Катерина Аксьонова. НЕ ДОЧЕКАЛИСЬ.

©Катерина Аксьонова

    Катерина Аксьонова. НЕ ДОЧЕКАЛИСЬ.

    П”єса ввійшла до Лонг-листу конкурсу “Драма на драбині 2011”.

    Дійові особи:

    Горпина — жінка приблизно 50 років, виглядає набагато старшою, змучена.
    Гнат — син Горпини та Макара, приблизно 30 років, п”яниця.
    Макар — чоловік Горпини, пияк.
    Тамара — донька Горпини та Макара, 18-20 років.
    Семен — спочатку коханець, потім чоловік Тамари, приблизно 30 років. Поводиться як “крутелик”, але насправді він водій.

    Сцена 1.

    Сцена поділена на дві нерівні частини. Більша частина це кімната бідного помешкання, у кімнаті три ліжка. Друга частина сцени не освітлена з початку.
    ГОРПИНА входить до кімнати, вмикається світло.
    ГОРПИНА: Вставайте, ледацюги, вставайте, я вже все за вас зробила.
    На крики Горпини ніхто не відгукується.
    ГОРПИНА: Вставайте, я вам сказала.
    На одному ліжку хтось ворушиться, висувається рука, кидає подушку. Горпина звично ухиляється. Подушка падає на інше ліжко.
    ГНАТ: Батько, ти що збожеволів?
    На обидвох ліжках починають ворушитись. Сідає на ліжку ГНАТ.
    ГНАТ: Батьку, чого ти знов?
    МАКАР сідає теж на ліжку. Тримається за голову. У обох синці.
    МАКАР: Я чого? Хто вчора пив і мені не давав спати?
    ГНАТ: Це ти мені не давав спати.
    Горпина бере подушку і б”є обидвох чоловіків, вони не чинять опору. Погано координують свої рухи.
    ГОРПИНА: Ах ви, сволота, обидва. Хто кому не давав спати вчора? П”яниці, нехай би вже мені не прокидались, трикляті тварюки.
    Горпина витирає сльози рукою, виходить.

    Сцена 2.

    Обидва чухаються, Макар намагається покласти на місце подушку, в нього нічого не виходить. Залишає подушку на підлозі.
    МАКАР: Бачиш до чого батьків довів, п”яниця.
    ГНАТ: Я п”яниця? На себе подивись. Хто вчора п”яний додому приплентався.
    МАКАР: Що з того? Яке діло? Я заробляю.
    ГНАТ: Пенсія за інвалідністю це не заробіток.
    МАКАР: А ти й такого не маєш.
    ГНАТ: Чому мати била обох?
    МАКАР: Лиха вона жінка.
    ГНАТ: І сильна. (потирає забиті місця). Але ж ти вчора напився.
    МАКАР: Я? Напився? Напився. Тобі що з того?
    ГНАТ: А мати била нас обох.
    МАКАР: Била... Треба думати, ото арифметика.
    Деякий час сидять мовчки.
    МАКАР: Ти теж був п”яний.
    ГНАТ: Чому?
    МАКАР: Горпина жінка справедлива, лиха робити зайвий раз не буде.
    ГНАТ: Не буде. Дійсно, може я був п”яний. А в тебе синець під оком. Ти був п”яніший.
    Гнат п”яно регоче.
    Макар піднімає подушку з підлоги, кидає в Гната. Гнат припиняє реготати.
    МАКАР: В тебе теж синець. Це ти з кимось побився.
    ГНАТ: З ким?
    МАКАР: А я з ким?

    Сцена 3.

    Входить Горпина. В неї в руках каструля. Ногою витягає на середину кімнати стілець. Ставить на стілець каструлю.
    ГОРПИНА: Їжте, свині. П”яниці, життя мені занапастили.
    МАКАР: Жінко, не репетуй. Ти краще нам допоможи.
    Горпина встає руки в боки.
    ГОРПИНА: Годувати вас не буду. Якщо руки не слухаються, їжте як свині.
    ГНАТ: Мамо, які ми свині?
    МАКАР: Замовкни, мати треба слухати. Допоможи, Горпинонько.
    ГОРПИНА: Що вам ще треба?
    МАКАР: Я вчора прийшов п”яний.
    ГОРПИНА: Прийшов, сволота. Все життя мені занапастив.
    ГНАТ: І я прийшов напідпитку?
    ГОРПИНА: Ти п”яний був як батько. Малим тебе голубила, пестила. Синочка ростила, а тепер. За що мені це лихо?
    МАКАР: Не галасуй. Ти часом не знаєш, бува, хто нас з Гнатом так побив?
    ГОРПИНА: Ви ж лиходії, серце ви мені все виїли, кров випили. Йдіть до біса.
    МАКАР: Що, це ти нас побила?
    ГНАТ: Обидвох.
    ГОРПИНА: За що мені кара така, чи я поганою дружиною та матір”ю була? Ви один одного вчора били. Пили разом, разом прийшли, а потім битися почали.
    ГНАТ: От тобі і арифметика.
    Затемнення.

    Сцена 4.

    Та ж кімната. На ліжку сидить Горпина, в ногах в неї плаче ТАМАРА. Навпроти них на другому ліжку сидять поруч Макар та Гнат. Вони намагаються бути уважними, але помітно, що вони знов після пиятики.
    ТАМАРА: Матусю, може не треба?
    ГОРПИНА: Тамаро, дівчинко, ти знаєш, в мене немає вибору. Я мушу їхати.
    ТАМАРА: Забери мене з собою, я не хочу жити з цими.
    МАКАР: Дівчино, будь вихована. З цими... Я твій батько, а він твій брат. Ми про тебе попіклуємось.
    ГНАТ: Так, мамо, все буде гаразд.
    ТАМАРА: Це мені доведеться про вас піклуватись. Мамо, поїхали разом.
    ГОРПИНА: Ні, люба. (гладить Тамару). Я не можу тебе взяти. Тобі немає ще 18 років. А як депортують? Чи ще чого - у в”язницю... Ні, доню.
    ТАМАРА: Але це ж Італія, сонячна Італія.
    ГОРПИНА: Чи побачу я це сонце, дитина? Працювати доведеться багато. В нас таки борги.
    ТАМАРА: Тоді, може нехай вони їдуть. Вони борги зробили, самі будуть відробляти.
    МАКАР: В мене інвалідність. Як ти можеш, немічного батька...
    ГОРПИНА: Ти п”яниця.
    ТАМАРА: Матусю.
    ГОРПИНА: Годі, ти вже доросла. На тебе все залишаю. Час прощатися.
    Всі плачуть, обійми.
    Затемнення.

    Сцена 5.

    Горпина йде з валізою на затемнений бік сцени. Світло вмикається. Над більшою частиною сцени світла немає. Куточок нагадує невелику кімнату. Ліжко, телевізор. Велике вікно позаду ліжка. Краєвид з вікна - Везувій.
    ГОРПИНА: Ось і приїхала. Італія. Боже мій, як там мої. Ліля казала, що можна дзвонити раз на тиждень. Дорого.
    Лілі добре, вона вже тут п”ять років. Знайшла собі старого. Він її любить. Правда, каже що до ліжка її примушує щодня. Я її спитала: Як можеш? Сказала, як відшила. А ти свого терпіла чоловіка і цього навчилась би....
    Боже, і мови не знаю. Казали мені: покаже тобі шмату, назве, знатимеш, що то шмата. А як же. Стара в мене німа. Колись писала свої вимоги, тепер не тримає олівця. Виходить, обидві мову не знаємо. Нічого, прибиратись я вмію. За сином і чоловіком прибирала, дякую ніколи не сказали - а тут ще й євро платять. Ліля сказала, що відкладати навіть можна. Не треба все відсилати додому.
    Боже, захисти мою Тамару. Залишила бідацтво з пиятиками. А що я мала робити? Жити треба.

    Сцена 6.

    Вмикається світло на усій сцені. Тамара і Горпина розмовляють, кожна робить свої справи на своїй частині сцени. Одна на одну не дивляться.
    Тамара порпається біля ліжка.
    ТАМАРА: Мамо, а це правда, що з свого вікна ти Везувій бачиш?
    ГОРПИНА: Так, доню. Ліля вже зробила фото. Скоро його отримаєш.
    ТАМАРА: Гарно?
    ГОРПИНА: Гора.
    ТАМАРА: Як Карпати?
    ГОРПИНА: Ні, як Везувій. Тут все чуже.
    ТАМАРА: Італійську вже знаєш?
    ГОРПИНА: Тільки престо й пронто.
    ТАМАРА: Тебе не ображають.
    ГОРПИНА: Що ти, дитина, хто мене образить? (витирає сльози) Всі мене люблять.
    ТАМАРА: А господиня?
    ГОРПИНА: Добра жінка, весь час мене хвалить.
    ТАМАРА: І ти все розумієш, що вона каже?
    ГОРПИНА (стримуючи сльози): Біда всьому навчить. Не говірка вона в мене. Розумію усе.
    ТАМАРА: Коли подзвониш?
    ГОРПИНА: За тиждень.
    ТАМАРА: Тобі тяжко?
    ГОРПИНА: Нічого, доню, нічого. (витирає сльози) А тобі?
    ТАМАРА: Вони мене слухаються. (витирає сльози) Мамо, коли ти зможеш приїхати?
    ГОРПИНА: Як борги поверну.
    Світло над “італійською” частиною сцени гасне.

    Сцена 7.

    Тамара витирає сльози.
    ТАМАРА: Вставайте, ледацюги, вставайте, я вже все для вас зробила. Вставайте, я вам сказала.
    На одному ліжку Макар ворушиться, висувається рука, кидає подушку. Тамара ухиляється. Подушка падає на інше ліжко.
    ГНАТ: Батьку, ти що збожеволів?
    На обидвох ліжках починають ворушитись. Сідає на ліжку Макар, потім шукає по підлозі подушку.
    ГНАТ: Батьку, чого ти знов?
    Гнат тримається за голову.
    МАКАР: Я чого?
    ГНАТ: Хто вчора пив і мені не давав спати?
    МАКАР: Це ти мені не давав спати.
    Тамара бере подушку і б”є обидвох чоловіків, вони не чинять опору.
    ТАМАРА: Ах ви, сволота, обидва. Хто кому не давав спати вчора? П”яниці, нехай би вже мені не прокидались, трикляті тварюки.
    Тамара кидає подушку Макару, він її вправно ловить, кладе на ліжко. Тамара ногою витягає на середину кімнати стілець, на ньому каструля.
    ТАМАРА: Їжте, свині. П”яниці, життя мені занапастили.
    ГНАТ: Мала, не репетуй.
    ТАМАРА: Затули пельку. Лиходії, серце ви мені все виїли, кров випили. Йдіть до біса.
    Тамара витирає сльози, виходить.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    На сцені з”являється Тамара.
    ТАМАРА: Почекай трохи, зараз я все тут подивлюсь.
    Входить за нею СЕМЕН. Поводить себе з викликом, як “крутелик”. Весь час крутить в руці ключі від машини.
    СЕМЕН: Я тобі можу допомогти.
    ТАМАРА (обертаючись): Я ж просила, не заходити сюди.
    СЕМЕН: Який тут сморід! Гидота!
    ТАМАРА: Я прибираю щодня, а вони паскудять. Гнат ще вчора привів песика.
    СЕМЕН: І де ти його поділа?
    ТАМАРА: Гната поклала спати. Тихше, ще прокинуться, мерзотники.
    СЕМЕН: А песик?
    ТАМАРА: Залишила на вулиці, може хтось його забере.
    СЕМЕН: Яка ти в мене не чуйна. Йди до мене, дай цьом.
    ТАМАРА: Тут? Пішли звідси.
    СЕМЕН (оглядаючись навкруги): Дійсно, пішли. Як ти тут спиш?
    ТАМАРА: Я тут не сплю.
    СЕМЕН: А третє ліжко?
    ТАМАРА: Це для матері. Я сплю на кухні.
    СЕМЕН: Зрозуміло, чому намагаєшся ночувати в мене щоночі. Боїшся їх?
    ТАМАРА: Анітрохи. Я не мати. Життя на них витрачати не збираюсь. Гидую.
    СЕМЕН: Сьогодні шефа не буде. Пішли до мене, ще маємо час.
    ТАМАРА: В мене перша пара.
    СЕМЕН: На другу тебе відвезу. Пішли.
    ТАМАРА: Пішли.
    Виходять.

    Сцена 9.

    Оглядаючись, встає з ліжка Гнат. Прислухається.
    ГНАТ: Сестричко, так розважаєшся. Так родину пильнуєш, поки мати в Італії. Матері це не сподобається. Спить з Семеном. Матері скажу, отримаєш.
    (Чухається, намагається застібнути сорочку).
    Хоча, коли там мати приїде, цього довго чекати. Кричати буде, та грошей не дасть. Мене це не влаштовує. Краще поговорю з Семеном. Скільки вже можна брати гроші в батька на горілку. Семен буде платити, я всіх буду пригощати.
    Гнат встає, підходить до іншого ліжка.
    ГНАТ: Батьку, вставай. Вставай. Нікого, ну добре. Нічого не буду розповідати. Просто пригощу. Я не повинен усе пояснювати.
    Гнат підходить до стільця з каструлею, відкриває кришку.
    ГНАТ: А де їжа? Ну, Тамарка, ти отримаєш. Загралась, про дім забула. Хоча, краще, нехай твій Семен за усе платить.
    Гнат регоче і виходить.

    Сцена 10.

    На сцену ввалюється Семен, він тримає за барки Гната. Їх намагається розборонити Макар. Тамара верещить поруч.
    СЕМЕН: Тварюка, ти що зробив. Падло, знаєш, що тобі за це буде.
    ГНАТ: Я тебе попередив. (Гнат виривається) Ти сам обіцяв. Базікало.
    ТАМАРА: Відпусти його. (кидається до Семена)
    СЕМЕН: І що мені тепер робити?
    ТАМАРА: Ми виправимо.
    СЕМЕН: Знаєш, скільки коштує фарбу зняти з машини!
    МАКАР: Я все зроблю, це не дорого.
    СЕМЕН: П”яниця, ти збожеволів? Я тобі машину не дам. З мене вистачить того, що зробив твій покидьок. Це не моя машина, це машина шефа. Він мене на лічильник поставить.
    ТАМАРА: Скільки грошей треба?
    СЕМЕН: Я не знаю, що з того.
    ТАМАРА: Скільки? Я можу заплатити.
    СЕМЕН: Ти?
    ГНАТ: Мати за все заплатить.
    ТАМАРА: Замовкни, тварино.
    СЕМЕН: Добре, я дізнаюсь на сервісі скільки це буде коштувати. Потім додам скільки з мене здере шеф. Скажу тобі - зможеш - заплатиш. Ні, він піде до в”язниці.
    ТАМАРА: Я все зроблю.
    Дзвінок у двері.
    МАКАР: А це хто?
    СЕМЕН: Я викликав міліцію.
    ТАМАРА: Але ж ти сказав?
    СЕМЕН: Гроші заплатиш, не буде питань.
    МАКАР: Доню, з ким ти сплуталась.
    ТАМАРА: Тобі яке діло.
    Сваряться і виходять.

    Сцена 11.

    Світло над “італійським куточком”. Горпина лежить на ліжку. Потім поволі сідає.
    ГОРПИНА: Неділя сьогодні, навіть до церкви немає сили йти. Як руки болять. Яка стара тяжка. Боже, ще трошки, майже всі борги віддала. Як до дому хочеться. Єдина розрада - церква. Новини дізнаюсь, зі своїми поспілкуюсь. Скільки тут наших. Запрошують мене на тиждень на море відпочити. Яке море, який відпочинок? Кажуть, звикнеш. Чим менше з домом спілкуєшся, тим краще себе почуваєш.
    Вдома тільки біди, проблеми. Дівчата кажуть, що не чекають нас там. Від нас потрібні гроші і більше нічого. Це все казки, що нам є куди вертати. А я не вірю. Не можна так тяжко працювати і не мати за це повагу. Вони, вдома, розуміють. Не з власного бажання живемо тут. Ми навіть не служниці, наймички. Нас взагалі в законі немає. Обіцяли цього року можна буде зробити пермесу. Це теж гроші коштує. А я так хотіла додому поїхати. Скучила. Грошей привезу, зібрала трохи.
    Тамарі важко, залишила її з ними. Вона ще дитина. Ще трошки, заберу її до себе. Гроші висилатиму як і раніше пані Стефі. В неї тримати надійніше.
    Щось дома ніхто слухавку не бере. Може ці мерзотники знов телефон зіпсували. Тамара не каже, але пиячать. Не хоче мене засмучувати. А в мене і так серце крається, болить. Я здогадуюсь, та й люди переповідають.
    Тяжка доля, такий хрест. А вдома я таких грошей не зароблю. Добре, ще раз подзвоню.

    Сцена 12.

    Чутно телефонний дзвоник. На сцену виходить Тамара. Вона розмовляє з Горпиною, не дивиться в її бік.
    ТАМАРА: Слухаю.
    ГОРПИНА: Доню. Це ти? Що сталося, я дзвонила. Вдома нікого не було. Мені поганий сон наснився. Що сталося?
    ТАМАРА: Все гаразд.
    ГОРПИНА: Не бреши. Я хочу все знати.
    ТАМАРА: Чому всі грошові перекази підписуєш ім”ям Ірина?
    ГОРПИНА: Тут ніхто не знає як писати моє ім”я. Сміються. Я називаю себе Іриною. Не тому ти сумна. Розповідай.
    ТАМАРА: Тільки не хвилюйся.
    ГОРПИНА: Що сталося?
    ТАМАРА: Батько в лікарні. Я була в нього.
    ГОРПИНА: Що з Макаром?
    ТАМАРА: Роблять аналізи, швидка його забрала.
    ГОРПИНА: Грошей тобі вистачає?
    ТАМАРА: Поки.
    ГОРПИНА: Якщо щось, зайди до пані Стефи. Ти знаєш, більшість грошей в неї. Щоб ці п”яниці...
    ТАМАРА: Тітка Стефа теж у лікарні.
    ГОРПИНА: Тиск?
    ТАМАРА: Її побили.
    ГОРПИНА: Що за наволоч? Як так можна? Хто? Як це сталося? Пані Стефа така обережна. На вулиці напали?
    ТАМАРА: Гнат.
    ГОРПИНА: Що Гнат? Ти мені розкажи про Стефу.
    ТАМАРА: Я й кажу про Стефу, Гнат її побив.
    ГОРПИНА: Господи Помилуй. Був п”яний.
    ТАМАРА: Тверезий.
    ГОРПИНА: Але ж чому, що сталося?
    ТАМАРА: Я тобі не казала...
    ГОРПИНА: Нічого ти мені не казала.
    ТАМАРА: Гнат пообливав фарбою машину Семена.
    ГОРПИНА: Звідки в Семена машина?
    ТАМАРА: Це не його, це шефа.
    ГОРПИНА: Але чому?
    ТАМАРА: Семен не дав йому грошей на пляшку.
    ГОРПИНА: І правильно зробив.
    ТАМАРА: Гнат його покарав, зіпсував машину. Довелось платити.
    ГОРПИНА: Багато?
    ТАМАРА: Шістсот євро.
    ГОРПИНА: Боже. Чому стільки?
    ТАМАРА: Ця тварина вилила фарбу для фарбування металу, вночі. До ранку вона висохла, було тепло.
    ГОРПИНА: Ти заплатила?
    ТАМАРА: Так.
    ГОРПИНА: До чого тут Стефа?
    ТАМАРА: Гнат дізнався де всі гроші. Він просив у Стефи гроші. Вона відмовила.
    ГОРПИНА: Як вона?
    ТАМАРА: Житиме. Галас підняла. Нічого не станеться.
    ГОРПИНА: І що тепер?
    ТАМАРА: Я плачу за всі ліки їй та окрему палату у лікарні. Дякувати Богу, вони з батьком в одній лікарні.
    ГОРПИНА: Чому мене не дочекався? Казала йому, що скоро приїду. Грошей привезу.
    ТАМАРА: Так кажуть всі “італійки”, а гроші потрібні щодня.
    ГОРПИНА: Не дочекався, не повірив, матері не повірив. Де він зараз?
    ТАМАРА: Зараз затриманий. Скоро буде у в”язниці.
    ГОРПИНА: Гнат!!!
    ТАМАРА: Так.
    ГОРПИНА: Але чому? Не можна було нічого зробити? Я тут можу позичити, потім борг відроблю. Завжди можна домовитись.
    ТАМАРА: Нехай сидить.
    ГОРПИНА: Як ти можеш таке казати?
    ТАМАРА: Можу. Стефа просила п”ять тисяч євро, щоб забрати заяву з міліції.
    ГОРПИНА: Я назбираю.
    ТАМАРА: А щоб забрати позов з суду десять.
    ГОРПИНА: Десять. Добре, я все знайду.
    ТАМАРА: Ти не зрозуміла, не всього десять. Всього п”ятнадцять.
    ГОРПИНА: Це страшні гроші.
    ТАМАРА: І я про це. Нехай сидить у в”язниці.
    ГОРПИНА: Не кажи так.
    ТАМАРА: Два роки його будуть годувати і одягати, мені легше буде.
    ГОРПИНА: Доню...
    ТАМАРА: Вибач, мамо, але тут все інакше. Ми не в Італії.
    ГОРПИНА: А якщо я вернусь?
    ТАМАРА: А жити ми на що будем?
    ГОРПИНА: Тамара, що робити?
    ТАМАРА: Не хвилюйся, я дам собі раду. Все буде гаразд. Я обіцяю.
    Дзвінок у двері.
    ТАМАРА: Вибач, хтось прийшов. Тобі дорого дзвонити. Дзвони десь через два тижні, раніше новин не буде.
    Ще один дзвінок у двері.
    ТАМАРА: Я вже йду. Бувай.
    ГОРПИНА: Поцілуй всіх від мене. Бувай.
    Тамара йде зі сцени.

    Сцена 13.

    Горпина ходить по своєму куточку.
    ГОРПИНА: Боже, як таке могло статися? Гнат знала, що п”є. Тому й дружина від нього пішла. Але щоб бив через гроші. Дякувати Богу, на смерть не забив. Боже, соромно мені як вертати. Як пані Стефі в очі дивитись? Стефа теж добра. Я ій плачу, щоб мої гроші були в неї. Знає, скільки я заробляю. П”ятнадцять тисяч. Скільки мені років тут доведеться працювати?
    Макар хворий, знаю, тяжко працював. Потім став пити, казав, що так менше в нього руки болять. А в мене як болять руки? Пити не можу, виженуть з роботи.
    В кого можуть бути такі гроші? Були в Лілі. Та як її старий помер, діти його вигнали Лілю з дому. Ніяких прав не мала - коханка старого. Тепер на ці гроші житиме вдома. Сказала, більше сюди не верне. Напрацювалась. Син одружився, має хату в селі. Нехай живуть як знають. Чула, до неї навіть чоловік вернув. Кинув молоду дружину, вернув до “італійки”.
    Мені до кого вертати? Гнат у в”язниці. Може, Тамара правильно каже. Що робити, може там іншим стане. Хоча б не буде пити.
    Боже, заснути і не прокидатись. Що за життя. Як їхала, думала, все інакше буде.
    Інакше все, але така біда. Така біда. Бідна Тамара, як вона встигає ще вчитися, бідолаха.
    Горпина лягає на ліжку. Повертається обличчям до вікна.
    ГОРПИНА: А може цей Везувій ще раз вибухне. Тоді вмить нічого і нікого. Ніяких спогадів. Не вертати, не плакати.
    Ні, так не можна. Як вони без мене. Тільки я їх надія і підтримка.
    Господи, дай мені сили.
    Світло над “італійським” куточком гасне.

    Сцена 14.

    На сцену заходить Тамара, в неї в руках рулони шпалер. Кидає їх на ліжко. За нею заходить Семен, тягне картату сумку.
    ТАМАРА: Так, залиши тут.
    СЕМЕН: Посеред кімнати?
    ТАМАРА: Яка різниця.
    СЕМЕН: Ти все вирішила?
    ТАМАРА: Коли ще така нагода буде? Батько у лікарні, брат у в”язниці. Я нарешті зможу зробити нормальний ремонт в квартирі.
    СЕМЕН: А цю кімнату?
    ТАМАРА: В останню чергу. Хоча сенсу немає. Поки вони тут. Сморід не знищу.
    СЕМЕН: Правду кажеш.
    ТАМАРА: Завтра прийде сантехнік.
    СЕМЕН: Я вже бачив, що ти обрала на кухню.
    ТАМАРА: Класне усе.
    СЕМЕН: Так. І посудомийна машина.
    ТАМАРА: Набридло мені руки бруднити. Весь час прибираюсь. Зроблю кухню. Поставлю диван.
    СЕМЕН: До речі, я вже замок купив.
    ТАМАРА: Добре. Завтра привезуть міцні двері на кухню, замок зроблю. Буду жити собі.
    СЕМЕН: А годувати їх збираєшся?
    ТАМАРА: Коли вернуть, доведеться. Залишатиму їм їжу у цій кімнаті.
    СЕМЕН: Їститумуть холодне?
    ТАМАРА: Вони не їдять, вони закушують. Пішли. Я покажу тобі фіранки для кухні.
    Виходять.

    Сцена 15.

    На сцену заходить Горпина, з нею Тамара. За ними понуро йдуть Макар та Гнат.
    ГОРПИНА: А тут не встигла?
    ТАМАРА: Мамо, ремонт це таке діло. Почати можна, закінчити - ніколи. Грошей все потребує, багато грошей.
    ГОРПИНА: Я відсилала скільки могла, тільки на білет собі залишила.
    ТАМАРА: Я все розумію. Але ж на цих двох грошей пішло багато.
    ГОРПИНА: Зараз вони вдома.
    ТАМАРА (тяжко зітхаючи): Це так.
    ГОРПИНА: Ти був в пані Стефи, перепросив?
    ГНАТ: Був.
    МАКАР: Ми всі були. Ми їй бульбу садили.
    ГОРПИНА: Якщо винний.
    ГНАТ: Якби ти приїхала скоріше.
    ГОРПИНА: А ти не дочекався, синку.
    ТАМАРА: Він тварюка.
    ГОРПИНА: Не треба.
    ГНАТ: Хто тварюка? Ти нас не годуєш, кухню закрила на замок. Мамо, на замок.
    ГОРПИНА: Що ти кажеш.
    МАКАР: Теплого ми не їли давно.
    ГОРПИНА: Тамара, як це може бути?
    ТАМАРА: Може. Поки я приходжу, вони вже сплять. Я йду, вони ще сплять. Я їм усе залишаю.
    ГОРПИНА: Але ж підігрити, в батька виразка.
    ТАМАРА: Вони всю хату спалять.
    ГОРПИНА: Треба якось все зробити інакше.
    ТАМАРА: Залишайся і роби.
    ГОРПИНА: Я не можу, доню, не можу. (починає плакати).
    ТАМАРА: Вибач, я не через це. Я просто втомилась. Все буде добре, я буду все їм гріти. Ремонт тут зроблю. Нові ліжка куплю, ти тільки не хвилюйся.
    ГОРПИНА: В мене так серце за вас крається.
    ТАМАРА: Знаю, мамо, знаю.
    МАКАР: Горпинонька, ти точно вирішила?
    ГОРПИНА: Так, Макар. Не маю вибору. Ми мусимо розлучитись, мені потрібне нове прізвище. Я ім”я теж зміню, тепер буду Іриною. Оформлю пермесу, приїжджатиму коли захочу.
    ГНАТ: Залишитись вдома не збираєшся?
    ГОРПИНА: Не можу. Треба ще грошей заробити. Тамара вчиться.
    ГНАТ: В неї є де гроші брати.
    ГОРПИНА: Що ти кажеш?
    ТАМАРА: Замовкни, базікало. Мамо, кого ти слухаєш. Він верзе Бог зна що. Я закінчу - ще два роки залишилось. Потім поїду з тобою.
    ГОРПИНА: Може тут роботу знайдеш?
    ТАМАРА: Все одно там більші гроші.
    ГОРПИНА: Так. Пішли на кухню, я вас пастою нагодую. Готую її тепер як італійка.
    Всі виходять.

    Сцена 16.

    Горпина йде через усю сцену до “італійського” куточка.
    ГОРПИНА: Вернула. Нове ім”я. Нове прізвище. Тепер в мене пермеса. Стара померла, поки мене не було. В неї син добрий, оселив тут іншу стару, свою тітку. Тепер за нею буду доглядати.
    З”їздила додому - серце роз”ятрила. Як схуд Гнат, тепер оформлює інвалідність, як батько. В”язниця його знищила. Коли була вдома - не пив.
    Макар, був першим красенем, зараз дідуган. І я молодшою не стала.
    Тамара, як подорослішала. Вона весь час з ними мучиться. Як інакше. Господи, хоч би заміж вийшла за гідного хлопа. Жила окремо. Я може вернула би.
    Знов італійські казки. Дівчата кажуть, завжди такі думки як вертаєш з дому. Потім звикаєш і розумієш, що твоя домівка з вікнами на Везувій.
    Затемнення.

    Сцена 17.

    Тамара на сцені, притримує рукою великий живіт вагітної. Горпина у своєму “італійському куточку”, під час розмови заламує руки.
    ГОРПИНА: Як це могло статись, дитино?
    ТАМАРА: Мама не вмикай знов старе. В тебе двоє дітей - ти знаєш, як це могло статись.
    ГОРПИНА: Може, зачекаєш?
    ТАМАРА: Ми це обговорювали. Я тебе достатньо чекала, в мене живіт величезний. Де я знайду таку сукню?
    ГОРПИНА: Може через тиждень?
    ТАМАРА: Ні тижня, ні місяця. Мені байдуже. Я все зробила. Ти не хочеш бути на моєму весіллі.
    ГОРПИНА: Я не можу. Я роблю все можливе. Семен сказав, що розуміє.
    ТАМАРА: Йому легко розуміти - це не йому потрібна сукня на повітряну кулю.
    ГОРПИНА: Ти не так виглядаєш, ти перебільшуєш. Це ж шостий місяць.
    ТАМАРА: Ти мене вмовляєш, ти їм скажи.
    ГОРПИНА: Кому їм сказати?
    ТАМАРА: Я ходила до лікаря, іншого. Живіт великий. Думала, не правильно визначили строк.
    ГОРПИНА: Помилились?
    ТАМАРА: Так.
    ГОРПИНА: Як це?
    ТАМАРА: У кількості. Їх там двоє.
    ГОРПИНА: Радість яка.
    ТАМАРА: Радість радістю, гроші мені вишлеш?
    ГОРПИНА: Якщо не зможу їхати. То завтра перешлю.
    ТАМАРА: Домовились, гроші вишлеш. Я вже вільонок купила.
    ГОРПИНА: Може дочекаєшся матері?
    ТАМАРА: Добре, даю тобі ще два тижні.
    Тамара виходить.

    Сцена 18.

    ГОРПИНА: Онуки, двійко. Щастя яке. А якщо не встигну на весілля? Чи побачу я взагалі своїх онуків? Хто їх буде пестити, з ким вони будуть бавитись? Щоб вони жили нормально, доведеться мені ще деякий час попрацювати. Але це приємно. Рідні, онуки, радість, можна і працювати.
    Спробую домовитись, все буде гаразд. Встигну. Не може забути про матір. Дочекається. Усе буде добре. Знайдемо їй сукню і все буде гаразд.
    Горпина йде зі сцени.

    Сцена 19.

    Входить Семен, за ним Горпина.
    СЕМЕН: Привіз вас, все добре, може краще в мене будете жити?
    ГОРПИНА: Яка різниця, в одному будинку живемо.
    СЕМЕН: В одному, але з цими п”яницями.
    ГОРПИНА: Така доля. Малюки чудові.
    СЕМЕН: Так, Тамара з ними бігає.
    ГОРПИНА: Вона на мене не ображається?
    СЕМЕН: З дітьми не до цього.
    ГОРПИНА: Хто ж міг подумати?
    СЕМЕН: Так, передбачити, що білу сукню такого розміру заберуть.
    ГОРПИНА: Банк затримав гроші на один день.
    СЕМЕН: Так, затримав. Тамарка з цим білим вільоном і в рожевій сукні...
    ГОРПИНА: Вона була найгарніша.
    СЕМЕН (прокашлявшись): І я про це. Телефон знаєте, якщо що, то гримайте сусідам в стінку, вони прибіжуть. Я всіх попередив.
    ГОРПИНА: Все одно мені не спокійно, не була в доньки на весіллі.
    СЕМЕН: Нічого страшного, як змогли - приїхали. Тут вже онуків побачили.
    ГОРПИНА: Так. Ти її не засмучуй.
    СЕМЕН: Я? Після цих п”яниць ніхто до неї ставитись так більше не буде.
    ГОРПИНА: Вони її ображали?
    СЕМЕН: Вона теж сказати у відповідь може. Весь час за ними як прибиральниця. А вони вскакують у всіляки халепи. Як же можна так жити.
    ГОРПИНА: Я змушена була... Не було виходу.
    СЕМЕН: Хто вам що каже. Ви живете там, ми тут. Якось разом грошей назбираємо.
    ГОРПИНА: Я онукам буду передавати гроші.
    СЕМЕН: Зрозуміло. І поки ви там будете ми тут ремонт швиденько зробимо, наступного разу вернете і в цій кімнаті буде гарно.
    ГОРПИНА: Так, було б добре.
    СЕМЕН: Буде. Поки ви можете у кухні оселитись. Тамара там все облаштувала. Ось і ключ.
    Семен віддає ключа Горпині.
    ГОРПИНА: А де другий?
    СЕМЕН: Навіщо? Загубите, чи ці знайдуть. Добре, ви відпочивайте, я піду. Тамарка сварити буде.
    ГОРПИНА: Так, не затримую.
    Семен виходить.

    Сцена 20.

    Входить Гнат.
    ГНАТ: Пішов цей?
    ГОРПИНА: Чим тобі не подобається Семен?
    ГНАТ: Усе через нього.
    ГОРПИНА: Що саме, синку?
    ГНАТ: Я був у в”язниці через нього.
    ГОРПИНА: Але ж Семен тут ні до чого? Другий раз він ні до чого.
    ГНАТ: Він винний. Спочатку перша помилка, а потім вже й друга. Якби гроші Тамара йому не віддала. Звідки б я знав, що вони в тітки Стефи? Добре, що померла вже.
    ГОРПИНА: Дякувати Богу.
    ГНАТ: Знав, що тобі теж не подобалась.
    ГОРПИНА: Я не про це, а про те, що ти був у в”язниці вдруге, коли це сталося. А то розмов би було.
    ГНАТ: Так, забула вимкнути газ. Мене за це весь час Тамарка сварить. Тому і кухню зачиняє.
    ГОРПИНА: Сьогодні я приготую смачненьке.
    Горпина збирається виходити.
    ГНАТ: Мамо, скільки ви ще будете тут?
    Горпина обертається.
    ГОРПИНА: Поки Макар з лікарні не вийде. Пішли, буду готувати їсти.
    Виходять вдвох.

    Сцена 21.

    Макар поволі йде, сідає, за ним заходить Горпина.
    ГОРПИНА: Може ляжеш?
    МАКАР: Ні, усе добре.
    Заходить Семен з Гнатом, вони тягнуть великі картаті сумки. За ними йде Тамара, трохи не перечеплюється за речі, що стоять посередині кімнати.
    ТАМАРА: Позабирайте, пройти не можна.
    ГНАТ: Під ноги дивитись треба.
    ГОРПИНА: Досить.
    МАКАР: Добре вдома.
    ГОРПИНА: Так, лікар сказав, усе буде добре. Нічого страшного.
    МАКАР: Тепер ти поїдеш?
    ГОРПИНА: Мушу. Мушу заробити ще грошей.
    МАКАР: Я маю пенсію за інвалідністю.
    ГНАТ: Я теж. В нас достатньо грошей.
    ТАМАРА: Мамо, кого ви слухаєте. Якби не ви, усі б пропали.
    ГОРПИНА: Я повернусь, тепер я часто буду приїздити.
    ТАМАРА: От і добре.
    Затемнення.

    Сцена 22.

    На сцені ті ж самі, крім Макара. В Горпини та Тамари в руках чорні хустки.
    ГОРПИНА: От і все.
    ТАМАРА: Гарно відспівали.
    ГНАТ: Так, батькові б сподобалось.
    СЕМЕН: Що ти верзеш? Кому сподобаються власні похорони?
    ГОРПИНА: Я з ним розмовляла. Він був тверезий.
    ТАМАРА: Так, останній тиждень зовсім не пив.
    ГНАТ: Не прокинувся.
    СЕМЕН: Ти мусив помітити ще ввечері, що він не дихає.
    ГНАТ: Той вечір я взагалі не пам”ятаю. Коли прокинувся, запропонував їсти, а він вже...
    ГОРПИНА: Ось і приїхала скоро, скучити не встигли. Так і вмер не дочекавшись, поки я верну.
    ТАМАРА: Ти весь час з ним сварилась.
    ГОРПИНА: Він був моїм чоловіком.
    СЕМЕН: Ви ж розлучились.
    ГОРПИНА: Це вас не стосується. Нікого. Йдіть геть, не хочу вас бачити.
    ТАМАРА: Добре, мамо, ми підемо.
    Горпина кидається їй на шию.
    ГОРПИНА: Пробач, доню. Пробач, тобі і так важко. А я дурна.
    СЕМЕН: Пішли до нас, з онуками побавитесь. Чорні думки зникнуть.
    ТАМАРА: Пішли, мамо.
    Тамара з Горпиною виходять. Гнат затримує Семена.
    СЕМЕН: Що ще тобі? Грошей на горілку не дам.
    ГНАТ: В мене батько помер...
    СЕМЕН: Ні.
    ГНАТ: Добре. Семен, я теж скоро помру.
    СЕМЕН: Замовкни, п”яниця. Матері і так важко, якщо їй скажеш, я тебе поб”ю.
    ГНАТ: Я не про це. На поминки стільки грошей. Це все зайве.
    СЕМЕН: Так годиться.
    ГНАТ: Семен, а дали б одразу мені всі ці гроші. Я б прогуляв. Хоч якась приємність.
    СЕМЕН: Пішли.
    Семен виштовхує Гната поперед себе зі сцени.

    Сцена 23.

    На сцену входить Горпина. Тягне за собою валізу.
    ГОРПИНА: Чи є хто вдома? Нікого. Навіть Гната немає. Скільки на кордоні чекали. Сказала, що приїду сама. Але знов ніхто мене не дочекався.
    Горпина роздивляється на всі боки.
    ГОРПИНА: Знов ремонт не встигли зробити. Помер Макар, потім часу не було. Казала, що встигнуть до мого приїзду. Не встигли. Добре, цього разу не поїду назад, поки хату до ладу не приведу.
    Горпина підходить до ліжка. Піднімає папірець.
    ГОРПИНА: “Ми на дні народження. Їжа в холодильнику. “ Знов не дочекались.
    Чи чекали мене? Чи помітять мою присутність, чи сумуватимуть, як поїду...

    Завіса.

    Травень 2011.


    Адреса: aksioma@neonet.ua
    Головна.

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved