Катерина Аксьонова. БОГОВИДА.
    Катерина Аксьонова. БОГОВИДА

    Дійові особи:

    Радана - боговида Мокоші, мати Івана.
    Іван (Верба) - син Радани. Хлопець десяти років у першій дії, потім дорослий чоловік.
    Характерник - вік не має значення, з проникливим голосом.
    Крут - правитель.
    Силена - та, що пророкує для боговид.
    Орлан - хлопець десяти років у першій дії, потім дорослий чоловік.
    Яромисл - старший за Крута, боговид Перуна.
    Лада - молода дівчина.
    Яруня - донька Яромисла, молодша за Ладу.
    Боревен.
    Годин.
    Жителі селища.

    Дія відбувається на території давньої України, час: до приходу християнства.


    Дія 1.

    Сцена 1.

    ГОЛОС РАДАНИ: Крут, навіщо ти мене сюди привів?
    Сцена освітлюється. На сцені стоїть Радана - багато вдягнена жінка. Поряд з нею КРУТ в одязі, який підкреслює, що він правитель. Вони на язичницькому капищі, присвяченому Мокоші.
    КРУТ: Радана, ти що не бачиш де ми?
    РАДАНА: Чому ти привів мене до Мокоші? Я все тобі сказала. Твоя дружина була мені сестрою. Палак тільки- но загинув, я ще відчуваю його дихання вночі.
    КРУТ: Жінко, я все розумію. Ніхто тебе силувати не буде. Відкинь своє скавучання. Я не тому тебе привів.
    РАДАНА: А чому?
    КРУТ: Ти повинна стати боговидою.
    РАДАНА: Ти мстишся. Я була дружиною правителя. В мене є син - Верба, одного віку він з твоїм Орланом. Я не можу бути боговидою.
    КРУТ: Я сказав і будеш.
    РАДАНА: Ніхто не прийме твого слова.
    КРУТ: Силена запитає у Мокоші.
    РАДАНА: Мокоша не дасть згоди.
    КРУТ: Тоді Силена загине від гніву Перуна.
    РАДАНА: Не треба. Я не зможу.
    КРУТ: Ти сказала, що нікому не зможеш бути жінкою. Ти відмовляєшся від слова?
    РАДАНА: Ні.
    КРУТ: Тоді завтра ти станеш боговидою. Залишаю тебе тут. Вночі вернеш тихо до себе. А ранком я покличу до жертовника Силену і вона назве боговиду.
    Крут йде, обертається, Радана стоїть нерухомо.

    Сцена 2.

    РАДАНА: Чекав, що кинусь в ноги. Зайняв місце Палака. Верба став яким сумним. Тужить за батьком. А я? Була вірною дружиною Палака. Він весь час воював, а я була сама. Крут був поряд - грізний для зрадників, суворий для усіх. Орлан такий сильний, а Верба такий кволий. Крут правий - не стане він гідним сином Палака. Може краще бути боговидою, я зможу його захистити.
    Мокоша, ходила до тебе, коли Палака зустріла. Палак загинув, мене знов до тебе привели. Не прошу в тебе жіночої долі, прошу в тебе: збережи мого сина. (стає навколішки) Я не можу бути боговидою. Я не хочу, щоб Силена загинула. Нехай Перун завтра мене покарає, Мокоша. Не порушуватиму твоєї волі.
    (поволі піднімається)
    Тихо тут, спокійно, гай шумить далеко. Була дружиною правителя, тут Мокоша в нас долі подібні. І дитина в мене є. Але не буде він правителем, як Палак. Буде поряд мене на старість, тихо доживатиму віку, горя не знаючи від дитини рідної.
    (віддалено чути грім та блискавку)
    Перуне - ти, я кликала і ти почув. Виріши мою долю зараз. Мокоша, дякую.
    (лягає долілиць)

    Сцена 3.

    Входить ХАРАКТЕРНИК, бачить Радану, нахиляється до неї, чи жива.

    РАДАНА (з зойком): Знов ти, Характериник.
    ХАРАКТЕРНИК: Впізнала.
    РАДАНА: Чого прийшов? Знов долю віщувати?
    ХАРАКТЕРНИК: Пішли, вже дощ почався.
    РАДАНА: Ні, я залишусь. Перун прийшов по мене.
    ХАРАКТЕРНИК: Добре, я поряд почекаю.
    РАДАНА: Ти не боїшся гніву Перуна?
    ХАРАКТЕРНИК: Ти ніби теж його чекаєш. Тож поки побазікаємо.
    РАДАНА: Чого приходиш все до мене?
    ХАРАКТЕРНИК: Допомогти.
    РАДАНА: Вже пізно.
    ХАРАКТЕРНИК: Тобі казати про смерть Палака я не хотів.
    РАДАНА: І це ти знав?
    ХАРАКТЕРНИК: Знав. Але не прийшов. Ти цього сама хотіла.
    РАДАНА (сідає поряд): Так, я просила тебе не приходити до мене більше у житті.
    ХАРАКТЕРНИК: Я не про це.
    РАДАНА: Тоді про що?
    ХАРАКТЕРНИК: Хотіла щоб Палак не повертався. Піти хотіла з сином. Покохала Крута, але злякалась, коли сестра померла. (Радана підхоплюється, хоче бігти, але не знає куди) Тому тепер чекаєш гнів Перуна.
    РАДАНА: Це все брехня.
    ХАРАКТЕРНИК: Пішли вже звідси, зараз буде сильний дощ.
    РАДАНА: В Мокоші я просила гнів Перуна і дочекаюсь.
    ХАРАКТЕРНИК: Ох, ці мені жінки. Дружиною Крута не стала. Тепер ти хочеш вмерти. Хотіла, щоб Палак помер. Ні, я тебе не розумію. Як Іван?
    РАДАНА: Тихо. (дивиться навколо) Тихо.
    ХАРАКТЕРНИК: Що з Іваном?
    РАДАНА: Тихо. Про якого Івана ти говориш. В мене син Верба.
    ХАРАКТЕРНИК: Як. А де Іван? Помер?
    РАДАНА: Ще наврочиш. Він живий, але ім"я його Верба.
    ХАРАКТЕРНИК: Тебе зустрів, коли дитина була квола. І ти мене просила його врятувати і я тобі сказав назвати сина - Іваном, буде помилуваним. А зараз ти його називаєш Вербою?
    РАДАНА: Називаю Вербою. Іван це дивнеє ім"я.
    ХАРАКТЕРНИК: Але ж пророче.
    РАДАНА: Не має значення.
    ХАРАКТЕРНИК: І як він зараз. Потіха матері, сильний як Палак?
    РАДАНА: Так, він моя потіха, але кволий.
    ХАРАКТЕРНИК: Бо він Верба.
    РАДАНА: Не треба, я подумки завжди його зову Іваном.
    ХАРАКТЕРНИК: Слабка ти жінка. Яка з тебе боговида. Сором та й усе.
    РАДАНА: Ти підслуховував мою розмову з Крутом?
    ХАРАКТЕРНИК: Я знаю все. Чекай на Перуна. Слабка істота, загинеш ти на місці. Якщо би ти хотіла, я врятував би ще твою дитину. Але я не вчасно. Мокоша, чоловік твій забарився.
    РАДАНА: Я слабка? Поки Палак кров лив я керувала, я скарги слухала, всіх від пожежі рятувала.
    ХАРАКТЕРНИК: Ти слабодуха, не може бути така жінка боговидою. Завтра загине Силена за наказом Крута і ти, від страху перед життям. Ти миша польова, а не правителя дружина.
    РАДАНА: Ти... ти... (кидається на коліна перед Мокошею) Мокоша, чуєш, я сильна. Я не слабодуха, не вір йому. Якщо на це буде твоя воля, я стану боговидою.
    Характерник посміхається, виходить зі сцени, Радана цього не помічає.
    РАДАНА: Я стану боговидою, Перуне чуєш. І мій Іван... (обертається, не бачить Характерника) Ти де, моє страждання? Пішов. Але ти чуєш, мій Іван, він стане гідним свого батька. Палака всі забудуть, Іван залишиться назавжди. Перуне, чуєш, не гнівись.
    Радана виснажена падає. Грім припиняється.
    Затемнення.

    Сцена 4.

    Радана встає, навколо тихо.

    РАДАНА: Ти де мій рятівник й губитель? Знову зник, але відчуваю, що з"явиться він згодом. Назвати сина знов Іваном? Як зможу? Але він настільки кволий. Що ж мені робити? Завтра Силена звернеться до Мокоші. Якщо Крут дотримається свого слова - я стану боговидою. Тоді, рятівник мого сина, я назву його уголос так, як ти сказав. Скажу, що так мені наказала Мокоша. Силена погодиться, погодиться у всьому, поки є десь Крут.
    Радана йде зі сцени рішуче.
    Затемнення.

    Сцена 5.

    На сцену виходить СИЛЕНА. Припадає до ідола Мокоші. За нею трохи на відстані йдуть жителі поселення. Жінки теж припадають до Мокоші, але Силені не заважають. Чоловіки стоять осторонь. Бачимо Крута, приходить Радана з ІВАНОМ, поряд з Крутом ОРЛАН. Характерник теж серед людей. Стоїть так, щоб усіх бачити. Останнім входить ЯРОМИСЛ.

    ЯРОМИСЛ: Перун нам сповістив, що його дружина знайшла вже боговиду. Мокоша, прийшли до тебе, щоб всі почули вибір твій. Силено - говори.
    СИЛЕНА (екзальтовано): Всі долілиць.
    Всі поволі, стають на коліна. Характерник все ще роздивляється навколо. На нього здивовано дивиться Крут, тоді Характерник стає як усі.
    Яромисл і Крут залишаються стояти.
    Силена впадає в транс, щось бурмоче. Трохи піднявши голову Характерник споглядає за ними.
    СИЛЕНА (уривчасто): Мокоша... чую я тебе... кажи... Кажу, я її обрала. Боговида Радана. Радана. Радана... Ми почули, Радана йди.
    Недовірливий шепіт.
    Яромисл здивовано дивиться на Силену, потім на Крута. Крут задоволений. Характерник теж посміхається.
    СИЛЕНА: Радана йди.
    ІВАН: Мамо йди. Тебе Мокоша кличе.
    РАДАНА: Мокоша, тебе я чую. Зараз, синку.
    Радана поволі йде до Силени. Невдоволений шепіт стає гучнішим. Яромисл дивиться на Крута. Крут киває головою. Яромисл поволі підходить до Силени.
    ЯРОМИСЛ: Перуне, чуєш, дякуєм. Твоя дружина нам показала боговиду.
    Шепіт стихає.
    ЯРОМИСЛ (трохи схиляється перед Раданою, Силена стає перед нею навколішки): Приймаємо тебе.
    Крут дивиться на людей, що стоять навколо.
    КРУТ: Приймаємо тебе.
    ВСІ: Приймаємо.
    ЯРОМИСЛ: Свої моління до Мокоші тепер зверне нова боговида.
    РАДАНА: А що казати, Перуне, поможи.
    СИЛЕНА: Кожна боговида каже своє моління.
    РАДАНА (тихо): Добре. (потім починає голосніше говорити, в кінці переходить на повну силу, голос бринить): Мокоша - велика віра моя в Тебе, життя Тобі присвячую своє. Ти мені як рідна мати єдина, освячуюсь Тобою, люблю Тебе. Немає життя без крові, немає дерев без коріння, з ім"ям твоїм Мокоша, живу. Душа моя без Тебе, як земля без світла. Слава Тобі!
    ВСІ: Слава тобі.
    СИЛЕНА (втомлено): Мокоша почула. Сьогодні, у жертовника Крута, буде свято на честь нової боговиди.
    Починають розходитись. Жінки так само припадають до Мокоші, чоловіки йдуть. Радана бачить Характерника, ще сильніше притуляє до себе Івана. Яромисл шукає погляда Крута, але Крут намагається піти раніше. Яромисл залишається.

    Сцена 6.

    Яромисл дивиться чи всі пішли. На сцені залишились Силена, Радана, Іван.

    ЯРОМИСЛ: Силена, ти сьогодні швидко так почула богині голос.
    СИЛЕНА: На все воля Перуна.
    ЯРОМИСЛ: Силена, невже мене боїшься.
    СИЛЕНА (зламаним голосом): Ні. Я ще не закінчила моління. (знов припадає до Мокоші, але уважно слухає подальшу розмову).
    ЯРОМИСЛ: Радана, була дружиною Палака, тепер ти боговида. Дивно.
    РАДАНА (майже спокійно): Це воля Перуна.
    ЯРОМИСЛ: Тепер Мокоші служиш ти.
    РАДАНА: Яромисл, я пам"ятаю, що ти Перуну служиш.
    ЯРОМИСЛ: Не гоже хлопцеві тут буде жити.
    РАДАНА: Я знаю.
    ЯРОМИСЛ: Віддай його Перуну, запалюватиме багаття.
    РАДАНА: Він дуже кволий.
    ЯРОМИСЛ: Я бачу, не буде гідним сином Палаку.
    ІВАН (різко): Я буду великим. Ще всі почують, про Вербу, Палака сина.
    РАДАНА: Тихо, синку.
    ЯРОМИСЛ: Різкий і запальний, як батько. Пішли зі мною. Радана, всі тебе чекають.
    РАДАНА: Йди, синку. Яромисле, ще раз скажу моління я Мокоші, і дожену.
    Яромисл з Іваном йдуть.

    Сцена 7.

    Радана стоїть мовчки, задумлива.

    СИЛЕНА: Чого мовшиш?
    РАДАНА: Що?
    СИЛЕНА: Сама сказала Мокоші моління будеш казати.
    РАДАНА: Я вже сказала.
    СИЛЕНА: Коли?
    РАДАНА: Подумки.
    СИЛЕНА: Ти брешеш.
    РАДАНА: І що з того? Ти заздриш, бо не стала боговидою.
    СИЛЕНА: Хто, я? Тобі? Віщунка не може бути боговидою.
    РАДАНА: А ти все пророкуєш?
    СИЛЕНА: Поки все гаразд.
    РАДАНА: Злякалась Крута? Тому мене назвала, як він хотів.
    СИЛЕНА: Я Крута не боюсь, боюсь я гніва Перуна й Мокоші.
    РАДАНА: Ти думаєш нас покарають?
    СИЛЕНА: Як завжди. А ти цим поки не переймайся. Тобі я допоможу.
    РАДАНА: Чому?
    СИЛЕНА: Поки Крут за тебе, ми можемо мати владу, як Яромисл. Звичайно. боговид він Перуна, але і нам дещиця влади знадобиться.
    РАДАНА: Тобі потрібна влада. Як це сумно.
    СИЛЕНА: Я не керувала, як ти, поки Палака вдома не було, і не прислухалась до порад Крута.
    РАДАНА: Ти про що?
    СИЛЕНА: Ти кепкувала з вибору сестри. Він був нікому не потрібний воїн. А зараз, він на місці Палака. І ти промовчала, через Івана.
    РАДАНА: Що ти сказала?
    СИЛЕНА: Я назвала сина твого Іваном.
    РАДАНА: Чому?
    СИЛЕНА: Бо подумки його так звеш.
    РАДАНА: Звідкіля ти знаєш?
    СИЛЕНА: Не забувай, що я віщунка.
    РАДАНА: Молю, нікому не кажи.
    СИЛЕНА: Сама ж хотіла слави і здоров"я для сина.
    РАДАНА: Так.
    СИЛЕНА: Будь рішучою.
    РАДАНА: Він кволий, а Орлан...
    СИЛЕНА: Орлан в батька, займе він згодом місце Крута.
    РАДАНА: Ти віщуєш? А мій син?
    СИЛЕНА: Йому ти долю обереш сама. Бо різні долі в Івана та Верби.
    РАДАНА: Порадь!
    СИЛЕНА: Пішли, не час для цього, нас всі чекають.
    Йдуть зі сцени.

    Сцена 8.

    Радана вдягнена як боговида, несе квіти уквітчати ідол Мокоші. Починає уквітчання. Приходить Яромисл.

    ЯРОМИСЛ: Вітаю сонце, ліс і трави. Від боговида Перуна тобі вклоніння, Мокоша. Радана.
    РАДАНА: В нас завтра свято, ти прийдеш.
    ЯРОМИСЛ: Тобі потурає Крут. Ще трохи й Перуна забуде, але нам все це не минеться.
    РАДАНА: Що ти верзеш? Перун завжди з нами. Його найвища воля.
    ЯРОМИСЛ: Я прийшов поговорити про Вербу.
    РАДАНА: Ти говориш про Івана?
    ЯРОМИСЛ: Що за дивне ім"я, не можу я запам"ятати.
    РАДАНА: Силена віщувала.
    ЯРОМИСЛ: Знаю все про її віщування. Він дивний хлопець, мовчазний.
    РАДАНА: Це ж добре, потіха матері.
    ЯРОМИСЛ: Тобі все добре. Але Орлан поряд з ним.
    РАДАНА: І що?
    ЯРОМИСЛ: Не гоже сину правителя теревенити, йому зброя потрібна.
    РАДАНА: Ти забув, що Іван син Палака.
    ЯРОМИСЛ: Він ножа боїться.
    РАДАНА: Що ти хочеш?
    ЯРОМИСЛ: Воїнів.
    РАДАНА: Що, знову воювати? В нас тільки мир і спокій почались.
    ЯРОМИСЛ: Воїну не треба спокою. Чому стільки квітів?
    РАДАНА: Дарунок від Мокоші.
    ЯРОМИСЛ: Який?
    РАДАНА: Я ще не знаю, Силена пророкувала.
    ЯРОМИСЛ: Я дуже прошу, віддай хлопців мені. Мені потрібні воїни, збираю я Перуна військо.
    РАДАНА: Вони ще діти.

    Сцена 9.

    Вбігають Іван та Орлан. Відбирають один від одного клумок.

    ЯРОМИСЛ: Що знову?
    Іван та Орлан перелякано зупиняються.
    РАДАНА (підбадьорююче): Що в вас?
    ОРЛАН: Я знайшов.
    ІВАН: Це я знайшов, її собі залишу.
    ОРЛАН: Ні, вона моя.
    ІВАН: Моя.
    ЯРОМИСЛ: Тихо. Що в вас?
    Радана підходить, бере клумок.
    РАДАНА: Так це ж дитина!
    ЯРОМИСЛ (дивиться): Дитина!
    РАДАНА: Дарунок, що Силена віщувала.
    ЯРОМИСЛ: Якщо це хлопчик, беру у військо Перуна, якщо з цими не виходить.
    РАДАНА (розгортає клумок): Це дівчинка, вона залишиться в Мокоші.
    ЯРОМИСЛ: Перуне, чуєш, вони дітей колишуть. Я воїнів шукаю, не дівчат.
    Яромисл лихий йде.

    Сцена 10.

    Входить Силена.

    РАДАНА: Силена, дарунок від Мокоші.
    Силена підходить.
    СИЛЕНА: Добре, дівчинка.
    РАДАНА: Чия вона?
    СИЛЕНА: Тепер твоя, моя, Мокоші.
    РАДАНА: Гарненька.
    СИЛЕНА: Ти назвеш її Ладою.
    РАДАНА: Чудово.
    ОРЛАН: Моєю дружиною буде....
    ІВАН: Ні моєю...
    Починають чубитись.
    РАДАНА: Припиніть.
    СИЛЕНА (екзальтовано починає говорити, всі дивляться на неї): Не буде дружиною жодному з вас. Буде бідою лихою поміж вами ходити. Боговидою стане після тебе, Радано.
    РАДАНА: Що ти кажеш? Якою бідою, дивись яка вона чудова.
    СИЛЕНА: Чудова, але в серці матері зламане кохання в дитині залишилось. Кохатиме, страждатиме.
    РАДАНА: Я виховаю її в любові.
    СИЛЕНА: Ти долі змінюєш усім? (криво всміхається, йде).
    Затемнення.

    Сцена 11.

    ІВАН (перелякано): Так чиєю вона дружиною буде.
    ОРЛАН: Я нічого не зрозумів.
    РАДАНА: Мала ще вона і ви малі, щоб про дружин думати, хутко біжить до Крута - розкажіть, який дарунок Мокоша принесла.
    ОРЛАН: Ми тут побавимось, батько знов змусить на зброї тренуватись.
    РАДАНА: А ти не хочеш?
    ОРЛАН: Я порізався.
    РАДАНА: Де?
    ОРЛИН: Ось.
    Показує їй поріз, Радана цілує його.
    РАДАНА: Так легше?
    ОРЛАН: Як від мами.
    РАДАНА: Йдіть до Крута.
    ІВАН: Добре.
    Поволі йдуть, бешкетуючи.
    Радана кладе клумок з дитиною.

    Сцена 12.

    Радана прислухається до галасу.

    РАДАНА: Що там знову? Невже Крут на полюванні. А я хлопців до нього вислала. Щоб лиха не наробив. Дуже гарячий, коли полює.
    З одного боку сцени йде Характерник, він йде дуже непевно, він поранений. Радана помічає його, кидається до нього. З іншого боку сцени йде швидко Крут. Радана повертається до Крута, Характерник ховається.
    КРУТ: Вітаю, боговида.
    РАДАНА: Не галасуй.
    КРУТ: Що знову сталося, вже всі твої вимоги виконую.
    РАДАНА: Так, тобі заборонила на коні бути біля Мокоші, що з того.
    КРУТ: Я тільки біля Перуна був пішки.
    РАДАНА: Тихо.
    КРУТ: Що сталося?
    РАДАНА: Дивись, дарунок від Мокоші.
    Радана підводить Крута до дитини.
    КРУТ: Дитина?
    РАДАНА: Так.
    КРУТ: Звідки?
    РАДАНА: Діти наші знайшли.
    КРУТ: Хлопець?
    РАДАНА: Лада.
    КРУТ (розчаровано): Дівчинка. Мені потрібни воїни для Перуна.
    РАДАНА: Тобі не вдосталь крові.
    КРУТ: Орлан повинен вміти воювать.
    РАДАНА: До чого тут він?
    КРУТ: Яромисл скаржиться, що ти виховуєш дівчат із них.
    РАДАНА: Брехун.
    КРУТ: Він з Дандарії.
    РАДАНА: Що з того, я теж з Дандарії та Яромисл брехун.
    КРУТ: Мене це не стосується.
    РАДАНА: Що вполював?
    КРУТ: Людину.
    РАДАНА: Лихий, чому?
    КРУТ: Я думаю він ворог, дуже спритний.
    РАДАНА: А я до чого?
    КРУТ: Може прихистку шукати у жертовників. Побачиш, скажеш, тоді його я вб"ю.
    РАДАНА (перелякано): Ти думаєш когось сховаю.
    КРУТ: Занадто добра, мені потрібний мужній син.
    РАДАНА: Не розумію, що ти хочеш?
    КРУТ: Орлан від сьогодні буде зі мною. Виховуватиме його Яромисл.
    РАДАНА: Що я тобі зробила?
    КРУТ: Мені потрібен воїн. Івана виховай, як хочеш. Як добре, що Палак цього не бачить.
    Характерник знов з"являється та ховається.
    РАДАНА (стримуючи лють): В нас дарунок від Мокоші. Дитина стане боговидою.
    КРУТ: Силена віщувала?
    РАДАНА: Так, прошу тебе поблизу не полювати. І лиха нам не приведи.
    КРУТ: Я можу взагалі тут не з"являтись.
    РАДАНА: От і добре, побачимось на святі Перуна.
    КРУТ: Але ж це...
    РАДАНА: Шукай здобич не в святому лісі.
    Крут розлючений йде.

    Сцена 13.

    Радана швидко йде до Характерника, допомогає йому йти.

    РАДАНА: Тебе поранив?
    ХАРАКТЕРНИК: Ти думала без крові я живу, ширяю птахом в небі.
    Радана ствердно киває.
    ХАРАКТЕРНИК: Бува й таке. А зараз я тварина, яку рука жорстока поранила.
    РАДАНА: Тебе я вилікую.
    ХАРАКТЕРНИК: Крут повернеться.
    РАДАНА: Тебе йому я не віддам, хоч з Перуном прийде.
    ХАРАКТЕРНИК: Лиха на нього через сина.
    РАДАНА: Ти чув усе.
    ХАРАКТЕРНИК: І що з Іваном.
    РАДАНА: Не знаю. Такий він милий, добрий, не ласий битв і крові, як батько.
    ХАРАКТЕРНИК: Ти хочеш щоб він став правителем?
    РАДАНА: Помовч, тебе повинна лікувати.
    ХАРАКТЕРНИК: Хочеш?
    РАДАНА: Орлана люблю, коли б його сама я годувала молоком.
    ХАРАКТЕРНИК: Скажи правду, Радана, ніхто нас не почує. Якщо помру, і не дізнаються.
    РАДАНА: Хочу я слави сину, хочу щоб став володарем, але не відпущу.
    ХАРАКТЕРНИК: Якщо мене врятуєш, Івана зроблю найкращим воїном, навчу всього, що вмію сам.
    РАДАНА: Я не знаю звідки ти узявся.
    ХАРАКТЕРНИК: Не має значення. Я був завжди і буду. Ти хочеш долю синові, чи знову стане він Вербою.
    РАДАНА: Я хочу щоб ім"я його гриміло, як блискавка у Перуна. Я хочу, щоб чули про нього навіть у Пелазгів.
    ХАРАКТЕРНИК: Він буде воїном, ти втратиш вдома сина.
    РАДАНА: Я боговида. Я завжди одна. Я хочу долю сину.
    ХАРАКТЕРНИК: Тоді лікуй.
    Затемнення.

    Сцена 14.

    Радана колише дитину. Перед нею вимахують зброєю Характерник та Іван. Характерник піддається.

    ІВАН: Переміг, переміг, мамо ти бачила?
    РАДАНА: Бачила, синку.
    ХАРАКТЕРНИК: Гарний воїн виросте.
    ІВАН: А я стану таким розумний як Каскісім?
    РАДАНА: Про кого він каже?
    ХАРАКТЕРНИК: Це мої оповідки. Ти будеш вміти багато, дуже багато. Головне не зневажай тих, які цього не вміють.
    ІВАН: Але якщо я спритніший?
    ХАРАКТЕРНИК: Але таким ти був не завжди.
    ІВАН: Що з того?
    ХАРАКТЕРНИК: Ти венет, і повинен поважати своїх друзів.
    ІВАН: Орлан зрадив.
    РАДАНА: Не зі своєї волі. Він батька слухає.
    ІВАН: І Яромисла.
    ХАРАКТЕРНИК: Він гідний воїн Перуна.
    ІВАН: І я не гірший, я буду кращий, і ще подивимось... син я Палака і учень твій. (притуляється до Характерника).
    ХАРАКТЕРНИК: Добре, йди до річки.
    Іван вибігає.

    Сцена 15.

    Радана дивиться за сином.

    ХАРАКТЕРНИК: Чому такий неспокій в тебе?
    РАДАНА: Тобі здалося.
    ХАРАКТЕРНИК: Мене ти не обдуриш.
    РАДАНА: Ти чув його слова?
    ХАРАКТЕРНИК: Які? Говорить вдосталь.
    РАДАНА: Він не простив Орлану.
    ХАРАКТЕРНИК: Він ще дитина.
    РАДАНА: Чим вправнішим стає, все більш лихим. Нікого він не любить, і серце його до жінки не пристане. Я відчуваю.
    ХАРАКТЕРНИК: Тебе він любить і поважає, в тебе шукатиме поради. Радь йому важливе.
    РАДАНА: Ти йдеш.
    ХАРАКТЕРНИК: Ще ні, але невдовзі.
    РАДАНА: Мені так тяжко одній.
    ХАРАКТЕРНИК: Тобі? Ти врятувала мене. В тебе буде син-воїн, його ім"я почують скрізь.
    РАДАНА: А я платитиму за це сльозами серця.
    ХАРАКТЕРНИК: Ти мати, так буде завжди.
    РАДАНА: Ти не залишишся?
    ХАРАКТЕРНИК: Прийду як завжди в лиху годину. Але вітер не можна втримати в руках.
    РАДАНА: Я це розумію.
    ХАРАКТЕРНИК: Піду до Івана. До тебе йдуть.
    РАДАНА: Хто, де?
    ХАРАКТЕРНИК: Зараз, зачекай.
    Характерник йде.

    Сцена 16.

    Поважно входить Яромисл.

    ЯРОМИСЛ: Все ще дитину бавиш, боговида.
    РАДАНА: Вітаю, той що бачить Перуна.
    ЯРОМИСЛ: А де Іван?
    РАДАНА: На річці.
    ЯРОМИСЛ: Росте твоя Лада?
    РАДАНА: Чому ти не привів Яруню до Мокоші.
    ЯРОМИСЛ: Мала ще.
    РАДАНА: Тому вона весь час біля Перуна.
    ЯРОМИСЛ: Я не про це прийшов казати.
    РАДАНА: Я слухаю.
    ЯРОМИСЛ: Крут хоче воювати з калліпідами.
    РАДАНА: Знову.
    ЯРОМИСЛ: Вони не поважають владу Крута.
    РАДАНА (гордовито): Їх переміг Палак, не Крут.
    ЯРОМИСЛ: Всі воїни Перуна йдуть нагадати про венетів перемогу.
    РАДАНА: Ти теж?
    ЯРОМИСЛ: Ні. Але Крут бере з собою Орлана.
    РАДАНА: Він ще малий.
    ЯРОМИСЛ: Вже воїн.
    РАДАНА: Івана не віддам.
    ЯРОМИСЛ: Його не кличуть.
    РАДАНА: Тоді, чого прийшов.
    ЯРОМИСЛ: Від Крута. Там буде кров. І Крут, він войовничий, але Перун його теж може до себе забрати.
    РАДАНА: Що я повинна зробити?
    ЯРОМИСЛ: Якщо згине Крут, чи Орлан...
    РАДАНА: Ні.
    ЯРОМИСЛ: На все є воля Перуна. Ти віддаш Івана, щоб став правителем.
    РАДАНА: Куди віддати?
    ЯРОМИСЛ: Мені на виховання.
    РАДАНА: Він буде воїном без тебе.
    ЯРОМИСЛ: Присягнись.
    РАДАНА: Присягаюсь Мокошей й Перуном, віддам його тобі.
    ЯРОМИСЛ: От і добре. Я чув Силена пророкувала Ладі бути боговидою.
    РАДАНА: Так.
    ЯРОМИСЛ: Тоді виховуй її подалі від усіх.
    РАДАНА: Я так і роблю.
    ЯРОМИСЛ: Її з"ява таки розділила Івана й Орлана.
    РАДАНА: Всі віщування в Силени пророчі.
    ЯРОМИСЛ: Спитай її про цей похід.
    РАДАНА: Не хочу.
    ЯРОМИСЛ: Спитай.
    РАДАНА: На знання про смерть не чекай.
    ЯРОМИСЛ: Як хочеш...
    Яромисл йде.

    Сцена 17.

    РАДАНА: Ось по що приходив. Потрібно Силени пророцтво. Спитати? Може сама все скаже. Невже мій син правителем стане? Всі казали тільки про воїна. Що я верзу, звичайно, не хочу смерті Круту чи Орлану. Але вони зайняли місце мого сина. Лада, щось на серці в мене не спокійно. Не віддам Івана Яромислу. Завтра свято Перуна, а потім знову воювати... Крут не з"являвся, як і обіцяв. Піду, спитаю у Силени - що буде далі. Пробач Мокоша, твій голос я не чую, так само як і Яромисл не чує Перуна. Зараз, дізнаюсь долю, а потім пригорну Івана...
    Завіса.


    Дія 2.

    Сцена 1.

    На сцені Радана та Силена. Ідол Мокоші прикрашений дорогоцінним металом.

    РАДАНА: Бачиш, Іван сказав, що принесе жертву, прикрасив як Мокошу за перемогу над гамірами.
    СИЛЕНА: Бачу. Він на коні кращий цих гамірів.
    РАДАНА (задоволена): Це точно.
    СИЛЕНА: А Яромисл знов лихий.
    РАДАНА: Йому все мало. Привіз він срібні блискавки для Перуна.
    СИЛЕНА: Не тому він лихий, а тому що першим Іван приходить і досі до Мокоші, та і Орлан за ним.
    РАДАНА: Вони до мене йдуть.
    СИЛЕНА: Ти боговида, а потім мати.
    РАДАНА: Та пам"ятаю.
    СИЛЕНА: Де знову Лада?
    РАДАНА: На полюванні.
    СИЛЕНА: Де?
    РАДАНА: Іван і Орлан закликали, я відпустила, вона дитя.
    СИЛЕНА: Дитя, а буде боговида.
    РАДАНА: Поки є і я. Нехай пустують.
    СИЛЕНА: Вони мужі дорослі, з дівчатами не треба пустувать. Дружину ти Іванові обрала?
    РАДАНА: Чому мене питаєш? Сам обере.
    СИЛЕНА: Він байдужий. Про полонянок знаю я усе.
    РАДАНА: Він просто ще не покохав.
    СИЛЕНА: А діти?
    РАДАНА: Це ж від полонянки. Не визнаю ніколи.
    СИЛЕНА: Не від одної. Кого йому в дружини хочеш?
    РАДАНА: Я не знаю.
    СИЛЕНА: Жодну.
    РАДАНА: Що ти говориш?
    СИЛЕНА: Син твій полюбляє війну та полювання, з жінок поважно ставиться до тебе. Він губить іншим долі.
    РАДАНА: Не вірю.
    СИЛЕНА: Орлан хоче забрати Ладу.
    РАДАНА: Ладу, навіщо?
    СИЛЕНА: Дружиною зробити.
    РАДАНА: Вона ж дитя.
    СИЛЕНА: Як дивиться на неї, бачиш.
    РАДАНА: Так, але цього не буде .... нічого не буде. Сама казала в неї доля боговиди.
    СИЛЕНА: Так, боговиди. Але очима Івана їсть.
    РАДАНА: Я не вірю.
    СИЛЕНА: Не хочеш. І пам"ятай вона розділить Івана й Орлана.

    Сцена 2.

    На сцену входить задумлива Лада.

    СИЛЕНА: Що сталося?
    ЛАДА: Нічого.
    РАДАНА: Була на полюванні?
    ЛАДА: Так, Іван повіз Перунові в жертовник вепра.
    СИЛЕНА: А Орлан?
    ЛАДА: Теж із ним.
    РАДАНА: Чого сумуєш?
    ЛАДА: Вони хочуть знову воювати.
    СИЛЕНА: З ким? Невже їм полонених мало.
    ЛАДА: З масагетами.
    РАДАНА: А Крут се знає?
    ЛАДА: Все знає, і схвалює за побажання крові.
    СИЛЕНА: І Яромисл Перуна хвалить за воїнів його.
    ЛАДА: Так, і сумно. Вони знов поїдуть. Залишусь з вами.
    РАДАНА: Тобі погано з нами?
    ЛАДА: Не весело.
    СИЛЕНА: Ти будеш боговидою, не до забав тобі.
    ЛАДА: Не знаю.
    РАДАНА: Чого не знаєш?
    ЛАДА: Не хочу все життя як ви. Тут сумно. Рідко хто приходить, невесело. Забави біля Перуна.
    СИЛЕНА: Забави? Ти будеш боговидою.
    ЛАДА: Не хочу, я не хочу. Я чоловіка хочу, бавити дітей. Я бачила на святі, всі дівчата... Я не хочу, чому мене ви прирікли на уквітчання... Мокоші не потрібна я...(заливається слізьми, вибігає).

    Сцена 3.

    СИЛЕНА (звертається до Мокоші): Пробач її, в неї розбите серце матері, тепер потрощене своє.
    РАДАНА: Що з нею?
    СИЛЕНА: Кохання.
    РАДАНА: Я не вірю. Якщо так любить Орлана, нехай. Непевна чоловіча доля, може потім і стане боговидою, як ти пророкувала.
    СИЛЕНА: Якби. Орлан ні до чого, Іван потрібний їй.
    РАДАНА: То може він?
    СИЛЕНА: Не любить він нікого, тільки слова про себе його бентежать й тішать.
    РАДАНА: Брешеш, він Круту помічник.
    СИЛЕНА: Сама ти знаєш все. Як Крут прийде шукать дружину для сина - віддай Ладу. Не зможеш, ожени Івана.
    РАДАНА: Івана оженить - навіщо. Він у війську. А Лада, щоб Орлана дружиною стала?
    СИЛЕНА: Боїшься, що вона правителькою стане.
    РАДАНА: Все байдуже мені.
    СИЛЕНА: Окрім Івана.
    РАДАНА: Як прийде Орлан, з ним я поговорю.
    СИЛЕНА: Вислухай, але нічого не кажи.
    РАДАНА: А Крутові?
    СИЛЕНА: Йому скажи всю правду. Запропонуй йому в невістки Яруню.
    РАДАНА: Доньку Яромисла? Ніколи.
    СИЛЕНА: Я так і знала, її ти хочеш за Івана.
    РАДАНА: Не знаю. А ти, що навіщуєш?
    СИЛЕНА: Яруня добра, лагідна, покірна. Чекатиме Івана кожен раз. І головне для тебе, не стане для нього важливішою ніж ти.
    РАДАНА: Мені це байдуже.
    СИЛЕНА: Для тебе в світі син важливіший за Перуна. Я йду.
    Силена виходить.

    Сцена 4.

    РАДАНА: Віщунка, що напророкувала. Син важливіший за Перуна. Я гнів Перуна бачила. А за сина болить мені щодня. Лада Івана покохала. Знайда, хоче стати рівною синові Палака. Невже Силена все це знає. Яруня тиха, мовчазна. Вона буде поруч зі мною. І Яромисл нічого Іванові тоді не зробить.
    А Орлан? Навіщо Лада йому. Відмовлю Крута, хай обере собі він іншу. Лада каже, що тяжко з нами. Володаркою стане, мститись буде. Цього я не допущу. Як же такою стала. Силена каже розбите серці матері у ній. В якої мати серце не розбите?!
    Оженю Івана на Яруні. Він погодиться. А Лада нехай приймає долю боговиди, або йде куди захоче. Дівчисько, боговидою Мокоші не хоче бути.
    Добре, йду до Перуна, Іван там буде жертву воїна складати.
    Затемнення.

    Сцена 5.

    На сцені Лада, вона на когось чекає. Приходить Іван.

    ЛАДА: Нарешті, я думала, ти забув, про що ми домовлялись.
    ІВАН: Я пам"ятаю, зустрітись тут хотіла. Але чому?
    ЛАДА: Радана...
    ІВАН: Що з матір"ю?
    ЛАДА: Нічого. Вона засмучена, що йдеш на масагетів з новим військом.
    ІВАН: Я воїн, моя це доля.
    ЛАДА: Я теж засмучена.
    ІВАН: А що тобі?
    ЛАДА: Мене забув.
    ІВАН: Я вже не дитина і тільки бавитись не можу.
    ЛАДА: Знов гарних полонянок приведеш.
    ІВАН: Що з того.
    ЛАДА: Завтра всі скаладатимемо Перуну жертву.
    ІВАН: Як завжди.
    ЛАДА: Пам"ятаєш, ти пообіцяв мене навчити полювати уночі.
    ІВАН: Обіцяв.
    ЛАДА: Навчи.
    ІВАН: Коли?
    ЛАДА: Сьогодні.
    ІВАН: Ти впевнена?
    ЛАДА: Чого чекати?
    ІВАН: Але сьогодні Орлан з батьком.
    ЛАДА: До чого знов цей Орлан.
    ІВАН: На полювання йти.
    ЛАДА: Сам впораєшся. Згоден?
    ІВАН: Ти дивна.
    ЛАДА: І ти не розумієш?
    ІВАН: Ні. В жінок завжди дурні думки. Пішли на полювання чи чогось чекаєш?
    ЛАДА: Пішли. Вже скоро зорі перші з"являться.
    Обоє виходять.

    Сцена 6.

    Входить Радана й Силена.

    РАДАНА: Такий неспокій в серці.
    СИЛЕНА: Знов матері серце тебе хвилює.
    РАДАНА: Завтра знову йде. Але не через те.
    СИЛЕНА: Завжди хвилюєшся за сина.
    РАДАНА: Це доля матері. Я через Ладу.
    СИЛЕНА: Змирилася, притихла.
    РАДАНА: Мене це непокоїть, замислила своє.
    СИЛЕНА: Біди не зробить.
    РАДАНА: Та й радості не принесе.
    СИЛЕНА: Я тобі не можу віщувати про неї.
    РАДАНА: Чому?
    СИЛЕНА: Не вчасно це. Що про Яруню мислиш?
    РАДАНА: Коли Іван повернеться, скажу йому свої думки.
    СИЛЕНА: Погодиться, ти не хвилюйся. Як завжди.
    РАДАНА: Боюсь, що скоро матір слухати не буде.
    СИЛЕНА: У цьому він залишиться незмінним, повір мені - віщунці Мокоші.
    РАДАНА: Я вірю.
    Силена йде.

    Сцена 7.

    Радана припадає до Мокоші.

    РАДАНА: Мокоша, я боговида. Молю Перуна і тебе, залиште сина. Він єдине, що важливе зараз у житті. Врятуй Орлана і Крута, без них загинемо від влади Яромисла. Почуй Мокошо, мій син сильний, тобі дарунки й жертви робить. Нехай він знов повернеться до мене.
    Радана плаче навколішках.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    Лада підходить до Мокоші, щось співає, задоволена. Орлан підходить до неї непоміченим.

    ОРЛАН: Тебе я думав вже не дочекаюсь?
    ЛАДА (перелякано): Се ти. Що ти тут робиш?
    ОРЛАН: Тебе чекав всю ніч. Казала, молитимеш Мокошу про перемогу війську Перуна.
    ЛАДА: Так, але...
    ОРЛАН: Була на полюванні ти з Іваном.
    ЛАДА: Як знаєш все, чого ти хочеш?
    ОРЛАН: Поговорити.
    ЛАДА: Я втомилась, сьогодні ще в Перуна свято. Відкладемо на потім.
    ОРЛАН: Від чого втомлена?
    ЛАДА: Від роси, вона така холодна.
    ОРЛАН: Добре. Мене ти вислухаєш зараз.
    ЛАДА: Може, після повернення.
    ОРЛАН: Я воїн, а воїни не завжди повертались.
    ЛАДА: Ти не загинеш.
    ОРЛАН: Тобі я не байдужий?
    ЛАДА: Боговида завжди молиться за синів Перуна.
    ОРЛАН: Загинути я можу, так само і Іван.
    ЛАДА: Неправда.
    ОРЛАН: Лиш він тебе бентежить. Се погано. Але якщо мені даш слово, коли я повернусь - тебе візьму дружиною.
    ЛАДА: Я боговидою буду. Чоловік мені не потрібен.
    ОРЛАН: Потрібен, ти скиглиш тут. Радана довго буде боговидою. Даєш мені ти слово?
    ЛАДА: Навіщо я тобі, я знайда. І Крут не схвалить.
    ОРЛАН: Ти хочеш або ні? Тебе я звідси заберу. Тебе всі будуть поважати. Коли мене не буде поряд, ти зможеш правити. Бо після Крута я стану володарем.
    ЛАДА: А Іван?
    ОРЛАН: Він славний син Палака, чудовий воїн, але не правитель.
    ЛАДА: Чому?
    ОРЛАН: Ти не була з ним у бою. Він...
    ЛАДА: Що?
    ОРЛАН: Тобі цього не треба. Кажи мені чи хочеш буть моєю?
    ЛАДА: Не знаю.
    ОРЛАН: Іван тебе не обере ніколи, Яруня стане його дружиною по поверненні з походу.
    ЛАДА: Брешеш.
    ОРЛАН: Спитай у Яромисла або в Радани. Тебе ніколи я не зраджу.
    ЛАДА: Легко тобі казати.
    ОРЛАН: Якщо дізнаюсь після слова про твою зраду ...
    ЛАДА: То що?
    ОРЛАН: Цього не буде?
    ЛАДА: Якщо повернешся з виправи, назвеш дружиною, я присягаю. Якщо ти схочеш.
    ОРЛАН (хоче обійняти її): Лада, люба.
    ЛАДА: Припини, тут ніяких любощів. Святе це місце.
    ОРЛАН: Лада.
    ЛАДА: Йди. Зустрінемось на святі Перуна.
    Орлан щасливий йде.

    Сцена 9.

    ЛАДА: Йому дала я слово буть дружиной. А що могла зробити? Якщо Іван своєю не назве... залишусь тут назавжди. А якщо дружиною Орлана стану - в далекі походи спроваджуватиму Івана. Нехай загине, кров"ю заплатить, за всі ті сльози. Але сьогодні, на полюванні... Невже і після цього дружиною мене не зробить. А якщо зробить, відмовлю Орлану. Яруня хоче стати дружиною Івана, вона ж мала. Радана не дозволить. А чи погодиться на мене? Мене так любить, як свою доньку. Ні, кривди не зробить. Щастя буде, коли повернеться Іван і назве мене дружиною. Так і буде. А Орлан? Силена віщувала, що розділю я їх. Нехай все буде так, як пророкувала.
    Наспівуючи йде зі сцени.

    Сцена 10.

    Входять Крут з Раданою.

    КРУТ: Бачила Орлана, який щасливий.
    РАДАНА: Так, невже це через Ладу.
    КРУТ: А ти що проти?
    РАДАНА: Нехай живуть, як хочуть.
    КРУТ: Тобі байдуже.
    РАДАНА: Я не знаю. Силена віщувала Ладі бути боговидою.
    КРУТ: Ти нею стала, а в тебе був і чоловік і син.
    РАДАНА: Правда.
    КРУТ: Після перемоги буде свято біля Перуна. Тоді і Орлана оженим.
    РАДАНА: Знову перемога, кров і полонені.
    КРУТ: Життя таке в венетів.
    РАДАНА: Лада не кохає Орлана.
    КРУТ: Чому мені се кажеш? Хочеш, щоб дружиною Івана стала?
    РАДАНА: Ні, не хочу. Я хочу щоб ти не обманював себе.
    КРУТ: Я знаю це. І Орлан знає.
    РАДАНА: Тоді чому?
    КРУТ: Вперся, я не знаю.
    РАДАНА: Вмирає Лада за Іваном.
    КРУТ: Силена віщувала, що вона розлучить цих братів.
    РАДАНА: Тоді їх зупини.
    КРУТ: Перун для кожного вже має долю. Коли повернемось, Орлан ожениться.
    РАДАНА: Я хочу оженить Івана.
    КРУТ: На Яруні?
    РАДАНА: Так.
    КРУТ: Зв"язати злість у Яромисла?
    РАДАНА: Так, Івану щоб не шкодив.
    КРУТ: А він погодиться?
    РАДАНА: У цьому я прошу твоєї допомоги.
    КРУТ: Я зроблю все. Сьогодні буде моління біля Перуна.
    РАДАНА: Я знаю, як завжди тобі я зичу щасливу долю.
    КРУТ: А Орлану?
    РАДАНА: Для мене рідний, йому я зичу щастя, тому не хочу як дружину Ладу.
    КРУТ: Він вже вирішив усе.
    РАДАНА: І це його загуба.
    Затемнення.

    Сцена 11.

    Радана дуже схвильована, метушиться.

    РАДАНА: Цього не може бути, як вона могла. Іван з Орланом повернулись з перемогою. Масагетів вони перемогли. Стільки полонених. Щедрії дари для Перуна й Мокоші. Вигукнула перед усіма. Я вимагаю суду над Іваном. Погодився на сеє Крут. Добре, що хоч тут, біля Мокоші, не перед усіма. Лада згуба, чому її вовки не з"їли, тоді, малою. Я її ростила. Як Орлан зблід, а він ще кров втрачає з ран. Його лікує Яромисл. Мокоші моління приношу я за його здоров"я. І слова Орлана не дотримала. Судить Івана через те, що дитина буде в неї. Так не можна. Зараз прийдуть всі. Мокоша, врятуй мені ти сина вдома, від заздрощів й біди. Його від крові врятувала - врятуй від жінки.

    Сцена 12.

    Входить Іван, він підтримує Орлана, який з біллю сідає. Радана кидається до них.

    РАДАНА: Сини мої. Орлане, синку, тобі так важко, навіщо.
    ОРЛАН: Я мушу бути тут.
    РАДАНА: Не вір ти жінці.
    ОРЛАН: Я все хочу почути сам. Я чую зраду.
    РАДАНА: Жінка, як вона могла.
    ОРЛАН: Це теж почути хочу.
    ІВАН: Мамо, не треба. Орлан великий воїн, йому не треба співчуття.
    ОРЛАН: Спасибі, брате.
    РАДАНА: Відпочинь, тобі води я принесу.
    Радана виходить.

    Сцена 13.

    ОРЛАН: Хвилюється за тебе.
    ІВАН: Не варто. За жінку, що мене обмовила.
    ОРЛАН: Ти з нею був, тоді на полюванні?
    ІВАН: Був. Але я не знав, що вона тобі слово дала. Я цього не знав. Інакше би, ніколи. Ти мій брате.
    ОРЛАН: Заспокойся. Ти з нею був вночі, вона мені се слово вранці дала.
    ІВАН: Тоді вона всіх зрадила, не я?
    ОРЛАН: Назвеш її дружиною?
    ІВАН: Ніколи. А ти?
    ОРЛАН: Ні. Я знаю, що ся битва була в мене останньою, але не хочу мати зрадницю дружиною.
    ІВАН: Ти ще одужаєш.
    ОРЛАН: Перун великий, та я помру. Хотів ще бути в тебе на весіллі.
    ІВАН: Будеш.
    ОРЛАН: Якщо одружишся ти завтра.
    ІВАН: Чому?
    ОРЛАН: Бо більше я не протягну.
    ІВАН: Не гніви Дажбога.
    ОРЛАН: Тебе прошу - пообіцяй.
    ІВАН: Я Ладу дружиною не візьму.
    ОРЛАН: Знаю. Пообіцяй, що батькові - Круту ти сином рідним станеш замість мене.
    ІВАН: Одужаєш.
    ОРЛАН: Пообіцяй!
    ІВАН: Я присягаю.

    Сцена 14.

    Радана приносить воду Орлану, він п"є. Входить Яромисл поважно, поряд з ним перелякана Яруня, молода дівчина. Потім заходить лихий Крут, він тягне Ладу за собою.

    ЛАДА: Ні, я не хочу.
    КРУТ: Все скажеш тут.
    ЛАДА: Чому не перед усіма венетами?
    КРУТ: Достатньо бруду вже сказала ти перед Перуном. Ти боговидою будеш, Силена віщувала.
    ЛАДА: Я жінка зраджена. Я хочу щоб усі почули.
    КРУТ: Або ти скажеш тут, або ніколи.
    ЛАДА: Добре.

    Сцена 15.

    Приходить Силена, стає осторонь.

    ЯРОМИСЛ: Починай.
    ЛАДА: Від тебе згоди я не потребую.
    РАДАНА: Говори вже і не роби біду ти гірше.
    ЛАДА: Я звинувачую перед усіма Івана, що зрадив він мене. Його дитину я чекаю.
    ЯРУНЯ: Його дитину?
    ЛАДА: Так, а що хотіла, щоб вірний був тобі?
    ЯРУНЯ: Чому мені?
    ЛАДА: Тебе дружиною своєю він обрав.
    ЯРУНЯ: Тато, Іване, се правда?!
    ІВАН: Це правда. І якщо ти схочеш, після всього, що ти про мене чути будеш, від свого слова не відмовлюсь.
    ЯРУНЯ: Батько?!
    ЯРОМИСЛ: Яруня, потім.
    РАДАНА: Яромисле, ти відмовляєшся від своїх слів.
    ЯРОМИСЛ: Своє тримаю слово, але зараз нехай все скаже Лада.
    ЛАДА: Мене він зрадив, буде дитина від нього. Ти не відмовляєшся, що дитина ця твоя.
    ІВАН: Моя дитина, її я визнаю, як і дітей від полонянок.
    ЛАДА: Ви чуєте!
    ІВАН: Тебе не зраджував.
    ЛАДА: Зрадив.
    КРУТ: У чому зрада?
    ЛАДА: Він не назвав мене дружиною.
    КРУТ: А обіцяв?
    ЛАДА: Коли лягав зі мною, готовий визнать був дружиною.
    ІВАН: НІколи.
    ЛАДА: Ти зрадник.
    ОРЛАН: Мене ти зрадила!
    Всі обертаються на Орлана.
    ЛАДА: Чим?
    ОРЛАН: Мені дала ти слово.
    Орлан хоче встати, але Яромисл його зупиняє.
    ЯРОМИСЛ: Сиди. Своє ти слово скажеш й так.
    ОРЛАН: Мені дала ти слово.
    ЛАДА: Дитина буде від Івана.
    ОРЛАН: Ти вже лежала з ним, коли себе мені пообіцяла.
    ЛАДА: Я ж не знала.
    ОРЛАН: Що з ним була?
    ЛАДА: Що він мене дружиною не визнає.
    ОРЛАН: Тому в мене ти слово взяла. Ти зрадниця.
    ЛАДА: Ні, це я покинута.
    ОРЛАН: Я зрадженим помру, Перуне, твою чекаю волю.
    Всі замовкають.
    ЯРОМИСЛ: Моління звернемо ми до богів. Всі на коліна.
    Всі стають на коліна.
    ЯРОМИСЛ: Перуне, просвіти.
    РАДАНА: Помилуй нас, Мокоша.
    Всі затихають у молитві.

    Сцена 16.

    Яромисл дивиться на Силену, вона йому ствердно киває. Він посміхається, дивиться на Радану. Радана плаче.

    ЯРОМИСЛ: Як боговид Перуна - його я волю проголошу. Лада не визнається зрадженою, бо Іван не обіцяв дружиною своєю називати.
    ЛАДА: Так не можна.
    ЯРОМИСЛ: Се справедливо. Лада зрадила Орлана. Дала йому вона від себе слово не правдиве, з лихою думкою.
    ЛАДА: Не знала про дитину.
    ЯРОМИСЛ: Ти зрадила Орлана і він вирішить долю твою. Він володар твого слова - йому тебе карать.
    ЛАДА (кидаючись до Орлана): Помилуй.
    ОРЛАН: Я помираю. Не мав дружини. Сина я не мав. Я зраджений тобою. Тебе кохав. Ти заслуговуєш на смерть.
    ЛАДА: Ні.
    ОРЛАН: Але життя тобі ще гіршу долю провіщає. Тому ти житимеш.
    ЛАДА: Орлане!
    ОРЛАН: Дитина теж.
    ЛАДА: А Іван?
    ОРЛАН: Іван одружиться з Ярунею вже завтра.
    ЛАДА: Ні.
    ОРЛАН : І ти це сприймеш мовчки. Шлюбу не спаплюжиш. Залишишся біля Мокоші. Станеш боговидою, коли на се буде воля Перуна. І поки я живий у селищі не з"явишся.
    ІВАН: Тобі напророкують боги довгу долю!
    ОРЛАН: Не вірю. Яромисл, ти згоден.
    ЯРОМИСЛ: Твоєю мудрістю Перун керує.
    ОРЛАН: Готуй весілля.
    КРУТ: Суд скінчено. Йдемо.
    Яруня з Іваном беруть під руки Орлана. За ними йде Яромисл. Крут бере під руку Радану, вони йдуть зі сцени.

    Сцена 17.

    Лада дивиться навкруги. Бачить Силену.

    ЛАДА: Чому промовчала, віщунка?
    СИЛЕНА: Так має бути.
    ЛАДА: Я зраджена, покинута.
    СИЛЕНА: Ти знала, що Іван твоїм не буде.
    ЛАДА: Знала, тому я слово Орлану дала. Тепер мене він вигнав з селища.
    СИЛЕНА: Не переймайся, ще дитя не вродиш, як Орлана серед живих не буде.
    ЛАДА: Що з того? Іван одружиться.
    СИЛЕНА: А ти чого хотіла? Щоб син Палака зі знайдою залишивсь?
    ЛАДА: Так, знайда я. Але що з того?
    СИЛЕНА: Яруня донька боговида Перуна і їй належить дружиною Івана бути.
    ЛАДА: Яруні мати зникла, може теж є знайдою.
    СИЛЕНА: Помовч, чого не знаєш - не кажи. Всі знають про Яруні матір.
    ЛАДА: Що з дитиною мені одній робити? Як матір кинула мене, залишити так само.
    СИЛЕНА: Як буде дівчинка, плекатимеш її біля Мокоші.
    ЛАДА: Навіщо.
    СИЛЕНА: Завжди дитина буде поруч.
    ЛАДА: А якщо син?
    СИЛЕНА: Віддаш його у військо Перуна.
    ЛАДА: До Яромисла?
    СИЛЕНА: Так.
    ЛАДА: Не хочу, Іванові дружиною я стати хочу.
    СИЛЕНА: Забудь, так буде краще.
    ЛАДА: Ні.
    СИЛЕНА: Яка ти вперта, моли в Мокоші прощення за зраду. Ти ж будеш боговидою.
    ЛАДА: Молити? Я не вмію.
    СИЛЕНА: Ти будеш боговидою, своє складеш моління. Я піду у селище, весілля готувати.
    ЛАДА: Силена!
    СИЛЕНА: Що?
    ЛАДА: Чому мене не захистила, промовчала.
    СИЛЕНА: Я не могла.
    ЛАДА: Але чому?
    СИЛЕНА: Яромисл Перуна волю мовив.
    ЛАДА: Не через це? Чому?
    СИЛЕНА: В Яруні мати є, вона доньки не зрадить.
    ЛАДА: До чого тут Яруня?
    СИЛЕНА: Я Яруні мати. Прости мені, Мокошо.
    Силена йде.

    Сцена 18.

    ЛАДА: Залишили мене одну. Дитя, нікому не потрібне. Іван одружиться. Силена зрадила, Радана сина захищала. Орлан мене прирік назавжди бути тут. Я знала, що Іван мене залишить. Орлану я навіщо слово дала. Якби і з ним лягла, була би вже його дружиною. Тепер я буду тільки боговидою, і донька буде поряд. Вона так житиме, як завжди я жила. Не знатиме нічого, крім Мокоші. Але буде зі мною. Я хочу доньку, щоб її оберігати.
    Силена мовила, що стану боговидою. А кожна боговида склада своє моління. Добре, спробую.
    Лада стає на коліна перед Мокошею.
    ЛАДА: Мокоша, Білий Світ Єдиний, дитина світу я. Ти тіло живиш хлібом і водою. Ти світ твориш сльозою і росою. Я вірю в таїни Твої. Вислухай мою молитву. Щоб дитя моє лягаючи спати посміхалось і вранці усміхалось. Дай долю, якої я не мала. Дай сили. Хай це буде син!
    Завіса.


    Дія 3.

    Сцена 1.

    На сцені Крут та Іван. Крут намагається рівно триматись, але помітно що він хворий. Ідол Мокоші виблискує щедрими дорогоцінними дарами.

    КРУТ: Ти впевнений в гамірах. Вони допоможуть?
    ІВАН: У нас немає виходу.
    КРУТ: Завжди війна жорстока. Я залишаюсь, але тебе чекатиму.
    ІВАН: Я знаю.
    КРУТ: Коли помер Орлан від ран глибоких, ти сином став мені.
    ІВАН: Тебе завжди я поважав як батька, якого я не пам"ятав.
    КРУТ: Знову мати буде проти твоїх походів.
    ІВАН: Вона змирилась. Життя воїна у мене.
    КРУТ: Коли мене не стане, правителем ти станеш.
    ІВАН: Перун тобі дарує довгу долю.
    КРУТ: Тебе нехай охороняє. Піду я. Сліз твоєї матері не хочу бачити. Вона вмовлятиме. І я її послухаю, тебе не відпущу.
    ІВАН: Вона змирилась.
    КРУТ: Тоді чого сумний?
    ІВАН: Не знаю чи я верну. А сина в мене так нема.
    КРУТ: Як нема?
    ІВАН: Від полонянок діти не можуть бути визнані моєю кров"ю.
    КРУТ: А дитина Лади?
    ІВАН: То буде воїн Перуна. Але нарождений обманом, його ніколи не прийму.
    КРУТ: А Яруня вже третю доньку народила.
    ІВАН: І я сумний, якщо не верну...
    КРУТ: Вернеш і в тебе буде син.
    ІВАН: Твої слова Мокоша щоб почула. Он мати йде.
    КРУТ: Чекаю тебе в себе.
    Крут йде.

    Сцена 2.

    Входить Радана.

    РАДАНА: Синку, ти ж був на полюванні з Крутом?
    ІВАН: Так, але я прийшов до тебе.
    РАДАНА: Де Крут?
    ІВАН: Зі здобиччю він повернувся в селище.
    РАДАНА: Мене він уникає.
    ІВАН: Ні, просто, важко йому протистояти твоїм вмовлянням.
    РАДАНА: Моїм вмовлянням?
    ІВАН: Так.
    РАДАНА: В який похід ти знов зібрався?
    ІВАН: Я не про це прийшов поговорить.
    РАДАНА: Я слухаю.
    ІВАН: В країну Пелазгів.
    РАДАНА: Перуне всесильний, він збожеволів.
    ІВАН: Сама ж хотіла, щоб Пелазги знали, який я вправний воїн.
    РАДАНА: Що ти можеш знати?
    ІВАН: Коли я був малим, повторювала це.
    РАДАНА: Можливо. Ти вдома зовсім не сидиш.
    ІВАН: Я воїн. І сусіди наші не чекатимуть, як я собі відпочиватиму.
    РАДАНА: Ти Ладу бачив?
    ІВАН: Змарніла, і що з того.
    РАДАНА: Її ти сина визнаєш?
    ІВАН: Ніколи.
    РАДАНА: Якщо Яруня ще доньку народить?
    ІВАН: Тому й сюди прийшов, не про похід казати.
    РАДАНА: Про що?
    ІВАН: Мені потрібне Силени віщування.
    РАДАНА: Вона стара і квола.
    ІВАН: Я не одружуватись хочу, слова мені її потрібні.
    РАДАНА: Боїшся, що не вернеш?
    ІВАН: Мене це не обходить. Про іншу долю я турбуюсь.
    РАДАНА: Як схочеш, я її покличу.

    Сцена 3.

    Радана хоче йти, але Силена йде їй назустріч.

    СИЛЕНА: Хотів ти бачити мене?
    ІВАН: Так, віщунка.
    РАДАНА: Як дізналась?
    СИЛЕНА: Я вмру вже скоро, а ти не віриш, що я віщунка.
    РАДАНА: Вірю.
    СИЛЕНА: Тоді помовч, не заважай. Я слухаю, Іване.
    ІВАН: З походом до Пелазгів.
    СИЛЕНА: Шлях далекий для свого війська ти обрав. Хвилюєшся, чи вернеш?
    ІВАН: Мені байдуже.
    СИЛЕНА: Вернеш. Ти будеш зрадженим, ти зрадиш всіх, але живим ти вернеш.
    РАДАНА: Син мій зрадить, що кажеш ти, Силена.
    СИЛЕНА: Гіркую правду, яку я не побачу.
    ІВАН: Я не про це прийшов питати.
    СИЛЕНА: А про дитя, яке твоя дружина носить знов під серцем?
    ІВАН: Дитя, я не знав.
    СИЛЕНА: Вона також не знає.
    ІВАН: Тоді скажи!
    СИЛЕНА: Так, тебе боги почули. Се буде син. Він буде біля тебе, пишатимешся ним.
    ІВАН: Перуне всемогутній, яке полегшення.
    СИЛЕНА: Ти жінку мусив боронити, а не воювати.
    ІВАН: Я не розумію.
    СИЛЕНА: Лада, вона Яруні ворог.
    ІВАН: Вона їй нічого не зробить.
    СИЛЕНА: Я знаю, вона скривдить тебе, не мою доньку.
    ІВАН: І що мені робити?
    СИЛЕНА: Моїх порад не слухатимеш. Роби що вмієш краще за усіх.
    РАДАНА: Знову воювати?
    СИЛЕНА: Йому обрала долю ти Івана, а не Верби, він буде воювати.
    ІВАН: Віщунка, дяка за слова твої пророчі. Якої плати хочеш ти за добру новину?
    СИЛЕНА: Правду!
    ІВАН: Яку?
    СИЛЕНА: Чи любиш ти Яруню?
    ІВАН: Тебе обманювати я не буду. Жодна жінка не є володаркою мого серця.
    СИЛЕНА: Там тільки меч живе.
    ІВАН: Се правда. Але Яруню не покину, дружиною залишу до кінця.
    СИЛЕНА: Дякую тобі за це, тепер я можу й вмерти. Пробач, що не вітатиму тебе і в цей я раз. Мене не буде вже.
    РАДАНА: Не кажи дурниць.
    СИЛЕНА: Радана, я сина доньки не побачу. Тобі казала це. Прощайте, лягу, відпочину, втомилась я.
    Силена виходить.

    Сцена 4.

    ІВАН: Нарешті буде син!
    РАДАНА: Якщо радієш так, то залишись.
    ІВАН: Ти знаєш, я не можу.
    РАДАНА: Потішила тебе Силена. А чутки про Ладу?
    ІВАН: Я знаю, що вона знущалася з Яруні, що та не народила сина. Тепер цього не буде.
    РАДАНА: Ти жінку зовсім не кохаєш?
    ІВАН: Я присягнув мечу. А жінка, вона добра, до неї завжди повертаюсь.
    РАДАНА: Не забуваючи ніколи полонянок.
    ІВАН: Тобі що з того. Боговида ти, мої всі діти тебе вже не обходять.
    РАДАНА: Ти звинувачуєш мене?
    ІВАН: Ні. В Яруні є батько - Яромисл і Крут вже поруч, з того часу, як нема Орлана. Все буде добре.
    РАДАНА: Коли збираєшся в дорогу?
    ІВАН: Вже завтра. Нема чого лишатись.
    РАДАНА: Ти чув слова Силени?
    ІВАН: Так, усі.
    РАДАНА: Тебе як зрадять, сам не зраджуй. Не неси лиха зради в дім.
    ІВАН: Я спробую.
    РАДАНА: Краще кров, ніж зрадником залишитись для всіх.
    ІВАН: Тобі я присягаю. Але Перун веде мій меч і що там буде у Пелазгів, не знаю я.
    РАДАНА: Синку!
    ІВАН: Сьогодні жертву Перунові я приношу. Ти прийдеш?
    РАДАНА: Синку, я як завжди буду поруч із тобою.
    Іван йде.
    Затемнення.

    Сцена 5.

    Засмучена Радана, до неї підходить Характерник. Характерник не міняється на вигляд.

    ХАРАКТЕРНИК: Чому засмучені твої яснії очі?
    РАДАНА: Це знову ти! Давно тебе не було.
    ХАРАКТЕРНИК: Щось з Іваном?
    РАДАНА: Я не знаю. Іван з військом у Пелазгів.
    ХАРАКТЕРНИК: Далекий путь.
    РАДАНА: Силена вмерла.
    ХАРАКТЕРНИК: Та віщунка?
    РАДАНА: Так.
    ХАРАКТЕРНИК: Прийшов їй час.
    РАДАНА: Я знаю.
    ХАРАКТЕРНИК: Тоді чому сумуєш?
    РАДАНА: Лада залишилась при мені.
    ХАРАКТЕРНИК: Мені казала, буде боговидою.
    РАДАНА: Так. Але вона ненавидить Івана.
    ХАРАКТЕРНИК: Та в неї ж син Івана.
    РАДАНА: І це ти знаєш.
    ХАРАКТЕРНИК: Знаю.
    РАДАНА: Іван його не визнав. І Ладу він дружиною не називав.
    ХАРАКТЕРНИК: І вона йому мститься.
    РАДАНА: Знущається з Яруні, його дружини.
    ХАРАКТЕРНИК: Яруня народить скоро сина і це припиниться.
    РАДАНА: Ти теж віщуєш се.
    ХАРАКТЕРНИК: Знаю.
    РАДАНА: Тоді усе пророцтво Силени справдиться.
    ХАРАКТЕРНИК: Що саме?
    РАДАНА: Мій син Іван напевно склав обітницю Стрибогу. Його тепер не бачу, він як вітер. Силена обіцяла, що його зрадять і він зрадить. Такої долі не знесу.
    ХАРАКТЕРНИК: Коли Іван повернеться, я буду поруч.
    РАДАНА: І що зробити зможеш ти?
    ХАРАКТЕРНИК: Багато.
    РАДАНА: І знову хочеш мого ти сина врятувать.
    ХАРАКТЕРНИК: Все що завгодно, лиш не краєлось би твоє серце.
    РАДАНА: Ти мій помічник і рятівник.
    ХАРАКТЕРНИК: Знаю.
    РАДАНА: Пообіцяй мені ще дещо.
    ХАРАКТЕРНИК: Що?
    РАДАНА: Коли прийде моя остання хвиля, ти будеш поруч.
    ХАРАКТЕРНИК: Тобі щасливу долю пророкували.
    РАДАНА: Пообіцяй.
    ХАРАКТЕРНИК: Триматиму тебе за руку. Пішли вже звідси.
    РАДАНА: Чому?
    ХАРАКТЕРНИК: Вже темно, і багато лиха навкруги.
    Затемнення.

    Сцена 6.

    На сцену швидко виходить Лада, за нею йде Яруня.

    ЯРУНЯ: Мене ти вислухаєш!
    ЛАДА: Ні не буду! Хто ти така?
    ЯРУНЯ: Я Яромисла донька, Іванова дружина. Мене ти вислухаєш.
    ЛАДА: Ти забула нагадать про матінку Силену.
    ЯРУНЯ: Яка лиха ти! Я тобі заборонила приходити в поселення.
    ЛАДА: Керує Крут усім, мені такого не казав.
    ЯРУНЯ: Іван йому як син.
    ЛАДА: Ще побачимо, коли повернеться, як він поставиться до нього.
    ЯРУНЯ: Ти знаєш щось?
    ЛАДА: Нічого. Але Силена віщувала, що стане зрадником Іван.
    ЯРУНЯ: Ні.
    ЛАДА: Так. І тоді тебе нічого не врятує, проклянуть твоїх дітей за чоловіка.
    ЯРУНЯ: Тут ми рівні прокльони будуть в мого сина, як в твого.
    ЛАДА: Залиш Вербу в спокої.
    ЯРУНЯ: Чого хвилюєшся? Лиха ще й досі, що тебе він кинув.
    ЛАДА: Я б не погодилась піти за нього.
    ЯРУНЯ: А хто тут плазував тоді, чекаючи його дитину.
    Лада дає Яруні ляпаса.
    ЯРУНЯ (спокійно): Можливо ти станеш боговидою, але коли я стану дружиною правителя - тебе я знищу.
    ЛАДА: До того знеславлю я Івана і покидьків твоїх від нього.
    Яруня дає ляпаса Ладі.
    ЯРУНЯ: Залиш моїх дітей. Інакше вб"ю тебе.
    ЛАДА: Я ж боговида.
    ЯРУНЯ: Поки ні, вб"ю я тебе і не кліпну оком. Я попередила тебе.
    ЛАДА: Я теж. Йди геть з святого місця.
    ЯРУНЯ: Перун не буде більше добрим до Верби, бувай.
    Яруня йде.

    Сцена 7.

    ЛАДА: Вже й сина народила, Іван ще не вертався. Може вже й загинув там. Але якщо ні, цього разу я не дарую йому зради, бо зрадив він венетів, не мене.
    Яруня, ти будеш плакати, за свою дитину, як плакала і я. А Іван, він визнає дві жінки - Зброю і Радану. У цьому рівні ми, покинуті з тобою.
    Яруня, я відчуваю, Іванова лихая слава вже йде. Коли він буде тут, знов буде суд. Я відчуваю це, бо буду боговидою.
    Затемнення.

    Сцена 8.

    На сцені Крут обіймає Радану за плечі. Радана плаче.

    РАДАНА: Ні, цього не може бути. Ти можеш відвернути цю наругу.
    КРУТ: Боревен вимагає суду.
    РАДАНА: За зраду.
    КРУТ: Так.
    РАДАНА: Яке ж се лихо.
    КРУТ: Йому відмовити не можу, хоч переможений він Годином, а є венетів побратимом.
    РАДАНА: Як міг зрадити Іван?
    КРУТ: Не знаю. Війна це завжди лихо.
    РАДАНА: Тепер що буде?
    КРУТ: Суд буде тут. Бо присягався він Мокоші. Яромисл прийде сюди.
    РАДАНА: Краще біля Перуна, я вмру, не витримаю.
    КРУТ: Така в Івана доля.
    РАДАНА: А в мене?
    КРУТ: Як зможу, захищатиму. Йому я смерть не заподію. Тобі я обіцяю се. Чекай, сюди всі прийдуть. Я відпочину трохи.
    Крут сідає осторонь від Радани, він втомлений.

    Сцена 9.

    РАДАНА: Силена лихо се пророкувала. Тепер нема віщунки. Хто захистить, в кого спитати долю сина. І Характерник обіцяв, як буде суд він прийде. На нього розраховую. Івана зрадником назвати... Невже це правда. З ним не говорила. Він тільки сумно споглядав мене здаля. О синку мій, моє дитя. Яке ти лихо знов накоїв?

    Сцена 10.

    На сцену виходить Лада, дуже вдоволена і злостива. Яруня засмучена допомагає йти Яромислу. Входить Боревен, за ним Іван, жителі селища. Яромисл встає в центрі.

    ЯРОМИСЛ: Венети, брати мої і сестри, зібрались ми сьогодні не на свято. В нас тут буде суд над сином Палака, Іваном.
    ЛАДА: Вже вкотре.
    Радана гнівно дивиться на неї.
    ЯРОМИСЛ: Боревен, ти звинувачення у зраді приніс на наше плем"я, говори.
    БОРЕВЕН: Перуне буде мені свідок, як брати жили з венетами. Ми з Крутом й Орланом бороли ворогів. Іван також мені був ближчий брата та дружини.
    КРУТ: Твої слова правдиві.
    БОРЕВЕН: З Пелазгів краю повертались, нас з військом перестрів Годин.
    ЯРОМИСЛ: У нього войовнича кров.
    БОРЕВЕН: Ми воїнів втрачали у борні. Вже гідно смерть зібрались зустрічати, як зник Іван. Я думав, втратили його. І раптом їде він з Годином.
    Шепіт здивування.
    БОРЕВЕН: Так, поряд він з Годином, який з військами нас вбивав. І пропонує нам життя за нищівну поразку. Це зрада, я вимагаю страти.
    Шепіт: Страти.
    КРУТ: Ти усе сказав, що ми почути мусили?
    БОРЕВЕН: Брехні ні слова я не вимовив.
    ЯРОМИСЛ: Повинні вислухать Івана.
    ЛАДА: Навіщо це, його провину чули. Нарешті, дочекаємось ми гніву Перуна для цього зрадника.
    РАДАНА: Помовч, закон ти не порушуй.
    ЛАДА: Твій закон, щоб врятувати сина.
    КРУТ: Замовкни, Лада, бо першою тебе я страчу за неповагу до святого місця.
    Лада замовкає, але ще більше сердиться.
    ЯРОМИСЛ: Іван, чи маєш що сказати?
    ІВАН: Маю. Все що сказав тут Боревен се правда.
    Шепіт здивування.
    ІВАН: Він не брехав, але не знав, що було в мене в серці, коли пристав до Година.
    КРУТ: Розкажи нам, синку.
    ІВАН: Я воїн, завжди до зброї я вірнішим був ніж до дружини. Я син Палака, якого я не пам"ятаю, бо батько цілий час із військом був в поході. Я теж постійно на коні, і кров"ю бороню я рідну землю. Крут став мені за батька. Орлан був брат мені, і він загинув, від твого війська Боревен. Та побратались ми, знов зажили чудово. А ти хотів земель і полонених.
    БОРЕВЕН: Я володар, ти воїн.
    ІВАН: Так воїн, не володар. Мої всі воїни як я, кров проливали за твої бажання, не від сусідів боронились ми.
    БОРЕВЕН: Сусідів ми перемогли.
    ІВАН: Мої всі воїни вмирали, втомились від твоїх походів. І що тоді сказав, коли Годин став нас перемагати.
    БОРЕВЕН: Не пам"ятаю.
    ІВАН: Не пам"ятаєш, тоді тобі я нагадаю. Ти мені сказав - боронись, як знаєш.
    БОРЕВЕН: А ти пішов на зраду.
    ІВАН: Так, замість смерті. Ти не жалів нікого. Навіщо вмерло стільки?
    БОРЕВЕН: Ти сам ніколи не хвилювавсь за війска. Чому тепер таким ти милостивим став?
    ІВАН: Я боронився, зі смертю я не загравав. Вмирати через тебе я не збирався, живим хотів до сина повернутись.
    ЛАДА: До котрого?
    ЯРУНЯ: Мовчи, і пригадай, що я тобі сказала.
    БОРЕВЕН: Ти зрадив військо, нас взяли в полон.
    РАДАНА: Так ти ж живий, чого ще репетуєш.
    БОРЕВЕН: Так, я живий, але знеславлений. Я вимагаю суду. Якщо венети Івана судити не зможуть, його я заберу до себе, там буде щирий суд.
    КРУТ: І тут в нас є слово честі й побратима. Буде чесним суд. За зраду кара є завжди і всюди.
    БОРЕВЕН: Нагадую, я вимагаю смерті для зрадника при війську.
    ЯРОМИСЛ: Спитаємо в богів, вони вершать всі долі.

    Сцена 11.

    На сцені з"являється ГОДИН у супроводі Характерника. Їх першою помічає Радана.

    РАДАНА: Прийшов, згадав, врятуй Івана.
    ГОДИН: Вітаю всіх, чи не спізнився я на страту зрадника?
    БОРЕВЕН (гірко): Встиг.
    ЛАДА: Питали вирока в богів, хто ти такий, що нам завадив?
    ГОДИН: Я Годин, побратим Івана і переможець Боревена.
    КРУТ: Славний воїн, що ти хотів сказати, в нас тут суд.
    ГОДИН: Я знаю, мене він сповістив. (показує на Характерника)
    КРУТ: Чому прийшов ти?
    ГОДИН: Через правду.
    КРУТ: Кажи.
    ГОДИН: Про вдачу Орлана й Івана знав давно. Не воювали ми ніколи. Прийшов до мене Боревен...
    БОРЕВЕН: Ти брешеш!
    ГОДИН: Угоду пропонував. Коли вертатимуть з Пелазгів краю, я нападу на ціле військо. Загине більшість, це нічого. Венетів військо знищить, а потім завоювать державу, де зараз Крут старий керує.
    ЯРОМИСЛ: І ти прийшов для цього?
    ГОДИН: Та війна була лихою. Прийшов Іван до мене, просить помилування для людей.
    БОРЕВЕН: Ти мене зрадив тут, Године!
    ГОДИН: Я поважаю воїнів, які цінують військо. Якщо такий воїн був готовий принизитись за життя своїх братів, він викликав в мені повагу. Йому я побратимом став і вирішив не захоплювати край, де володарює Крут.
    ЯРОМИСЛ: Іван, це правда?
    ІВАН: Ми друзів змінюємо, коли дізнаємось, що ворог серед них.
    ГОДИН: Тому ми взяли полонених у Боревена, і знищили його поселення.
    ІВАН: Війна се.
    БОРЕВЕН: Твою душу й кості мої діти проклянуть за таку неволю.
    РАДАНА: Замовкни, зраднику підступний.
    ЯРОМИСЛ: Чи є комусь ще щось сказати?
    ЛАДА: Невже і зараз за зраду стане він героєм, його це буде свято...
    ЯРОМИСЛ: Немає що казати, чекаємо на волю Перуна.
    Всі встають навколішки.
    ЯРОМИСЛ: Мокоша яви нам волю Перуна й свою.

    Сцена 12.

    Характерник щось кидає, ідол Мокоші освітлюється яскраво.

    РАДАНА (екзальтовано): Пробачила!
    ЯРОМИСЛ (здивовано): Побачили твоє бажання. Ти визнала того, хто щедрії дари тобі приносив. Іван зрадив товарища не вірного. А це за зраду ми не визнаєм. Тепер ми побраталися з народом Година. Боревен зрадив нас. Немає приводу для суду. Боревен ти зраджений і зрадив, тому тебе живим ми залишаєм, твою вирішить долю твій народ.
    БОРЕВЕН: Я відчуваю змову.
    КРУТ: Перун і боговид його брехні не скажуть слова. Тебе Годин приймаю в себе, не через кров зустрілись, визнаю. Івана замість себе я поставлю, він керуватиме венетами, бо врятував від сплюндрування. Чи згідні ви на волю Крута?
    Всі: Згідні.
    ЯРУНЯ (кидається до Івана): Любий.
    ІВАН (визволяється з обіймів Яруні, стає навколішки перед Раданою): Пробач.
    РАДАНА: Ти біль моя, моє ти щастя, ти сину мій. Вставай з колін, не гоже правителю вклонятись, навіть боговиді.
    Іван встає, грізно дивиться на Боревена.
    ЛАДА: Невже так завжди буде. Він лихий, його рятують знову, ніхто його не покарає. Скоро, дуже скоро я боговидою стану і тоді, Іване, тебе ніхто вже не врятує. Коли се буде?
    Затемнення.

    Сцена 13.

    Далекий гамір святкування.

    ЛАДА: Крут поставив Івана замість себе. Щедрії дари приніс Перуну. Всі радіють. Ніхто не бачить, що він зрадник. Верба теж тішиться за батька. Як він міг пристати до нього, як оповіла йому усе. Казав, що той вчинив негідно, як кинув він мене. Але як воїн він найкращий, пишається, що батько це його.
    Годин залишився на свято, поряд із Іваном. Звідки взявся він на лихо. Той, чоловік, який його привів, його Радана знає. Знову змова, щоб відплата не зустріла її сина. Боревен повернеться до себе, принижений і зраджений, як я.
    Після Силени немає в нас віщунки. Що буде далі? Якая доля в сина буде? Нічого я не знаю, Радана вже стара. Коли її не стане, про Мокошу забудуть всі - накаже так Іван. І буду одинока - боговида, нікому не потрібна.
    Але якщо боги будуть прихильнії до мене, тоді помщусь Івану, при першій же нагоді. За зраду, сльози, біль, я присягаюсь. Почуйте ви мене і за страждання відплатіть, Перун, Мокоша, вас я кличу.

    Сцена 14.

    На сцену виходить Іван, вдягнений як правитель.

    ІВАН: Чому тебе нема на святкуванні?
    ЛАДА: Ти? Тут?
    ІВАН: Я запитав. Чому ти не прийшла на святкування?
    ЛАДА: Сам помітив, чи тобі сказали?
    ІВАН: Сам, і тому прийшов.
    ЛАДА: Не варта я уваги.
    ІВАН: Ти не рада, що замість Крута провідником венетів став.
    ЛАДА: Звичайно ні. І це тобі минулось.
    ІВАН: Про що ти?
    ЛАДА: Ти знову зрадив, за це тебе не стратили - правителем оголосили.
    ІВАН: Мені ніколи не пробачиш?
    ЛАДА: Ні за що.
    ІВАН: Ти будеш боговидою, чому така лиха.
    ЛАДА: Всі поважали лиш Радану, як і зараз. Коли її не стане, жертовник всі забудуть.
    ІВАН: Богів не забувають.
    ЛАДА: Чого прийшов сюди? Не хвилювання змусили долати шлях.
    ІВАН: Тобі хотів сказати дещо, що мав сказати вже давно.
    ЛАДА: Ти хочеш вибачитись?
    ІВАН: Тобі я зла не вчинив.
    ЛАДА: Знову.
    ІВАН: Так, Орлан помер не від крові, а від твоєї зради.
    ЛАДА: Ти також у цьому винний.
    ІВАН: Може буть. Я інше мусив вже давно зробити.
    ЛАДА: Якщо не вибачення, що?
    ІВАН: Вербу на святі визнав своїм сином.
    ЛАДА: Сьогодні, зараз?
    ІВАН: Я хотів, щоб ти дізналася про це.
    ЛАДА: Так само, як дітей від полонянок?
    ІВАН: Їх не цураюсь. Але Вербу проголосив найстаршим сином.
    ЛАДА: Тоді?
    ІВАН: Як станеться зі мною щось, він новим правителем венетів стане.
    ЛАДА: Чому?
    ІВАН: Так мусить бути. І ще.
    ЛАДА: Я слухаю й дивуюсь.
    ІВАН: Знов наше військо йде в похід.
    ЛАДА: Скільки можна.
    ІВАН: Ми з Годином йдемо помститись зрадливому Боревену і я Вербу беру з собою.
    ЛАДА: Він ще малий, мій син.
    ІВАН: Він вже дорослий, і гідний воїн Перуна. Я ним пишаюсь. Він буде поруч мене воювать, як це годиться - батько й син.
    ЛАДА: В мене крається серце за сина долю.
    ІВАН: Він буде гідним сином боговиди й онуком Палака. Ти рада чуть такі новини?
    ЛАДА: Я не знаю. Коли похід?
    ІВАН: Як скінчим святкування.
    ЛАДА: Я проведу вас в цей путь.
    ІВАН: Чекатиму.
    Іван йде.

    Сцена 15.

    Лада розгублена. До неї підходить Радана.

    РАДАНА: Ти тут? Не бачила тебе на святі.
    ЛАДА: А мені що там робити?
    РАДАНА: Дізналася би новину.
    ЛАДА: Вербу Іван визнав за сина.
    РАДАНА: Ти звідки знаєш? Невже віщунки дар є в тебе?
    ЛАДА: Віщункою була Силена. Іван сказав.
    РАДАНА: Коли?
    ЛАДА: Він приходив, вже пішов.
    РАДАНА: Ти задоволена?
    ЛАДА: Не знаю. Спочатку він дитя не визнав, залишив нас.
    РАДАНА: Тому Вербу віддала Яромислу у військо Перуна?
    ЛАДА: А що могла зробити?
    РАДАНА: Він стане правителем опісля Івана.
    ЛАДА: Я знаю, він цього вартує, він гідний воїн. Я піду.
    РАДАНА: Куди?
    ЛАДА: На свято. Сина обійму.
    РАДАНА: Добре, що згадала, йди. Якщо Іван прийшов до тебе, не мусить бути ворожнечі поміж вами. Його пробачила?
    ЛАДА: Дружиною мене не визнав...
    РАДАНА: Знов за своє. В тебе син дорослий. Скоро він дружину приведе. Ти станеш боговидою. Пробач його заради сина.
    ЛАДА: Я намагалась, не виходить.
    РАДАНА: Тоді пробач коханням, яке живе ще в тебе в серці.
    ЛАДА: Коханням?
    РАДАНА: Любов найкраща плата, вона всі сльози сушить. Повір мені.
    ЛАДА: Я спробую, я обіцяю. Піду я до Верби.
    РАДАНА: Йди.
    Лада поспіхом виходить.

    Сцена 16.

    РАДАНА: Заради сина зробить все, а чи Іванові пробачить?
    Входить Характерник.
    РАДАНА: Ти прийшов, моя хвилина вже прийшла.
    ХАРАКТЕРНИК: Ні, житимеш ти довго. Я дочекався, поки всі підуть, з тобою я хотів побути.
    РАДАНА: Не треба зараз, там ще свято.
    ХАРАКТЕРНИК: Набридло все мені. Я радий за Івана.
    РАДАНА: Ти врятував його.
    ХАРАКТЕРНИК: Пусте. Тобі обіцяне я виконав.
    РАДАНА: Я відчуваю, знов піде в похід.
    ХАРАКТЕРНИК: За це вже не хвилюйся.
    РАДАНА: Його повернення не дочекаюсь, я відчуваю це.
    ХАРАКТЕРНИК: Пусте. Силена довгі роки віщувала!
    РАДАНА: А ти?
    ХАРАКТЕРНИК: Я не віщун, ти знаєш. Яке полегшення, Вербу Іван визнав.
    РАДАНА: Я не знаю, чи вийде це на краще.
    ХАРАКТЕРНИК: Чому?
    РАДАНА: Зраджене серце Лади пробачити не хоче та не має сили.
    ХАРАКТЕРНИК: Не переймайся цим. Роса вже випадає, знов буде холодно. Пішли, вже час відпочивати.
    РАДАНА: На вічний спокій ти мене ведеш.
    ХАРАКТЕРНИК: Ні, ще ні. В нас ще є час. (в бік) Хоча б до ранку.
    РАДАНА: Пішли, втомилась я.
    Характерник та Радана виходять поволі.

    Сцена 17.

    На сцену виходить Боревен, він чекає на когось.
    Входить Лада.

    БОРЕВЕН: Я думав вже тебе не дочекаюсь.
    ЛАДА: Боревен, тебе не стратив Яромисл, що робиш тут?
    БОРЕВЕН: Була на святі. Зраднику вклонялась.
    ЛАДА: Я не була на святі, тільки в селищі.
    БОРЕВЕН: Вітала сина.
    ЛАДА: Сина? Про якого сина кажеш ти.
    БОРЕВЕН: Про Вербу, Івана й твого сина.
    ЛАДА: Звідки знаєш?
    БОРЕВЕН: Я маю вуха, а люди язика.
    ЛАДА: Верба мій син, що з того.
    БОРЕВЕН: Як легко зраду ти пробачила.
    ЛАДА: Що хочеш ти від мене?
    БОРЕВЕН: Я, нічого.
    ЛАДА: Чому прийшов, чекав.
    БОРЕВЕН: Я знаю новину про похід Івана.
    ЛАДА: Він сам мені сказав, це вже не новина.
    БОРЕВЕН: І знаєш ти, що вони йдуть вбивати моє плем"я.
    ЛАДА: Від мене співчуття ти не очікуй.
    БОРЕВЕН: Вербу бере з собою.
    ЛАДА: Я знаю все. Що хочеш ти, кажи?
    БОРЕВЕН: Іван Вербу правителем мого народу зробити хоче.
    ЛАДА: Невже? Чудово.
    БОРЕВЕН: Я ще живий, повернусь воювати за свою землю.
    ЛАДА: Погрожуєш мені?
    БОРЕВЕН: Ні, ніколи. Кажу тобі, Іван Вербу прирік на смерть швидку від воєн.
    ЛАДА: Але ж його він визнав!
    БОРЕВЕН: Лиш для того, щоб скоріше на смерть і кров його він міг наразити. Тоді вже син Яруні стане правителем після Івана.
    ЛАДА: Тобі не вірю.
    БОРЕВЕН: Віриш, Іван зрадливим був завжди. Робити будеш що?
    ЛАДА: Я не знаю. Йди геть.
    БОРЕВЕН: Тобі я можу помогти.
    ЛАДА: Як?
    БОРЕВЕН: Спочатку можу вбити я Івана, Вербу залишити живим.
    ЛАДА: Ти хочеш, щоб я обирала?
    БОРЕВЕН: Навіщо, я знаю, що тобі дорожче. Скажи лиш слово.
    ЛАДА: Хай Верба верта.
    БОРЕВЕН: Я знав. Вже йду.
    Боревен виходить.

    Сцена 18.

    ЛАДА: Невже Іван зрадливий й далі. Що наробила, його на смерть я прирекла. Ні, ні, я рятувала сина. Якщо Верба не верне? Життя мені не буде далі.
    Радани дні останні, я відчуваю. Я стану боговидою. Що робить?
    Мокоша, я присягаюсь: якщо Іван не верне, то буду славити його я як героя. Мені однаково ким мій буде син. Як знатиму, що він живий, прийму любу я долю.
    Як верне Іван живий, як боговида суд над ним вчиню. Він зрадив багатьох і зраджувати буде. Перун твоя це воля, ким він стане - героєм або зрадником. Я все прийму. Я боговида, в мені вся воля світу й матері любов.

    Завіса.
    Серпень-жовтень 2010


    Адреса: aksioma@neonet.ua

    Головна.

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved