Катерина Аксьонова. Недописані листи

©Катерина Аксьонова

    Катерина Аксьонова. Недописані листи

    П”єса ввійшла до Лонг-листу конкурсу “Драма на драбині 2010”.

    Дійові особи:

    У л я н а – молода дівчина, студентка, до 20 років.
    Г а л и н а – молода дівчина, студентка, до 20 років, двоюрідна сестра Уляни.
    Д а н и л о – хлопець Галини, 25-30 років.
    Б а б ц я – бабця Уляни та Галини, за 65 років.
    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с ти. – Може бути на сцені та поза нею. Зовнішність і вік не мають значення. Головне - гарний голос.


    Сцена 1.

    Кімната в багатоквартирному будинку. Вікно, два ліжка, стіл, стілець, двері. Помітно, що там жили дві молоді дівчини.
    Відчиняються двері, до кімнати заходить У л я н а святково вдягнена, знімає з голови хустку. Сідає на стілець посеред кімнати.
    У л я н а: Тепер усе. Як від серця відлягло. А Петрик такий гарненький і так схожий на нього. Ой, Данило, Данило ти мене не загубив…
    Уляна встає, витягає з-під ліжка коробку. Сідає з коробкою в руках, відкриває її. Поки говорить, витягає з коробки аркуші списаного паперу.
    У л я н а: Скільки ж їх? ( порпається в коробці, намагається дістатись дна). Глибоко. Скільки ж цих листів? Напевно, всю кімнату можна ними завішати, або будиночок. Кожен, хто схоче, може почитати недописані листи і їх історію кохання. ( кладе листи назад до коробки). І що ж мені з ними робити. Якщо хтось знайде…(пауза) вже не знайшли і не знайдуть. Може й самій почитати. ( Витягає аркуш, починає читати) Любий Данило, кохання моє… Не можу, не можу.
    Уляна встає, кладе коробку на місце. Повертається до зали.
    У л я н а: А як все починалось! Хто ж знав, що в мене залишиться тільки купа паперу.
    Кохання буває різним: щасливим та не дуже. Кохання буває веселим та сумним, а ще буває кохання, про яке він не знає. І вже не дізнається.

    Сцена 2.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Привіт, ми сьогодні тільки познайомились. Я просто захотіла тобі написати – привіт. Я дуже тішусь, що ми познайомились.
    Галинка теж, напевно, зраділа. Але мені дуже захотілось написати лист. Знаєш, я ніколи не писала першому зустрічному листа. Дивно, а тут раптом захотілось.
    Ще раз привіт, побачимось у …

    Сцена 3.

    Уляна сама ходить по сцені. Торкається речей з сумною посмішкою.
    У л я н а: Не розпочата історія кохання. Я так її і не дописала. Можливо, нічого не відбулось, бо я не отримала жодної відповіді на лист?
    Яке тепер це має значення. Так важко на серці, коли неважливе стає важливим та навпаки. Все здавалось іншим.
    Затемнення.

    Сцена 4.

    Та сама кімната. Одна за одною вбігають на сцену Уляна та Г а л и н а. Вони веселі.
    Г а л и н а: Ти знаєш, я на хвильку навіть злякалась, невже роз»їдемось. Ну звичайно, я дурна.
    У л я н а: Не така вже й дурна. Мені теж на мить здалось, що вони хочуть подбати про нас.
    Г а л и н а: Було б дивно. Уяви собі – ми потрібні нашим батькам.
    У л я н а: Не можу.
    Г а л и н а: Ти завжди тверезо дивишся на речі. А я така ж мрійниця як і в 10 років. Думала, що поживу в бабці тільки на канікулах, а вже більше 10 років провела у цій кімнаті.
    У л я н а: Немає нічого більш постійного ніж тимчасове.
    Г а л и н а: Хто б казав, сама вмовляла матір, щоб вона забрала тебе з собою. А потім плакала вночі.
    У л я н а (гнівно): Такого не було!
    Г а л и н а ( дражливо ): Було, було, плаксійка!
    У л я н а: Дурна була, дурна й залишилась.
    Сидять якусь хвильку мовчки, кожна на своєму ліжку, ображені. Потім одночасно підхоплюються і кидаються в обійми одна одній.
    У л я н а та Г а л и н а: Не будемо сваритися, не будемо сваритися.
    У л я н а: Вибач, я знов стала вважати себе старшою.
    Г а л и н а: Буває, ти ж тут більше на рік.
    У л я н а: Так, мої розлучилися швидше. А потім ці нескінчені переїзди, налагодження життя. Інколи мені здавалось, що мене загубили на вокзалі, як річ.

    Сцена 5.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Вчора тебе не було, позавчора теж. Сподіваюсь, завтра ти вже прийдеш.
    З тобою та легко, ти так зрозуміло говориш. Навіть не намагаєшся показати, що ти розумніший. Просто у всіх оточуючих природно виникає така думка.
    Дуже сумно без тебе. Коли ти прийдеш…

    Сцена 6.

    Відкриваються двері, до дівчат входить Бабця.
    Б а б ц я: Дівчатка, ви як?
    Г а л и н а та У л я н а: Все гаразд.
    Б а б ц я: Ой, втомили мене ваші батьки. Їх весілля, розлучення, тут і серіал не потрібен. Тільки нерви залізні.
    Г а л и н а: Бабцю, а чому вони знов не захотіли нас забирати. Звичайно ж ми не діти. Ось уже й студентки, але чому вони не захотіли нас брати.
    Б а б ц я: Я й сама не знаю.
    У л я н а: Та це ж твої діти.
    Б а б ц я: Знаю і це мучить мене дуже. ( пауза, не знає як сказати ) Я думаю через молодших дітей.
    Г а л и н а: Вони вже не такі й маленькі.
    Б а б ц я: Знаю, але в них зараз перехідний вік, вони вразливі.
    У л я н а: І ти їх захищаєш?
    Б а б ц я: Ні, ні, скільки я сварилась, скільки переживала. А їм все ні до чого.
    Г а л и н а: Ми і самі знаємо, що нас любиш тільки ти.
    Б а б ц я: Не кажи так.
    Затемнення.

    Сцена 7.

    Ж і н к а, я к а ч и та є л и с т и: Привіт, знаєш, що я сьогодні зрозуміла?
    Звідкіля, але я тобі поясню. Мені раптом спало на думку, що я виходжу на вулицю тільки в сподіванні – тебе зустріну.
    Пам»ятаєш, тебе не було два тижні. Мене теж не було, ніде не було. Я була вдома, погано себе почувала.
    Навіщо було кудись йти, якщо тебе все одно не побачу.
    Дивні думки, чи не так?
    Але навіщо кудись йти, скрізь бути, бо тебе не зустріну.
    Напевно, це…

    Сцена 8.

    Галина та Уляна розмовляють замріяно.
    Г а л и н а: Уля, а ти віриш в кохання?
    У л я н а: Що з тобою?
    Г а л и н а: Тобі важко відповісти?
    У л я н а: Ні. Я вірю в любов, пристрасть, ніжність і в кохання загалом. Чого питаєш?
    Г а л и н а: Так, замріялась. Знаєш, в мене всередині якась тиха музика.
    У л я н а: Це в сусідів щось лунає.
    Г а л и н а: Нічого ти не розумієш. А знаєш, що найжахливіше в коханні?
    У л я н а: Відчуваю, ти мені зараз поясниш.
    Г а л и н а: Не хочеш, не слухай. А коли знаєш, вгадай.
    У л я н а: Коли він йде до іншої?
    Г а л и н а: Банально. Найстрашніше, коли ти не наважуєшся сказати про свої почуття. І в тебе аж холоне всередині від переляку, що він правди не дізнається.
    У л я н а: Можливо. Але іноді лячно почути відповідь - ні. Набагато страшніше, ніж наважитись це загалом сказати.
    Галина виходить з кімнати.

    Сцена 9.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коли тебе бачу в мене поліпшується настрій.
    Тому дуже добре, коли бачу тебе ранком. Тоді цілий день в мене добрий і веселий.
    А може ти добра прикмета? Приносиш оточуючим щастя.
    Хтось тобі про це вже казав, що ти приносиш щастя і успіх. Ніхто? Звичайно, ніхто не скаже, що ти гарна прикмета. Щоб не наврочити. А я можу сказати. Впевнена, якщо ти знатимеш, нічого не зміниться.
    Принаймні я так само…

    Сцена 10.

    Уляна сама, перебирає папери.
    У л я н а: Папір, білий як сніг. Як тоді, коли ми познайомились. Здогадається чи ні? Нагадає йому цей папір щось? Зараз так по-дурному йому це писати. Але потім, коли ми будемо поряд, він усе це прочитає. Йому буде дуже приємно дізнатись, як я його кохаю.

    Сцена 11.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Мені наснився дивний сон сьогодні. Дивний, бо вперше ти мені наснився.
    Я заблукала, ти мені допоміг вийти з цього мороку, а потім знов кудись зник.
    Не це дивно. Дивно як я тебе гукала, яка пустка огорнула мене, коли ти зник.
    Я прокинулась з таким острахом. Це було дуже сумно. В кімнаті було темно і тепло. А в мене була трясовиця та обличчя палало.
    Так лячно стало, коли ти пішов. Ніби для мене це важливо. Ми ж просто друзі і твоя підтримка дуже багато важить для мене. Більше нічого, чи мені важлива твоя присутність? Я не знаю, що думати…

    Сцена 12.

    Уляна тримає двері.
    Г а л и н а (за дверима): Впусти мене.
    У л я н а: Ти ж не хочеш мене бачити! (відпускає двері)
    Г а л и н а (входить): Це мені вирішувати кого і коли бачити.
    У л я н а: Навіщо?
    Г а л и н а: Я не можу тебе зараз кинути. Достатнього того, що наші батьки нас кинули. Я не буду така сама.
    У л я н а: Але ж я…
    Г а л и н а: Знаю, ти лиха на цілий світ. Мені так само тяжко і моторошно. Скільки разів ти мене заспокоювала, тепер моя черга тебе підтримати.
    У л я н а: А Бабця?
    Г а л и н а: Як ми і домовлялись, я нічого їй не сказала. В тебе проблеми в навчанні. Викладач нагримав, от ти і засмутилась.
    У л я н а: Дякую.
    Г а л и н а: Просто треба захищати тих, кого ми любимо і тих, хто любить нас.

    Сцена 13.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Сьогодні я повела себе дуже негарно. Я ніколи б раніше не зважилась на таке…
    Просто коли я, ми тебе побачили вранці, ти був такий заклопотаний. Але все одно посміхнувся нам. Мені так тепло і весело стало.
    Та не про це ти будеш згадувати.
    Так, в тебе завернувся комірець і Галина вирішила це виправити. А я, я відштовхнула її і сказала, що вона все погано робить. І сама це зробила. Потім побігла швидко. Ви залишились, але вашої розмови я не чула. Галину не питала, що ти їй сказав про мене.
    Галина навіть мене пожаліла, вирішила, що я така знервована через розмову з батьками. Вона ще мені поспівчувала, що сама не знаходить собі місця після таких розмов.
    Як вона не зрозуміла…
    Батьки тут ні до чого, просто я не могла бачити, що вона торкається до тебе… Бо ти… ти мій… ти мій коханий…

    Сцена 14.

    Г а л и н а: Я розмовляла з батьками.
    У л я н а: З ким?
    Г а л и н а: З кожним. Вони хочуть все поміняти.
    У л я н а: Бути разом?
    Г а л и н а: Ні, просто вони обоє перелякані – куди я подінусь після навчання.
    У л я н а: В якому сенсі?
    Г а л и н а: В кого буду жити, коли закінчу.
    У л я н а: А ти що відповіла?
    Г а л и н а: Сказала, що вийду заміж і залишусь у місті.
    У л я н а: А вони що?
    Г а л и н а: Так зраділи, що навіть не спитали за кого і коли.
    У л я н а: Можливо, просто боялись наврочити.
    Г а л и н а: Твоя правда.

    Сцена 15.

    Ж і н к а, я к а ч и та є л и с т и: Найважче було вчора. Тоді я вперше назвала тебе коханим. Тепер набагато легше. Все стало таким простим та зрозумілим.
    Я хочу бачити тебе щодня, я хочу щоб ти мені посміхався. Я хочу бути поряд з тобою. Мені хочеться більше часу проводити з тобою.
    Якщо чесно, я весь час хочу бути поряд з тобою. Постійно, бо ти мій коханий…

    Сцена 16.

    Г а л и н а: Що ти весь час пишеш?
    У л я н а: Думки, спогади для нащадків.
    Г а л и н а: Даси почитати.
    У л я н а: В жодному разі.
    Г а л и н а: Так ти там щось про мене погане пишеш.
    У л я н а: В жодному разі. Про тебе можна писати тільки правду.
    Г а л и н а: Я ж кажу погане. До речі, пам»ятаєш що завтра?
    У л я н а: Ні.
    Г а л и н а: Наш ювілей.
    У л я н а: Який?
    Г а л и н а: Вже десять років, як ми тут живемо.
    У л я н а: Жахливо.
    Г а л и н а: Чому?
    У л я н а: Бо я тут живу вже одинадцять років.
    Г а л и н а: Так, спочатку твої батьки вирішили, що це гарна думка – тобі пожити окремо, на час їх розлучення.
    У л я н а: Так, а потім твої батьки вирішили зробити так само.

    Сцена 17.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коханий, в тебе такі чудові очі. Мені здається, що вони сині як небо, чорні як прірва, над якою я стою, коли ти не поруч. Твої очі зелені як ліс, в якому ти шукав і знайшов мене.
    Мені подобається коли ти трохи примружуєшся, тоді ти хочеш бути дотепним.
    Ти широко відкриваєш очі, коли здивований, як дитина.
    Мене лякають твої очі, коли вони не дивляться на мене. Я розгублена, я нікому не потрібна, я сумна.
    Але коли твій запитальний погляд зустрічає мій благаючий, я заспокоююсь. Ти знаєш тепер про все це, коханий…

    Сцена 18.

    Г а л и н а: Я так втомилась вчитись.
    У л я н а: Я чую це щодня.
    Г а л и н а: У цьому я більш ніж послідовна.
    У л я н а: Будеш погано вчитись, завалиш сесію. Що будеш робити, їхати до когось з батьків.
    Г а л и н а: Ніби іншого виходу немає?
    У л я н а: Так, пам»ятаю. Ти заміж збиралась. Когось вже знайшла, мене на весілля покличеш?
    Г а л и н а: Якби в мене хтось був, ти б дізналась першою. Але я від своїх слів не відмовляюсь.
    У л я н а: Ти вперта в матір.
    Г а л и н а: Не ображай мене.
    У л я н а: Добре, ти вся в батька.
    Г а л и н а: Ще ліпше. Мені і так вчитись не хочеться, а ти мене ще засмучуєш.
    У л я н а: Добре, замовкаю і не заважаю твоєму навчальному процесові.
    Г а л и н а: Одразу б так.

    Сцена 19.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коханий, як добре що ми зустрілись. Ми познайомились. І я бачу тебе майже щодня. Інколи навіть по декілька разів на день. Що дивно, Галина, завжди така неуважна, все частіше бачить тебе першою…
    Я така замріяна тобою, що не одразу помічаю, коли ти приходиш. Мені здається, ти завжди поруч.

    Сцена 20.

    У л я н а: Ти впевнена, що нам варто йти?
    Г а л и н а: Звичайно.
    У л я н а: Але це так несподівано.
    Г а л и н а: Нічого страшного. Скільки ми Данилу знаємо?
    У л я н а: Достатньо.
    Г а л и н а: Він ніколи нічого поганого не зробив і не сказав.
    У л я н а (перелякано): Жодного разу.
    Г а л и н а: Тому хоч раз ми втрьох кудись зможемо сходити. Це досить природньо і ніхто не образиться.
    У л я н а: Так, головне, щоб ображених та не потрібних не було.

    Сцена 21.

    Ж і н к а, я к а ч и та є л и с т и: Коханий, як добре було вчора.
    Дякую за твою уважність. Ми провели вечір утрьох. Я, ти та Галина. Добре, що вона не сумувала одна. Ти такий уважний і тактовний. Це найгірше, що можна уявити – почуватись зайвою поряд з кимсь.
    Я намагалась бути веселою, щоб нікого не засмучувати. Сподіваюсь, наступного разу ти будеш більш рішучим і ми разом кудись… Разом, це ми тільки удвох. Більше нікого, коханий.

    Сцена 22.

    У л я н а: Чого ти така весела?
    Г а л и н а: Настрій гарний.
    У л я н а: Після бібліотеки?
    Г а л и н а: Здається я зрозуміла всі переваги розумних книг.
    У л я н а: З якого дива?
    Г а л и н а: Вони так рівнесенько стоять на полицях, відгороджують тебе від цікавих очей.
    У л я н а: Ти зараз про що?
    Г а л и н а: Про радість відкриття знання та вміння!
    У л я н а: В тебе хтось є?
    Г а л и н а: Я поки нічого не можу сказати напевно.
    У л я н а: Ти не хочеш нічого сказати мені?
    Г а л и н а: Поки що мені немає нічого сказати навіть собі.
    У л я н а: Як хочеш.
    Г а л и н а: Дай мені трохи часу.
    У л я н а: Для чого?
    Г а л и н а: Щоб переконатись.

    Сцена 23.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коханий, твої вуста… Твої вуста ніколи не торкались моїх…
    Коханий, я більше так не хочу. Коханий, коли ти говориш, я майже нічого не чую, а потім сумую, що не можу повторити кожне сказане тобою слово.
    Сьогодні Галина прийшла така весела з бібліотеки. В неї хтось з«явився. Вона така весела, що навіть не помітила, як я ховала лист до тебе, мій любий. Дуже добре, я за неї рада. Мені навіть було її шкода, вона була така сумна. А в мене є ти…
    В мене є думки та мрії про тебе. Трохи згодом вони стануть правдою. Коханий, твої вуста ніколи не торкались моїх…

    Сцена 24.

    У л я н а: Тобі точно треба їхати?
    Г а л и н а: Так. Але я не надовго. Я скоро повернусь.
    У л я н а: А якщо й справді?
    Г а л и н а: Не будь дурною. Ти щось від мене набралась дурощів. Будь розумною, якою завжди була.
    У л я н а: Чому саме зараз?
    Г а л и н а: Бо лікарі призначили операцію за три дні.
    У л я н а: Коли вона заспокоїться?
    Г а л и н а: Напевно ніколи. Зараз в неї є гарний привід, їй будуть оперувати апендицит.
    У л я н а: Минулого разу було так само, коли їй зуби лікували.
    Г а л и н а: Така вона вже є.
    У л я н а: А що каже батько?
    Г а л и н а: Така вона вже є. Вона любить просити пробачення і всіх доводити до сліз.
    У л я н а: Знову буде вибачатись, що позбавила тебе батьківської любові.
    Г а л и н а: І скаржитись, що вона винна у тому, що батько більше любить молодших дітей ніж мене.
    У л я н а: Ти їй віриш?
    Г а л и н а: В жодному разі.
    У л я н а: От і добре, пішли за валізою.
    Обидві виходять.

    Сцена 25.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коханий, ти якийсь дивний сьогодні, засмучений, далекий. Ніби щось тебе гнітить. Мені було теж сумно, ще й Галинка поїхала та там захворіла, я така самотня, а ти сьогодні мене не розрадив.
    Навіть ти мене не розрадив… Не знаю, чим ти засмучений, але мені дивно бачити тебе таким. І в мене теж настрій зіпсувався.
    Коханий, чому ти не відвертий зі мною. Звичайно, як я можу тебе звинувачувати, сама така. Так і не наважилась відправити тобі жодного листа… Нічого, я скажу тобі це в обличчя, дивлячись в твої глибокі очі.

    Сцена 26.

    Замріяна Уляна дивиться у вікно. Її думки далеко. Відчиняються двері, влітає захекана Галина.
    Г а л и н а: Уля! Це просто супер.
    У л я н а ( розгублено ): Що, а це ти? Що сталося?
    Г а л и н а: Він тільки сьогодні мені сказав, що помітив мене одразу і просто боявся підійти.
    Галина дуже весела, Уляна не уважно слухає її гомоніння.
    Г а л и н а: Порадь, що одягнути? Хочу його вразити. Сьогодні в нас особлива дата.
    У л я н а: Про кого ти торочиш, чого це все супер?
    Г а л и н а: Я ж тобі кажу - Данило запросив на ювілейне побачення.
    У л я н а ( приголомшено): Данило? Який?
    Г а л и н а: Уляна, ти сьогодні взагалі нічого не розумієш. Що в нас багато знайомих Данил? Ми ще з ним познайомились на кафедрі, коли шукали викладача. Такий високий, гарний. Ходили з ним разом у кіно. Згадала?
    У л я н а ( пошепки): Аспірант.
    Г а л и н а: Згадала. Ось і добре. Як він тобі?
    У л я н а ( приголомшено ): Хто?
    Г а л и н а: Правда ж Данило красень.
    У л я н а ( повільно, на відміну від запальності Галини ): Мрія кожної жінки.
    Г а л и н а: Я теж так думаю. …Спідницю чи сукню, я піду пошукаю.
    Галина вибігає. Уляна стоїть одна, ніби її облили холодною водою.
    У л я н а: Цього не може бути. Тільки не вона. Тільки не вона з ним.
    Затемнення.

    Сцена 27.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Я не могла писати. Хотіла знищити усе, що було. Я не думала, що взагалі прокинусь. На жаль, це сталось.
    Я бачила тебе вчора з нею. А потім вона… Вона сказала, що це не вперше. Не вперше ти її ведеш до дому і гаряче цілуєш.
    Чому ти мовчала? Кричала я на неї. Вона злякалась, а потім розсміялась. Так щасливо сміялась, я ладна була її вбити. Таке щастя ти приніс їй. Вона сильніша, в неї є ти. Як ти міг обрати Галину. Ти що не бачив, як я дивлюсь на тебе…
    А вона, в неї хтось є… Я не зраджу, я буду поряд.
    Коханий, твої руки стискали мою зимну від переляку руку. Ти щось розповідав про різні привітання і взяв мою руку. Так було зручніше, щоб побачила Галина…
    Чому мене раніше не торкався? Чому, чому я хочу і далі кликати тебе коханим, а ти обрав не мене…

    Сцена 28.

    Уляна одна в кімнаті, ходить з кутка в куток. На підлозі зім»яті аркуші паперу.
    У л я н а: Я повинна їй все сказати, я мушу. Я можу її попросити, я благатиму навколішки. ( говорить ніби до когось). Галина, вибач, але я люблю Данилу. Мого Данилу, я перша його побачила. Мені аж млосно зробилось коли його побачила, саме він мені снився. Про нього я мріяла. Чекала його. Віддай мені його Галина, віддай!
    Відчиняються двері, заходить Бабця, оглядає кімнату.
    Б а б ц я: Ти одна, мені здалось ти з кимсь розмовляєш. Думала Галинка вже прийшла.
    У л я н а ( приходячи до тями ) Думки вголос. Галина ще на побаченні. Вона взагалі розум втратила від свого Данила.
    Уляна нахиляється і починає збирати папір.
    Б а б ц я: А що так тяжко порадіти за неї – такий хлоп. Я б хотіла щоб і ти собі такого знайшла.
    У л я н а ( зі злістю ): Такого? А може мені собі його забрати, щоб не витрачати час на пошуки.
    Б а б ц я ( здивовано ): Дитино, що ти кажеш. Що сталось?
    У л я н а ( оговтавшись ): Нічого, це так – настрій поганий. З батьками спілкувалась.
    Бабця сідає на ліжку.
    Б а б ц я: Ну йди до мене.
    У л я н а: Я вже доросла, витримаю.
    Б а б ц я: Дорослим теж любов потрібна.
    Уляна сідає поруч з Бабцею, та її голубить.
    Б а б ц я: Все минеться.
    У л я н а: Добре, щоб так і було.
    Затемнення.

    Сцена 29.

    Уляна щось пише за столом.
    У л я н а: Як це я одразу не здогадалась. Я все йому напишу. Він усе прочитає і зрозуміє. Бо сказати: «Данило, я тебе кохаю», дивлячись у його ясні очі не зможу. А Галина усе зрозуміє і віддасть мені його. В неї ще буде їх десятки, а мені потрібен тільки Данило.
    Уляна починає читати вголос лист.
    У л я н а: Коханий, мені так легко називати тебе, коханий. Моя любов до тебе, це найкраще що було в моєму житті. Коханий, пробач, що так довго соромилась написати тобі. Звичайно, я намагалась, але весь час мене переривала Галина… Ні, не так. Але весь час мені заважали. У мене так вони і залишились недописаними, листи, потім я дам тобі їх прочитати. Коханий я люблю тебе. Я…
    Відчиняються двері, влітає Галина. Уляна похапцем ховає лист в шухляду. Галина цього не помічає.
    Г а л и н а: Уля, вгадай що сьогодні сталося.
    У л я н а: Не знаю, але судячи з твого задоволеного обличчя, щось гарне.
    Г а л и н а: Я виходжу заміж.
    У л я н а: Що?
    Г а л и н а ( кричить ): Я виходжу заміж!
    У л я н а: Ні.
    Г а л и н а: Так, так.

    Сцена 30.

    Двері відчиняються, заходить Бабця.
    Б а б ц я: Дівчата, що за галас?
    Г а л и н а: Я виходжу заміж!
    Б а б ц я: Ти?
    Г а л и н а: Я.
    Б а б ц я: Не може бути?
    Г а л и н а ( поспіхом ): Може, може. Я тільки хотіла вам сказати, зараз ми з Данилом йдемо у кафе святкувати. А потім вже з вами посидимо. Я така щаслива.
    Уляна стоїть приголомшена, але цього ніхто не помічає.
    Б а б ц я: Чому такий поспіх? Ви ж так недовго зустрічаєтесь.
    У л я н а ( механічно ): Двадцять побачень.
    Г а л и н а ( не зважаючи на репліку Уляни ): Знаю, але ми хотіли жити разом. Та його батьки не дозволять. В них в родині черниця або священик. То ж без шлюбу вони мене не пустять у дім. А сюди йому приходити нема куди. Улянка ж ще не заміжня. І гуртожиток не робитимемо. Ну все, я побігла, Данило там чекає.
    Галина виходить.

    Сцена 31.

    Бабця та Уляна в кімнаті. Обидві трохи розгублені.
    Б а б ц я: Ти диви, яка швидка. Заміж зібралась. Думаю він гарний хлопець. Уленько, як ти вважаєш? Я бачила його тільки два чи три рази.
    У л я н а: Він найкращий.
    Б а б ц я ( замислено ): Ти так вважаєш?
    У л я н а: Я це знаю.
    Б а б ц я: Дитино, щось ти занадто серйозно сприйняла Галинину новину.
    У л я н а ( як сама до себе ): Данило одружується.
    Б а б ц я: Уляно, ти його так любиш.
    У л я н а ( розгублено ): Я… кого…
    Б а б ц я: Кого, кого Данила твого. Світ на ньому скінчився. Думаєш я стара, так нічого не бачу. Це він, йолоп, не бачив, як на нього дивляться. Що дивляться на нього обидві дівчини закохано. Галина знає?
    У л я н а: Ні вона, ні він нічого не знають. Спочатку не наважувалась, гадала що ще маю час.
    Б а б ц я: І що тепер?
    У л я н а: Не знаю, кинусь Галині в ноги, буду молити віддати його мені. Вона добра, вона усе зрозуміє. Я його кохаю так сильно.
    Б а б ц я: А Данило?
    У л я н а: Що Данило?
    Б а б ц я: Данилу ти теж будеш благати навколішки, щоб він тебе полюбив.
    У л я н а ( вражена ): Що ти таке кажеш?
    Б а б ц я: Я правду кажу. Галина може віддасть його тобі, вона для тебе все що завгодно зробить…
    У л я н а: Ти вважаєш, що я повинна віддати їй його?
    Б а б ц я: А він колись був твоїм, що ти його віддаватимеш?
    У л я н а: Але я його кохаю.
    Б а б ця: Хто крім мене про це знає? Ти щось казала Данилові?
    У л я н а: Ні.
    Б а б ц я: Будеш говорити?
    У л я н а: Так! Ні! Що мені робити?
    Б а б ц я: Тут нема чого поради слухати. Все вирішуєш ти.
    Затемнення.

    Сцена 32.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Коханий, відстань між нами стає все більшою. Сьогодні ти сидів поряд мене. Розповідав щось, намагався бути уважним. Галина поїхала, всього на декілька днів. І ти зі мною. Приглянь за ним, вона сказала. Хоч ти не повертайся, бажала подумки я.
    Коханий, ти зі мною. А я безпорадна. Що мені робити? Як твоє серце знову пригорнути.
    Коханий. А я тобі колись подобалась? Ні, не наважилась спитати. Поряд з тобою я гублю весь світ. Бо для мене ти весь світ. Коханий, чому не я, коханий…

    Сцена 33.

    Уляна одна в кімнаті. Робить прибирання. Мимоволі зачіпає коробку з листами. Витягає, витирає з неї порохи. Ставить на місце.
    У л я н а: Як вмерла, чи він вмер. Не можу написати ні рядка. Після їх шлюбу. Обидва були такі щасливі. Зібрались усі родини. Я посміхалась, посміхалась. Аж сил не було. Та наважилась все одно два слова написати, хоча знала, ніколи…

    Сцена 34.

    Ж і н к а, я к а ч и т а є л и с т и: Я була готова на все, але коли про це почула… Я просто вмерла. Стало темно так перед очима. І пустка так поглинула мене. Стояла в галасі самотня, і світ губила. Зникли кольори, пропали квіти і серце зупинилось. Навіщо мені жити, коли ти не зі мною.
    Я жила кожною хвилиною поряд з тобою. А тепер, про що мені жити. Ти не мене обрав. Назавжди. Напевно, цей лист останній. В останнє я скажу тобі, пробач коханий.

    Сцена 35.

    Уляна в кімнаті. Дзвінок у двері.
    У л я н а: Хто б це міг бути?
    Уляна виходить, потім заходить до кімнати разом з Данилом.
    Данило дуже схвильований.
    Д а н и л о: Не завадив?
    У л я н а: Прибирання скінчити не можна.
    Данило сідає на ліжко, трохи не збивши коробку з листами. Данило бере в руки коробку.
    Д а н и л о: Нічого цінного?
    У л я н а ( поспіхом забирає у нього коробку ): Дівчачі забавки.
    Д а н и л о: Як справи, довго не був у тебе.
    У л я н а: Все гаразд. У вас з Галиною своє життя, що ще й на мене час витрачати.
    Д а н и л о: Галина, так. Саме про це я і хотів тобі сказати.
    Данило встає, кидається до Уляни і сильно її обнімає.
    Д а н и л о: Галина вагітна, в нас, в неї, в мене буде дитина. Я такий радий.
    У л я н а: Так, так я теж.
    Стоять обійнявшись. Уляна замріяна, вона мріяла про ці обійми дуже довго.

    Сцена 36.

    Заходить Бабця, Уляна бачить її здивування.
    У л я н а ( виправдовується і розмикає обійми Данила ): В Галини буде дитина.
    Д а н и л о ( до Бабці, обнімає її ): В нас буде дитина. І я прийшов просити Улю, щоб вона була хресною. Бо вона найдорожче що в мене є …в Галини… в нас.
    У л я н а: Це так несподівано.
    Д а н и л о ( бере Уляну за руку ): Я тільки хочу щоб ти сказала так.
    У л я н а: Так.
    Затемнення.

    Сцена 37.

    Ж і н к а, я к а ч и та є л и с т и: Душа згоріла, попіл її вже не зогріває. У відчаї хотіла все сказати. Знищити і зіпсувати. Та мене зупинили.
    Кажуть, що заздрість, це не тоді коли хочеться мати те, що в іншого. Хочеться, щоб у іншого цього теж не було. Неправда, брехня. Мені потрібен ти, а ти тепер із нею.
    Тепер усе, пробач і прощавай назавжди.

    Сцена 38.

    Уляна в кімнаті сама перед коробкою. Як в першій сцені.
    У л я н а: Хрестити його дитину. Звичайно, Петрик племінник. Але він син Данила. Мого коханого ( посміхається ) який ніколи не дізнався про моє кохання. Всі ці аркуші були сповнені ніжністю, пристрастю, болем. Як я ридала, коли він йшов з Галиною на побачення. Я ладна була її задусити, коли вона розповідала як їй з ним добре. З моїм Данилом. Я списала стільки паперу. Спочатку весь час хтось заважав і у всіх листах не було крапки. Потім я вже звикла так писати. Щоб не наврочити, ніколи не ставила в кінці крапку. Кінець залишався завжди відкритим. Я мріяла, що в мене з Данилом вийде гарний роман, а того що було може й не вистачить на одноактну п»єсу. Побачив, покохав іншу, так про мене нічого і не зрозумів.
    Уляна запускає руку в коробку, витягає – в руці попіл.
    У л я н а: Я таки наважилась їх спалити. Тільки сьогодні, коли тримала на руках його дитину, зрозуміла, що усе закінчилось. Данило, коханий, я дякую Богові що тебе зустріла. Я була такою щасливою, поки кохала тебе. А тепер все скінчилось.
    Уляна дмухає на попіл на руці, він розсипається.
    У л я н а: Я вільна, я зустріну нове кохання. Я йду до тебе, мій невідомий коханий.

    З а в і с а.

    Редакція за лютий 2010

    Адреса: aksioma@neonet.ua
    Головна.

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved