподіваюсь, зараз їй стане легше. Вона занадто перехвилювалась. Що тут було до того, як я прийшла?
    ДІВЧИНА: Краще не питай... Мама накинулась і взагалі...
    ТІТКА: До якого часу ти збиралась мовчати?
    ДІВЧИНА: Поки все не налагодиться.
    ТІТКА: А потім?
    ДІВЧИНА: Ніхто б не дізнався.
    ТІТКА: Звичайно, і саме тому ти пішла радитись до мами однокласниці.
    ДІВЧИНА: Я не знала, що робити. Я не могли піти порадитись до мами та бабці. Як би ти вчинила на моєму місці?
    ТІТКА (здригнувшись): Я?
    ДІВЧИНА: Так, ти.
    ТІТКА: Я би пішла порадитись до своїх близьких.
    ДІВЧИНА: А потім?
    ТІТКА: Зробила би так, як вони порадили.
    ДІВЧИНА: Я би не змогла.
    ТІТКА: А я змогла і все життя шкодую.
    ДІВЧИНА: Ти зараз про що?
    ТІТКА: Це не важливо. Треба дати раду з тобою.

    Сцена 13.

    Заходить Мати.
    МАТИ: Знов зібрались разом, змовниці.
    ТІТКА: Валя, дай спокій, як мати?
    МАТИ: Відпочиває. Ця паскуда всіх нас зведе в могилу.
    ТІТКА: Давай розберемося в тому, що сталося.
    МАТИ: Що тут розбиратись - і так все зрозуміло.
    ТІТКА: А мені - ні. Можу я запитати в твоєї доньки дещо?
    МАТИ: Послухаю твої педагогічні ідеї.
    ТІТКА: Завжди раді.

    Сцена 14.

    Тітка починає говорити після певної паузи.
    ТІТКА: Ганя, ти знаєш, хто батько дитини?
    ДІВЧИНА: Так.
    МАТИ: Ти що мою доньку курвою вважаєш, не дозволю.
    ТІТКА: Декілька хвилин тому вона теж в тебе була розпусницею. Не заважай мені.
    МАТИ: Я маю право називати її як завгодно, вона моя донька. А ти не маєш права.
    ДІВЧИНА: Після того, як ти мене називала, мама, мені все одно.
    МАТИ: Я ж кажу - змовились. Це все твій вплив, Тая. Моя дівчина пішла під укіс, як ти.
    ТІТКА: Валя, стули пельку! Зараз предмет нашої розмови твоя донька. І, якщо хочеш знати, ти теж не догледіла. Бачила, що з донькою щось не те. Нічого не зробила.
    ДІВЧИНА: Я можу йти, ви сваріться між собою. Я вам не потрібна.
    ТІТКА: Ні, ти сядеш і вислухаєш усе.
    ДІВЧИНА: Хто ти така, щоб я тебе слухала?
    МАТИ: Не кривослов старшим, я тебе не так виховувала.
    ДІВЧИНА: Чудово. Ви знову об"єднались.
    ТІТКА: Він знає?
    ДІВЧИНА: Хто?
    ТІТКА: Батько дитини знає, що він буде батьком твоєї дитини?
    ДІВЧИНА: Так.
    МАТИ: І що?
    ДІВЧИНА: В якому сенсі?
    ТІТКА: Як він відреагував?
    ДІВЧИНА: Ми посварились.
    ТІТКА: Чудово. Але що він сказав?
    ДІВЧИНА: Що необхідно вирішувати цю проблему.
    МАТИ: А ти?
    ДІВЧИНА: Я розрюмсалась.
    ТІТКА: А він?
    ДІВЧИНА: Сказав, що я повинна сама обирати.
    МАТИ: І ти обрала не порадившись зі мною?
    ДІВЧИНА: Так.
    МАТИ: Як ти сміла?
    ТІТКА: Валя, твої поради не завжди приводять до чогось доброго. Повір мені.
    МАТИ: Ти знову за старе. Як ти можеш порівнювати себе і мою доньку. Вона ще дитина, а ти мала можливість сама приймати рішення.
    ТІТКА: Піду, подивлюсь, як там мати.
    Тітка виходить.

    Сцена 15.

    ДІВЧИНА: Про які поради весь час торочить тітка.
    МАТИ: Не твоя справа. Це минулі наші помилки. Це її минулі помилки. Давлять старі гріхи, ось і зривається на усіх. Жити з чоловіками не може. А потім сюди повертається, щоб мститись.
    ДІВЧИНА: За що?
    МАТИ: Не змінюй тему. Зараз усе тебе стосується. Кажеш, він знає.
    ДІВЧИНА: Так.
    МАТИ: Скажеш мені, хто це?
    ДІВЧИНА: Ні.
    МАТИ: Я все одно дізнаюсь правду.
    ДІВЧИНА: Не скажу, ми розійшлись. Тепер це вже не має значення.
    МАТИ: Як не має?
    ДІВЧИНА: Вже неважливо.
    МАТИ (з жахом): Ти вже зробила? Кажи.
    ДІВЧИНА: Ні, але я твердо вирішила.
    МАТИ: Я не дозволю.
    ДІВЧИНА: Що не дозволиш? Сама ж казала - ганьба.
    МАТИ: Ну, це якщо не одружиться.
    ДІВЧИНА: Одружиться?
    МАТИ: Так. Скільки йому років?
    ДІВЧИНА: Сімнадцять.
    МАТИ: Чудово. Гарний вік. Спочатку поживете в нас. З дитиною треба допомогти. А потім...
    ДІВЧИНА: Мамо, ти мариш.
    МАТИ: Як ти зі мною розмовляєш?
    ДІВЧИНА: Кирило навіть і не збирається зараз одружуватись.
    МАТИ: Зрозуміло, майбутнього зятя звати Кирило. А так не хотіла казати.
    ДІВЧИНА: Якого зятя? Ти що, не чуєш, не буде ні дитини, ні шлюбу. Ні мені, ні йому це не потрібно.
    МАТИ: Це ти зараз так кажеш, потім пошкодуєш.
    ДІВЧИНА: Я ні про що жалкувати не буду. Проживу, усе буде нормально.
    МАТИ: Якщо він вагається, ми батька долучимо.
    ДІВЧИНА: Якого батька?
    МАТИ: Твого. Повинен же він якось приймати участь у житті доньки.
    ДІВЧИНА: Ти мене не чуєш. Я не буду жити так, як ти хочеш.
    МАТИ: Будеш!

    Сцена 16.

    Заходить Тітка.
    ТІТКА: Чого знов кричите?
    МАТИ: Як мама?
    ТІТКА: Може бути. Випровадила мене сюди, вас розійняти.
    МАТИ: Я просто спілкуюсь з донькою.
    ТІТКА: Так, навіть стіни у домі дрижать. До чого домовились?
    ДІВЧИНА: Не слухай її. Я все вирішила, а вона не хоче цього прийняти.
    МАТИ: Ти дурна, а я знаю, як краще.
    ТІТКА: Мені поясніть.
    МАТИ: Ганнуся вийде заміж за Кирила. Поки дитина буде маленькою, будуть тут жити.
    ТІТКА: Виходить, батько - Кирило.
    ДІВЧИНА: Так.
    ТІТКА: І ти збираєшся заміж. Змінила думку і дитину залишаєш.
    ДІВЧИНА: Я заміж не збираюсь. Дитини не буде, це все мамини фантазії.
    МАТИ: Це не фантазії. Так годиться.
    ТІТКА: В тебе усе, що по-твоєму, правильно.

    Сцена 17.

    Після напруженої паузи починає говорити Тітка.

    ТІТКА: Гануся, в мене до тебе запитання: перед яким вибором ти стояла. МАТИ: Тая, ти про що?
    ТІТКА: Те, що ти говорила, одна проблема. І ти знаєш як вийти з цієї ситуації. Що тобі потрібна не поміч, а підтримка. І ти все вирішила. Про що йшлося?
    МАТИ: Це не має значення.
    ДІВЧИНА: Так. Це не важливо.
    ТІТКА: Все ж.
    ДІВЧИНА: Ми просто з Кирилом посварились і він сказав...
    ТІТКА: Чи я чи дитина?
    ДІВЧИНА: Звідки ти це знаєш?
    МАТИ: Твоя тітка спеціаліст по слизьким ситуаціям.
    ТІТКА: І ти обрала його?
    ДІВЧИНА: Так.
    ТІТКА: І що він тобі пообіцяв?
    ДІВЧИНА: Ми будемо разом.
    ТІТКА: Наївно та безглуздо. Він збрехав.
    ДІВЧИНА: Ти його зовсім не знаєш.
    ТІТКА: Він збрехав в обидвох випадках. Якщо ти залишиш дитину - він нікуди не подінеться, йому доведеться її визнати.
    МАТИ: Так, ми підключимо тата. І зараз є спеціальні аналізи. Він не ухилиться від відповідальності.
    ТІТКА: І він збрехав вдруге, коли сказав, що залишиться з тобою, якщо ти вирішиш питання з дитиною.
    ДІВЧИНА: Він не такий.
    ТІТКА: В будь-якому разі, потім він змінить своє рішення.
    ДІВЧИНА: Навіщо ти мене налаштовуєш проти нього.
    МАТИ: Це твоя тітка знає з особистого досвіду. Для початку спробуємо одружити його по-доброму.
    ДІВЧИНА: Ви хочете, щоб ця дитина була?

    Сцена 18.

    Входить Бабця.
    БАБЦЯ: Ти повинна залишити цю дитину.
    МАТИ: Мамо, вам вже краще?
    БАБЦЯ: Не настільки. Але я вже можу брати участь у розмові.
    ДІВЧИНА: Мені залишити цю дитину?
    МАТИ: Так, звичайно. Кирило одружиться і у вас буде дитина.
    ТІТКА: А якщо не одружиться?
    МАТИ: Що ти таке кажеш, у нього немає іншого виходу.
    ТІТКА: А якщо не одружиться? Що робити з дитиною?
    ДІВЧИНА: Так, мамо. Що ж мені тоді робити? Я ж паскуда, яка тебе зганьбила...
    МАТИ: Замовкни. ( після паузи) Все одно ти народиш дитину. Я тобі допоможу.
    БАБЦЯ: Ми тобі допоможемо. Якщо він не вартий тебе.
    ДІВЧИНА: І я буду самотня з маленькою дитиною.
    МАТИ: Нічого страшного, в тебе є родина. Ми тебе в біді не залишимо.
    ДІВЧИНА: Я не хочу бути матір"ю-одиначкою.
    МАТИ: Але лікар сказала, це може погано позначитись на твоєму здоров"ї.
    ДІВЧИНА: Я не хочу так... Чому мене ніхто не слухає?
    Вибігає в сльозах.

    Сцена 19.

    Мати намагається побігти за Дівчиною, Бабця її зупиняє.
    БАБЦЯ: Нехай поплаче. Поміркує. Вона сама зрозуміє, що правда на нашому боці.
    МАТИ: Ти так вважаєш?
    БАБЦЯ: Так. Вона просто повинна смиритись з думкою про дитину, про відповідальність. З тим, що в неї немає іншого виходу.
    ТІТКА: Аборт. Завжди вихід.
    МАТИ: Що ти таке кажеш?
    ТІТКА: Правду.
    МАТИ: Ти ж знаєш, що лікар сказав. А в тебе немає совісті.
    ТІТКА: В мене немає совісті? Я дослівно повторила пораду моєї матері, яку вона мені дала п"ятнадцять років тому.
    МАТИ: Що ти себе порівнюєш? З ким ти себе порівнюєш?
    ТІТКА: Раніше ви розмірковували інакше.
    БАБЦЯ: Ти про що?
    ТІТКА: Він не вартий тебе. Дитину можеш залишити, ми тобі допоможемо. Все інакше тепер.
    МАТИ: Ти про що?
    ТІТКА: Не вдавай, що нічого не пам"ятаєш.
    МАТИ: Ти? Але це ж було твоє рішення.
    ТІТКА: Невже?!
    БАБЦЯ: Краще не чіпати минуле. Ми не повертались до цієї теми стільки років.
    ТІТКА: Це ви не повертались, тепер у вас знову з"явився привід порадити вихід в такій ситуації.
    МАТИ: Це було твоє рішення.
    ТІТКА: Так. Його підтримали найближчі мені люди. А тепер - ми не повертались до цієї теми стільки років. Я прокидаюсь і засинаю з цією темою кожен день. Тільки вас ця відповідальність не бентежить.
    БАБЦЯ: Чого ти хочеш?
    ТІТКА: Порядності, справедливості!
    МАТИ: Ти хочеш зламати життя моїй доньці, помститись за те, що в тебе не склалось.
    ТІТКА: Звичайно, твоя донька, твоя онука! Раніше все було інакше.
    БАБЦЯ: В тебе була зовсім інша ситуація.
    ТІТКА: В чому?
    МАТИ: У всьому.
    ТІТКА: І що ж раніше було інакше.
    Затемнення.
    Завіса.


    Дія 2.

    Сцена 1.

    Та сама вітальня, що і в першій дії. Іншого кольору фіранки та скатертина. Дія відбувається на п"ятнадцять років раніше. Актриси ті ж самі, але поводять себе як більш молоді.
    Входить Тітка, вона в чудовому настрої. За нею входить Мати, вона втомилась.

    ТІТКА: Чого така сумна?
    МАТИ: А ти тільки прийшла?
    ТІТКА: Так, що сталось?
    МАТИ: Ганнусі лікаря викликала.
    ТІТКА: Щось серйозне?
    МАТИ: Ні. Зубки ріжуться.
    ТІТКА: Росте.
    МАТИ: Тая, я зовсім не сплю, посидь з нею, я хоч подрімаю.
    ТІТКА: Звичайно.
    МАТИ: Тільки клопоти від дітей.
    ТІТКА: А радість?
    МАТИ: Клопоти.
    ТІТКА: Дзвонив.
    МАТИ: Вже три дні - ні.
    ТІТКА: Ну скільки ти себе будеш мучити?
    МАТИ: Він теж втомився, не виспаний.
    ТІТКА: Не захищай його.
    МАТИ: Посидь з дитиною та не вичитуй мені.
    ТІТКА: Як скажеш.
    Мати виходить.

    Сцена 2.

    Входить Бабця.

    БАБЦЯ: Валя легла перепочити?
    ТІТКА: Так, мамо, тільки що. Я зараз посиджу з Ганнусею.
    БАБЦЯ: Не треба, я заглядала, вона спить.
    ТІТКА: В неї ріжуться зубки?
    БАБЦЯ: Так.
    ТІТКА: Звикла до ролі бабусі?
    БАБЦЯ: Одразу. Мене непокоять стосунки Валі з чоловіком.
    ТІТКА: Вона сказала, що він три дні не дзвонив.
    БАБЦЯ: Не розумію, як можна так себе поводити, якщо є дружина, дитина.
    ТІТКА: Валя сказала: йому тяжко, він погано спить.
    БАБЦЯ: А хто сказав, що з маленькою дитиною легко. Але це його дитина і він не повинен від неї втомлюватись.
    ТІТКА: Мені здається, Валя йому потурає.
    БАБЦЯ: Що ти цим хочеш сказати?
    ТІТКА: Вона завжди притакує усім його скаргам. Пропонує відпочити, а не змиритись з тим, що відбувається.
    БАБЦЯ: Ти хочеш сказати, що ідея з відпочинком від дитини це Валіна пропозиція. Це безглуздо.
    ТІТКА: Ні. Але Валя не заперечувала.
    БАБЦЯ: Звідки в тебе такі думки.
    ТІТКА: Минулого разу, коли його не було декілька днів, я бачила його на вулиці.
    БАБЦЯ: З ким?
    ТІТКА: З Валею.
    БАБЦЯ: І що з того?
    ТІТКА: Додому він не заходив. Вони просто гуляли, як на побаченні.
    БАБЦЯ: Вона що - відгороджує його від доньки.
    ТІТКА: Думаю від проблем та турбот.
    БАБЦЯ: Якщо все це так, нічого путнього від цього шлюбу не варто чекати. А як в тебе з Русланом?
    ТІТКА: Все гаразд.
    БАБЦЯ: Давно він не заходив.
    ТІТКА: Головне, що я з ним бачусь частенько.
    БАБЦЯ: Добре, добре, головне не впусти його. Він показний наречений.
    ТІТКА: Мамо.
    БАБЦЯ: Я кажу те, що знаю.
    Затемнення.

    Сцена 3.

    Мати сидить засмучена, Бабця її заспокоює. Заходить Тітка у чудовому настрої, не одразу розуміє, що відбувається.

    ТІТКА: Чому так тихо в нас?
    БАБЦЯ: Чого ти радієш?
    ТІТКА: Є чому. А що - я не маю права? Що знову трапилось?
    МАТИ: Він забрав речі і пішов.
    ТІТКА: Знову? Нічого страшного. Скоро повернеться. Ганнуся вже зовсім підросла, ми вже усі ночи спимо.
    МАТИ: Він каже, що такі умови заважають йому працювати.
    ТІТКА: Йому все завжди погано.
    МАТИ: І ви обидві в нашому житті!
    БАБЦЯ: Валя, ми ж за дитиною доглядаємо.
    МАТИ: Важко нам усім разом жити.
    ТІТКА: Зніми квартиру, живіть окремо.
    МАТИ: А може, це ти знімеш квартиру. Чи переїдеш до Руслана? Час вам вже і побратись.
    БАБЦЯ: А мені куди?
    МАТИ: З нами поживеш, пока Ганя маленька.
    БАБЦЯ: А потім?
    ТІТКА: Валя, як тобі не соромно.
    МАТИ: Мені? Це тобі повинно бути соромно. Через тебе у мене подружнє життя руйнується.
    ТІТКА: Вирішуй свої проблеми самостійно, не за мій рахунок. Я пішла, ночувати сьогодні не прийду, не чекайте.
    Тітка виходить.

    Сцена 4.

    БАБЦЯ: Валя, навіщо ти так.
    МАТИ: Нехай знає. Їй же легше поїхати. Куди я піду на квартиру з маленькою дитиною.
    БАБЦЯ: Ти думаєш, Євгена цим повернеш?
    МАТИ: Не знаю, але вона мені заважати не буде.
    БАБЦЯ: Скільки можна, ви весь час сваритесь. То за ляльку, то за сукню, тепер кому де жити.
    МАТИ: Я можу ставити умови, в мене маленька дитина. І мені треба родину рятувати.
    БАБЦЯ: Заспокойся. Рятуй родину, але чи не занадто часто він йде.
    МАТИ: І ти з нею змовилась! Ви хочете, щоб у мене все було погано. Не вийде.
    Мати йде.

    Сцена 5.

    БАБЦЯ: Що я не догледіла? Ні в чому не миряться. Одна каже біле, іншій потрібно чорне. Тяжко Євгену з нами. Може, дійсно, поговорити з Русланом. Чого вони тягнуть? Одружились би, жили б у нього. Валя би заспокоїлась, а я онуків би доглядала, то тут, то там.
    Затемнення.

    Сцена 6.

    Тітка поправляє зачіску.
    ТІТКА: Як йому сказати? Сама не знаю. Тільки сьогодні дізналась. Зрадіє? Треба спитати Валю як Євген зреагував. Що йому казати? Хоча з Валі зараз погана порадниця, лиха на весь світ. Вчора знову пішов. Ні, в мене такого не буде. Руслан не такий, він нерішуче не буде приходити, йти. Зрадіє, напевно. І так вже збирались одружуватись. А тут така нагода. Так, так і скажу, просто. В нас буде дитина. Легко, з порога, без зайвих слів.

    Сцена 7.

    Входить Мати.

    МАТИ: Куди так причепурилась? До Руслана?
    ТІТКА: До кого ж ще?
    МАТИ: Радій, бігай, потім ще наплачешся, як я.
    ТІТКА: У мене все буде по-іншому.
    МАТИ: Ні в кого нічого інакше не буде. Вовчицею витимеш, сльозами вмиватимешся.
    ТІТКА: Замовкни! Не псуй мені настрій.
    МАТИ: А що за привід радіти в тебе з"явився?
    ТІТКА: Не скажу, тепер тобі нічого не скажу. Ти лиха.
    МАТИ: Добра знайшлась. Радієш. Я теж багато чому раділа. Тепер над Ганнусею плачу.
    ТІТКА (затуляє вуха руками): Я тебе не слухаю, не слухаю. У мене все буде добре.
    МАТИ: Радій, веселись, все одно своє виплачеш.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    Тітка ходить по сцені, не знаходить собі місця.

    ТІТКА: Ні, цього бути не може. Це просто помилка. Як в обличчі змінився. Злякався, здивувався. Зараз це невчасно... Звідки я знаю, коли вчасно, коли ні. Перспективи. А дитина? Доведеться багато їздити, зараз не до цього. Куди їздити? Чому мені не казав. Підвищення, можливості. Можна подумати, це тільки мене стосується. Приймай рішення сама, що я про це думаю - знаєш. А мені що думати? А мої почуття, плани. Що з цим робити? Як учинити? Як я взагалі можу тут щось обирати. Це не нормально. Його як підмінили, я його ніколи таким не бачила.

    Сцена 9.

    Входить Бабця.

    БАБЦЯ: Тая, ти вже вдома.
    ТІТКА: Так.
    БАБЦЯ: Від Валі чоловік пішов.
    ТІТКА: Коли це вже закінчиться. Приходить, йде. Сил немає.
    БАБЦЯ: Зовсім пішов. Документи на розлучення подав.
    ТІТКА: Не може бути.
    БАБЦЯ: Може.
    ТІТКА: Але чому?
    БАБЦЯ: Каже, дитиною мені світ зав"язала. В мене були перспективи, підвищення. Тоді не погодився, тепер не пропонують.
    ТІТКА: Як він може так казати?
    БАБЦЯ: Валя мені казала, що Євген просив з дитиною зачекати, відкласти. Там і можливості краще будуть. А Валя зноровилась, дитина нікому не заважає. Він пропонував пожити один для одного.
    ТІТКА: Так легше буде їздити з місця на місце.
    БАБЦЯ: Точно. Бачиш, Валя тобі також це казала.
    ТІТКА: Це не Валя. І що тепер?
    БАБЦЯ: Нічого. Валя сказала, що розлучиться і ні копійки від нього не візьме на Ганнусю.
    ТІТКА: Але ж вона його так любила?
    БАБЦЯ: Тепер вона його ненавидить.
    ТІТКА: А що могло бути інакше?
    БАБЦЯ: Не знаю, якби вона не наполягала на дитині. Тільки зараз ворожити вже пізно. Все скінчено.

    Сцена 10.

    Входить Мати.

    МАТИ: Мене обговорюєте.
    ТІТКА: Валя, мені шкода.
    БАБЦЯ: Валю, може все ще налагодиться.
    МАТИ: Що? Все скінчено.
    ТІТКА: Можливо, ще помиритесь.
    МАТИ: Не знаю, після того, що він мені сказав.
    ТІТКА: А Ганнуся?
    МАТИ: Я їй нічого не пояснювала. Я плачу, вона плаче. А йому байдуже.
    БАБЦЯ: Ганя ще плаче?
    МАТИ: Так, заспокоїти не можу.
    БАБЦЯ: Піду я спробую.
    МАТИ: Нічого не вийде.
    Бабця йде.

    Сцена 11.

    МАТИ: Тая, чому ти не радієш?
    ТІТКА: Чому?
    МАТИ: Я розлучаюсь з чоловіком. Тобі нікуди не треба їхати, шукати місце, де жити. Все залишається як було.
    ТІТКА: Чому ти вважаєш, що твої неприємності повинні мене тішити?
    МАТИ: Твої негаразди завжди мене підбадьорювали.
    ТІТКА: Чудово, тоді в тебе швидко поліпшиться настрій.
    МАТИ: В тебе проблеми? Ти нарешті припустилась помилки?
    ТІТКА: Так. Вирішила поділитись з тобою.
    МАТИ: Навіщо зі мною радитись? Чоловік обвинувачує мене в тому, що я занапастила його кар"єру. Не хотіла їздити з маленькою дитиною. А куди я могла дитину подіти?
    ТІТКА: Мамі залишити.
    МАТИ: Ти знущаєшся? Ти би заперечувала.
    ТІТКА: Звідки ти знаєш, ти ж мене ніколи не питала.
    МАТИ: А кому потрібні чужі проблеми?
    ТІТКА: А Євген тебе просив зачекати з дитиною?
    МАТИ: Мати розповіла. Так, просив.
    ТІТКА: А ти?
    МАТИ: Я була впевнена, що дам собі раду. Він сказав, що спочатку треба пожити для себе, зробити кар"єру.
    ТІТКА: І ти?
    МАТИ: Тепер я розлучаюсь, в мене дитина ще навіть в дітсадок не ходить. І декілька років скандалів позаду.
    ТІТКА: А якби ти знала, що так буде, як би ти вчинила?
    МАТИ: В мене немає машини часу. В тебе також.
    ТІТКА: Щоб ти зробила інакше?
    МАТИ: Дурне запитання.
    ТІТКА: Я знаю, що ти про це думала. Що?
    МАТИ: Я скажу зараз жахливу річ. Ні, я би цього не зробила зараз, я дуже люблю Ганусю.
    ТІТКА: Що?
    МАТИ: Зачекала б з дитиною. Поїздили б пару років для його кар"єри, а потім в спокійних умовах...
    ТІТКА: Ти порівнюєш дитину і чоловіка?
    МАТИ: Ні. Так. Я порівнюю спокій і глухий кут. Я не знаю, що я зможу їй дати. Я буду матір"ю-одиначкою. Мені буде дуже скрутно. І тільки тому, що я , як мені здалося, створила родину.
    ТІТКА: Я тобі не вірю.
    МАТИ: Я теж собі не вірю, але так склались обставини, що тепер це виглядає правильним рішенням.
    ТІТКА: Повинен бути інший шлях.
    МАТИ: Я вже все зробила як годиться, подивись на мене зараз.

    Сцена 12.

    Входить Бабця.

    БАБЦЯ: Ганнуся заснула.
    МАТИ: Ти її заспокоїла?
    БАБЦЯ: Як могла.
    МАТИ: Вона щось казала?
    БАБЦЯ: Валя, не треба.
    ТІТКА: Що?
    БАБЦЯ: Ганя сказала, що не хоче бачити тата.
    МАТИ: Чому?
    БАБЦЯ: Він злий і кричить.
    МАТИ: Так краще.
    БАБЦЯ: Що краще? Чому?
    МАТИ: Мені не доведеться їй все пояснювати. І відмовляти від зустрічей з батьком.
    БАБЦЯ: Так не можна.
    МАТИ: Чому йому так можна поводитись зі мною, а мені ні.
    ТІТКА: Мені необхідно з вами поговорити!
    МАТИ: Знову ти. Тільки про себе й думаєш.
    ТІТКА: Валя, я тобі співчуваю, але нам дійсно необхідно поговорити.
    БАБЦЯ: Тая, це важливо?
    ТІТКА: Так.

    Сцена 13.

    БАБЦЯ: Що сталося?
    ТІТКА: В мене буде дитина.
    БАБЦЯ: Ти впевнена?
    ТІТКА: Лікар підтвердив.
    МАТИ: Це цікаво, в тебе все гаразд. І ти ще шукаєш увагу до себе? (Мати хоче піти).
    ТІТКА: Валя не усе так добре.
    МАТИ: Невже? (залишається).
    БАБЦЯ: Здоров"я?
    ТІТКА: Ні. Руслан сказав, що зараз це невчасно.
    МАТИ: Діти їм завжди невчасно. Він такий же, як і мій колишній.
    ТІТКА: Ні, не такий.
    БАБЦЯ: Ти його захищаєш? Але він не хоче дитину.
    ТІТКА: Я його не захищаю. Просто Євген, пробач Валя, завжди поводив себе як тварюка. А Руслан...(вона не договорює, ллються сльози).
    МАТИ: А твій Руслан показав свою суть тільки зараз.
    БАБЦЯ: Припиніть, не сваріться. В чому проблема?
    ТІТКА (говорить, але схлипує): Він не хоче дитину, зараз не хоче. Пропонує це відкласти на потім, коли на ноги встанемо...
    БАБЦЯ: Він тебе кидає?
    ТІТКА: Ні, якщо я зачекаю з дитиною.
    БАБЦЯ: А якщо залишиш?
    ТІТКА: Він сказав, що в нього не буде часу приділяти дитині увагу.
    БАБЦЯ: І що ти хочеш?
    ТІТКА: Я не знаю. Що мені робити?

    Сцена 14.

    Після паузи.

    БАБЦЯ: Вирішувати повинна ти.
    ТІТКА: Я вагітна, а він наполягає на аборті. Тоді він залишиться зі мною.
    БАБЦЯ: Не плюндруй своє життя. Зроби так, як він хоче. Він кине і куди ти з цією дитиною подінешся.
    ТІТКА: А ви?
    МАТИ: Ми тобі чоловіка не замінимо. Він же сам сказав, що одружиться.
    ТІТКА: Сказав.
    МАТИ: Тоді чого розмірковувати.
    ТІТКА: Але в мене немає виходу.
    БАБЦЯ: Аборт. Завжди вихід.
    ТІТКА: Що ти мені пропонуєш?
    МАТИ: Правильно. Невже ти хочеш бути матір"ю-одиначкою, як я.
    ТІТКА: Але ж Євген одружився.
    БАБЦЯ: Руслан теж одружиться, але потім піде.
    ТІТКА: Якщо він все одно піде, який сенс позбавлятись дитини.
    БАБЦЯ: Щоб життя собі не занапащувати. Піде Руслан, знайдеш іншого. Кому потрібна Валя з дитиною.
    МАТИ: Правильно, такий тягар не потрібен. Що ми будемо жити з маленькими дітьми і самотні? Невже ти хочеш жити так, як я?
    ТІТКА: Ні. Так як ти, я жити не хочу.
    БАБЦЯ: Виходить, ти вже обрала. Але запам"ятай - це твоє рішення. Самостійне та вірне.
    Затемнення.

    Сцена 15.

    Тітка та Мати приходять. Тітка у пригніченому стані.

    МАТИ: Ой, як рано. Швидко вони все роблять.
    ТІТКА: Так, швидко.
    МАТИ: Ось і добре. А я на цілий день відпросилась. Ще попрати встигну. Тобі що-небудь принести?
    ТІТКА: Ні, дякую.
    МАТИ: Ти лягай. Лікар сказав може бути слабкість, запаморочення голови.
    ТІТКА: Мені щось порожньо в душі.
    МАТИ: Це пройде. Як він відреагував?
    ТІТКА: Спокійно, нормально. Сказав, що тепер будемо будувати плани.
    МАТИ: А навіщо ти йому тоді все це розповіла?
    ТІТКА: Не знаю.
    МАТИ: Знаєш, знаєш. В тебе ще тиждень був. Гадала, покутуватиме, кинеться до ніг. А ти йому через сльози радості скажеш, що не наважилась.
    ТІТКА: Валя, не треба.
    МАТИ: Я не зі зла. Я просто розумію, що ти відчуваєш. Ти все вірно зробила.
    ТІТКА: Нагадуй мені про це частіше. А то я завагалась у своєму виборі.
    МАТИ: Це минеться, швидко минеться.
    Затемнення.

    Сцена 16.

    Бабця з Мамою в вітальні. Входить Тітка.

    ТІТКА: Він пішов.
    БАБЦЯ: Хто, куди?
    ТІТКА: Руслан мене кинув.
    МАТИ: Чому?
    ТІТКА: Він одружується з іншою.
    БАБЦЯ: Такого чоловіка впустила.
    МАТИ: А що сталось?
    ТІТКА: Інша вагітна.
    МАТИ: Але ти теж була?
    ТІТКА: Він сказав, що вона не вб"є його дитину, а я змогла.
    БАБЦЯ: Але ж ми тобі казали.
    ТІТКА: Я зробила так, як ви сказали.
    МАТИ: Треба свою голову мати на плечах.
    ТІТКА: Досить, я більше ніколи ні про що не спитаю у вас поради.
    БАБЦЯ: Не звинувачуй усіх навкруги, ти сама відповідальна за свої вчинки.
    Затемнення.

    Сцена 17.

    Тітка одна на сцені, потім приходить Бабця та Мати.

    БАБЦЯ: Я ж тебе просила Ганнусю забрати після школи.
    ТІТКА: Мене це не стосується.
    БАБЦЯ: Якою нечулою ти стала. Не можна думати тільки про себе.
    ТІТКА: Я про себе не думаю. Я про вас не думаю.
    БАБЦЯ: Чим ми тобі не догодили?
    ТІТКА: Усім.
    Входить Мати.
    МАТИ: Знов Ганнусю не забрали вчасно, що таке?
    БАБЦЯ: Тая не прийшла.
    МАТИ: Знову. Це вже виходить за усі межі. Наступного разу...
    ТІТКА: Наступного разу не буде.
    МАТИ: В якому сенсі?
    ТІТКА: Я не забрала твою доньку, бо була зайнята.
    БАБЦЯ: Чим це?
    ТІТКА: Збирала свої речі.
    МАТИ: Куди посунути вирішила?
    ТІТКА: Буду жити в чоловіка.
    БАБЦЯ: Чоловіка, якого чоловіка?
    ТІТКА: Законного. Паспорт показати?
    БАБЦЯ: І давно ти заміжня?
    ТІТКА: Це не важливо. Я йду. І дівчинку після школи забирати не зможу, в мене інші клопоти.
    МАТИ: А хто він? Руслан?
    ТІТКА: Хто такий Руслан? А хто мій чоловік - вас не стосується. Ви його не знаєте, він вас не знає, можливо тепер мирно житимемо. Я йду.
    БАБЦЯ: Так не можна.
    МАТИ: Нехай йде. Вона завжди думала тільки про себе.
    Завіса.


    Дія 3.

    Сцена 1.

    Сцена оформлена так само, як і в першій дії.
    На сцені сидять засмучені Мати, Тітка, Бабця.

    ТІТКА: Виходить, раніше все було інакше? Чи ви почали по-іншому сприймати дійсність.
    МАТИ: Ти не можеш порівнювати себе і мою доньку. Ти була дорослою.
    ТІТКА: А вона молода. Куди вона подінеться самотня з дитиною?
    БАБЦЯ: Ми їй допоможемо.
    ТІТКА: Виходить, і чоловіка заміните.
    МАТИ: Якби можна було, якби не здоров"я. Хоча, можна порозмовляти з іншим лікарем...
    БАБЦЯ: Валя, оговтайся, ти про що?
    МАТИ: Вона така молода, навіщо їй життя ламати. Кому вона буде потрібна з дитиною?
    ТІТКА: Ти і їй життя хочеш поламати, як мені.
    МАТИ: Життя поламати? Ти вільна, як птах. Два рази були заміжня.
    ТІТКА: Але зараз я самотня і розлучена.
    МАТИ: Пересидиш, перезимуєш, знайдеш іншого хлопа. Тісно тобі тут, невимовно.
    БАБЦЯ: І що доброго в такому житті?
    ТІТКА: Нічого.
    МАТИ: Помиляєшся, ти виривалася, в тебе були варіанти. А я усе життя тут, сама. Тепер ще й донька онука організувала. Кому я потрібна?
    БАБЦЯ: Валя, припини.
    МАТИ: Я для себе хочу пожити, для себе. Як вона усе життя жила.
    ТІТКА: Немає чому заздрити. В тебе є донька.
    МАТИ: Донька. Всі мені цим тицяють. Заміж я хотіла, заміж! Піти, поїхати.
    БАБЦЯ: Валя, але ж ти повинна зараз допомогти своїй доньці. І ми їй допоможемо.
    ТІТКА: Допоможе, вона не кине. Це від безвиході.
    МАТИ: І ти мене зрозуміти можеш?
    ТІТКА: Я тебе завжди намагалась зрозуміти.
    МАТИ: А я ні.
    БАБЦЯ: Давайте усі разом станемо на боротьбу з новою бідою.
    ТІТКА: Дитина це щастя.
    БАБЦЯ: Діти це велика праця. Я це знаю. А дивлячись на вас, це Сизіфова праця.

    Сцена 2.

    Входить Дівчина.

    ДІВЧИНА: Чому ви всі такі засмучені? Це через мене?
    ТІТКА: Ганя, заспокійся, в нашій родині завжди було достатньо приводів, щоб засмутитись.
    ДІВЧИНА: Я дзвонила Кирилу, телефон не відповідає.
    МАТИ: Він просто не відповідає.
    ДІВЧИНА: Він мене уникає.
    БАБЦЯ: Я впевнена, він зараз також дуже багато міркує.
    ДІВЧИНА: Йому що з того?
    ТІТКА: Це зміни і в його житті, йому треба їх прийняти.
    ДІВЧИНА: А якщо не прийме?
    МАТИ: Куди він дінеться.
    ДІВЧИНА: Силою я не хочу.
    БАБЦЯ: Мама мала на увазі, що він все одно прийме правильне рішення.
    ДІВЧИНА: Мамо, а ти вже подзвонила моєму батькові?
    МАТИ: Так.
    ДІВЧИНА: Як він відреагував?
    МАТИ: Він дуже здивувався. Але свою думку він висловить тобі особисто.
    ДІВЧИНА: Коли?
    МАТИ: Він обіцяв сьогодні, як зможе, зайти.
    БАБЦЯ: Сьогодні прийде Євген?
    МАТИ: Так.
    ТІТКА: І ти йому дозволиш переступити поріг цього дому?
    МАТИ: Це особлива справа, до наших непорозумінь жодного стосунку не має.
    БАБЦЯ: Як скажеш.

    Сцена 3.

    На початку сцени Тітка йде, в кінці повертається.

    ТІТКА: Мені треба лягти, голова болить.
    БАБЦЯ: Дати тобі моїх ліків?
    ТІТКА: Мамо, не треба. В мене все є.
    Тітка виходить.
    ДІВЧИНА: Чому вона так хворобливо реагує на усе, що зараз зі мною відбувається?
    БАБЦЯ: Звідки такі думки?
    ДІВЧИНА: Я же бачу, я не маленька.
    МАТИ: У тому, що ти не маленька, ми вже переконались.
    ДІВЧИНА: Що з тіткою?
    МАТИ: Нічого. Вона, як усі ми, турбується за тебе.
    ДІВЧИНА: А що може зі мною статися?
    МАТИ: Ми сподіваємось на краще, але якщо Кирило не визнає... В сенсі визнає, але не одружиться. Тобі буде важко.
    ДІВЧИНА: Що важко?
    МАТИ: Ти така молода. А в тебе вже буде дитина і життя піде інакше. У тебе будуть інші клопоти.
    ДІВЧИНА: А що мені робити? Лікар сказала....
    МАТИ: Лікарі завжди страхуються.
    БАБЦЯ: Ти дуже молода. І це величезний ризик для тебе.
    ДІВЧИНА: Що аборт чи пологи?
    МАТИ: І те, і інше. Якщо щось піде не так.
    ДІВЧИНА: Мамо, не залякуй мене. Тобі лікар ще щось сказала?
    МАТИ: Ні, дитинко, ні Гануся. Я просто хвилююсь за тебе.
    ДІВЧИНА: А що з абортом легше?
    БАБЦЯ: Ти ж вже прийняла рішення залишити дитину.
    ДІВЧИНА: Так, але я можу спитати.
    МАТИ: Не легше, але ніяких ускладнень з дитиною. І потім, коли організм зміцніє...
    ДІВЧИНА: Ти вважаєш, що зараз краще позбутись дитини?
    МАТИ: Чому позбутись? Відкласти.
    ДІВЧИНА: І тоді нічого страшного не станеться. І я спокійно закінчу школу і зможу жити, як захочу.
    МАТИ: Загалом так.
    ДІВЧИНА: І ти наполягаєш?
    МАТИ: Я не наполягаю, тобі приймати рішення.
    Увірвалась Тітка.
    ТІТКА: Валя, припини. Куди ти її посилаєш?
    МАТИ (перелякано): Я нічого не роблю, вона сама приймає рішення.
    ТІТКА: Я тобі не дозволю зробити це і вдруге.
    БАБЦЯ: Тая має рацію, ризик великий.
    МАТИ: Це трапляється не з усіма.
    ТІТКА: А якщо це станеться і з твоєю донькою?
    МАТИ: Вона сама приймає рішення.
    ТІТКА: Валя ти на неї тиснеш!
    МАТИ: Я просто відкриваю їй очі на правду.
    ДІВЧИНА: Це через мене?
    ТІТКА: Тебе це не стосується.
    ДІВЧИНА: Якщо ви вважаєте, що, так буде краще...Я можу піти на аборт. Дитина. Будуть ще.
    МАТИ (жваво): Це твоє рішення, ти вже доросла.
    ТІТКА: Валя, припини.
    МАТИ: Що сталось?
    БАБЦЯ: Валентина, зупинись.
    ТІТКА: І не намагайся зробити щось з собою, чи зі своєю дитиною. В нашій родині достатньо нещасних та самотніх. Правда, мамо? Правда, сестричко?
    ДІВЧИНА: Що ти маєш на увазі?
    ТІТКА: Якщо не хочеш жити так, як я - обирай дитину.
    Лунає дзвоник у двері.

    Сцена 4.

    МАТИ: Це, напевно, Євген.
    БАБЦЯ: Піди, відчини.
    ДІВЧИНА: Я краще піду.
    ТІТКА: Це твій батько, він нічого тобі не зробить.
    БАБЦЯ: І ми поряд.
    МАТИ: Тоді я відчиняю.
    Мати виходить.

    Сцена 5.

    ДІВЧИНА: Мені лячно.
    БАБЦЯ: Тобі повинно бути соромно.
    ТІТКА: Мамо, досить.
    ДІВЧИНА: Так, я винна. Але це просто так сталося.
    БАБЦЯ: Думала б про інше, нічого б не сталося.
    ТІТКА: Мамо, досить. Їй ще треба зустрітись з батьком якого вона не бачила декілька років.
    ДІВЧИНА: Місяців.
    БАБЦЯ: Що місяців?
    ДІВЧИНА: Ми часом бачимось.
    ТІТКА: Ти тільки зараз не думай матері про це сказати, від тебе й тріски не залишиться.
    ДІВЧИНА: Вони занадто довго в коридорі.
    БАБЦЯ: Обговорюють стратегію.

    Сцена 6.

    Входить Мати, за нею РУСЛАН.

    МАТИ: Тая, це до тебе.
    ТІТКА: Хто?
    РУСЛАН: Це я. Доброго вечора усім.

    Сцена 7.

    Німа.
    Дівчина дивиться спантеличено на присутніх. Бабця смикає скатертину в пошуках ліків. Мати стоїть за Русланом, перелякана. Тітка остовпіла. Руслан стоїть нерішучий.

    Сцена 8.

    Тітка підходить до Руслана, якби для того, щоб впевнитись.

    ТІТКА: Ти?
    РУСЛАН: Тішусь вас всіх побачити здоровими.
    Всі оживають і починають діяти.
    БАБЦЯ: Дякуємо. Давно тебе не було.
    РУСЛАН: Занадто довго. Можу я поговорити з Таєю.
    ДІВЧИНА: Що відбувається? Хто це?
    ТІТКА: Нічого не відбувається. Це мої старі гріхи. Я тебе слухаю.
    БАБЦЯ: Ганнуся, пішли до тебе в кімнату. Валя, зі мною.
    Бабця, Дівчина, Мати йдуть.

    Сцена 9.

    ТІТКА: Чого тобі треба?
    РУСЛАН: Навіть не знаю.
    ТІТКА: Навіщо прийшов?
    РУСЛАН: Поговорити.
    ТІТКА: Прийти через п"ятнадцять років і просто порозмовляти. Якби цього життя не було зовсім?
    РУСЛАН: Ні, я бачу - все змінилось.
    ТІТКА: Я змарніла?
    РУСЛАН: Зовсім ні. Скатертина іншого кольору в вітальні.
    ТІТКА: Чого ти хочеш?
    РУСЛАН: Я невчасно?
    ТІТКА: Зараз я повинна бути тактовною і казати як все чудово?
    РУСЛАН: Мені не потрібна твоя брехня. Я не вчасно.
    ТІТКА: Вчасно чи ні, яка різниця. Що тобі потрібно?
    РУСЛАН: Поговорити.
    ТІТКА: Це я вже чула. Про що говорити?
    РУСЛАН: Про нас.
    ТІТКА (зривається на крик): Про нас? Ніяких нас немає!
    РУСЛАН: Я дійсно невчасно. Краще я піду.
    ТІТКА: Ні, не треба. В мене сьогодні був дуже важкий день. І цей день для мене ще не скінчився.
    РУСЛАН: Я можу прийти потім.
    ТІТКА: Це все облуда.
    РУСЛАН: Що?
    ТІТКА: Якщо ти не скажеш зараз - навіщо прийшов, то більше ніколи не прийдеш.
    РУСЛАН: Я пообіцяв, що прийду і прийшов.
    ТІТКА: Через п"ятнадцять років? Кажи.
    Дзвонять у двері.

    Сцена 10.

    Вбігає Дівчина.

    ДІВЧИНА: Може мені краще сховатись, відкласти. А потім...
    ТІТКА: Ні. Ти зараз підеш і вислухаєш все. Ти ж не будеш все життя бігати і ховатись.
    ДІВЧИНА: Хоча б пару днів. Я буду в тебе в кімнаті.
    ТІТКА: Це твоє життя, і де б ти не ховалась, все буде так само.
    ДІВЧИНА: Трохи пізніше, коли покличуть...
    ТІТКА: Йди. Ти доросла. І тільки спробуй змінити своє рішення.
    ДІВЧИНА: Гаразд.
    Дівчина йде.

    Сцена 11.

    РУСЛАН: У вас тут щось відбувається?
    ТІТКА: Нічого нового, я тебе запевняю.
    РУСЛАН: А я думав в мене вийде.
    ТІТКА: Що?
    РУСЛАН: Все життя бігати і ховатись.
    ТІТКА: Від кого?
    РУСЛАН: Від тебе, від нас, від минулого.
    ТІТКА: Навіщо ти прийшов?
    РУСЛАН: Я думав, що зможу повернути тобі наше непрожите життя.
    ТІТКА: Яке життя? Ти що пішов від дружини?
    РУСЛАН: Так.
    ТІТКА: І згадав про мене, яка завжди на місці і буде чекати, як прив"язане цуценя.
    РУСЛАН: Ні. Просто я усе починаю з початку і хотів, щоб ти... ми знову були разом.
    ТІТКА: Який початок? Яке нове життя? Все в минулому. Це в тебе сімейна кораблетроща. Не в мене.

    Сцена 12.

    Вбігає Мати.

    МАТИ: Прийшов Євген. Він хоче наодинці поговорити з Ганнусею. Ми з мамою поки на кухні.
    ТІТКА: Добре.
    МАТИ: Якщо, що, вона дійсно винна, але...
    ТІТКА: Ніхто їй зла не спричинить. Це ж її батько.
    МАТИ: Так, я знаю. Не буду заважати. Вам, напевно, теж треба поговорити.
    ТІТКА: Як тактовно.
    МАТИ: Йду, але я можу розраховувати на твою допомогу.
    ТІТКА: Так.
    Мати йде.
    ТІТКА: Що ж сьогодні за день такий?

    Сцена 13.

    РУСЛАН: Ти заміжня?
    ТІТКА: Яка цікавість невчасно.
    РУСЛАН: Пробач, я просто гадав. Всі на місцях і ти тут.
    ТІТКА: І нічого не змінилось. Заміжня? Навіть двічі... Була. Вже пів-року розлучена.
    РУСЛАН: Діти є?
    ТІТКА: Завдяки тобі немає і вже не буде.
    РУСЛАН: Пробач. Я і так вже за це покараний.
    ТІТКА: Звичайно, зараз я вислухаю твою сумну і тужливу історію.
    РУСЛАН: Вчора закінчилось розлучення з дружиною.
    ТІТКА: Вітаю. Але в тебе залишилась донька.
    РУСЛАН: Так, хоча ні.
    ТІТКА: Вона залишилась з матір"ю?
    РУСЛАН: Так, і мене позбавили батьківських прав.
    ТІТКА: Скільки їй років?
    РУСЛАН: Чотирнадцять.
    ТІТКА: Нічого, декілька років не платитимеш аліменти. А потім примиритесь. Не треба мене вплутувати у твоє, чуже життя.
    РУСЛАН: В тебе самої проблем купа.
    ТІТКА: Ти про Ганнусю? В неї є батьки. Вони допоможуть їй у всьому навести лад.
    РУСЛАН: І ти.
    ТІТКА: Я тут допомогти не можу. Я можу тільки завадити більшій біді.
    РУСЛАН: Місяць тому донька народила дитину.
    ТІТКА: Що?
    РУСЛАН: Так. Ми наполягли, щоб вона не робила аборт.
    ТІТКА: Як мені набридла ця тема.
    РУСЛАН: Пробач, тобі боляче.
    ТІТКА: Ти навіть не уявляєш як!
    РУСЛАН: Дружина з донькою підписали відмову від дитини.
    ТІТКА: Навіщо?
    РУСЛАН: Щоб не псувати їй життя. Ми з дружиною розлучились.
    ТІТКА: Нічого не розумію.
    РУСЛАН: Я не підписав відмову. Взяв опіку над дитиною на себе. Я не міг втратити і цю дитину. Це як наша, ненароджена. Я знову був перед ділемою. І не міг вдруге відмовитись.
    ТІТКА: Це ж онук.
    РУСЛАН: Онука. Це не має значенння. Я не можу тобі повернути нашу дитину. Але разом зі мною ти можеш, ми можемо створити родину. І в нас буде дитина.
    ТІТКА: Це неможливо.
    РУСЛАН: Я думав, ти мені пробачила.
    ТІТКА: В житті немає зворотнього шляху.
    РУСЛАН: Поміркуй. Ми зможемо все почати з початку.
    ТІТКА: Це безглуздо.
    РУСЛАН: Це наш шанс. Звичайно, нам буде тяжко. Але чи всі мають такий шанс?
    ТІТКА: Усе занадто пізно і безглуздо.
    РУСЛАН: Поміркуй над тим, що я тобі сказав.
    ТІТКА: А де зараз онука?
    РУСЛАН: Внизу, в машині, спить.
    ТІТКА: Ти залишив дитину саму?
    РУСЛАН: Вона ж спить.
    ТІТКА: Бовдур. Дитину одну залишив. Неси її сюди.
    Руслан вибігає.

    Сцена 14.

    Вбігає Дівчина.

    ТІТКА: Батько, він кричав на тебе?
    ДІВЧИНА: Ні. Батько сказав, що допоможе. Тут інше.
    ТІТКА: Що знову сталось, кажи.
    ДІВЧИНА: Дзвонив Кирил.
    ТІТКА: І що?
    ДІВЧИНА: Він сказав, що у найближчі шкільні канікули ми зможемо побратись.
    ТІТКА: Це чудово.
    ДІВЧИНА: Він сказав, що багато міркував. І не зможе кинути мене чи дитину. Він мене дійсно кохає.
    ТІТКА (обіймає Дівчину): Дійсно кохає. Я так рада за тебе.
    ДІВЧИНА: Я теж. А цей...
    ТІТКА: Руслан?
    ДІВЧИНА: Так. Що він?
    ТІТКА: Це мій гріх. Старий гріх.
    ДІВЧИНА: Я бачила, як він дивиться на тебе.
    ТІТКА: Що ти розумієш?
    ДІВЧИНА: Ти не дозволила мені зробити найбільшу помилку. Дякую.
    Дівчина вибігає.
    ТІТКА: Чому я не була такою мудрою щодо себе?

    Сцена 15.

    Повертається зі згортком Руслан. Тітка бере з його рук дитину.

    ТІТКА: Вона не спить. Оченятами кліпає. Як можна таке диво залишити. Як можна відмовитись від своєї...
    РУСЛАН: Я хотів спитати. Мені було лячно. Та дитина, наша, хто це був?
    ТІТКА (заколисує згорток): Дівчинка. В нас була дівчинка... Вона мені посміхнулась, ти бачив?
    РУСЛАН: Так. Вона відчуває, що ти добра. Ти змогла б її полюбити?
    ТІТКА: Її? Так.
    РУСЛАН: А мене?
    ТІТКА: Покохати? Спочатку треба було б тебе розлюбити.

    З А В І С А.

    Липень-серпень 2010


    Адреса: aksioma@neonet.ua
    Головна.

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved