Катерина Аксьонова. СУСІДКИ.

    Ідея березень 2009, текст листопад 2011, редакція за жовтень 2014.

    Дійові особи:

    Денис - чоловік близько 30 років.
    Тоня - дружина Дениса, молодша за нього.
    Юліана - ровесниця Дениса.
    Ніка - старша за Дениса.
    Герман - 40 років.

    Дія 1.

    Сцена 1.

    На сцені стіл у вітальні. Стільці, диван. Чотири двері.
    Входить ДЕНИС, у нього в руках тарілки, які він ставить на стіл. За ним йде ТОНЯ, у неї теж руки зайняті тарілками.
    ТОНЯ: Куди ти поставив?
    ДЕНИС: Тоня, куди ти сказала.
    ТОНЯ: Денис, я сказала на стіл. А ти все поставив в одному кутку, мені ставити немає де.
    ДЕНИС: Тобі все не так. Може не з цього починати?
    ТОНЯ: Що ти знову мені вказуєш?
    ДЕНИС: Розібрала б речі.
    ТОНЯ: Виходить, я тобі погана господиня.
    ДЕНИС: Я такого не казав.
    ТОНЯ: Ще цього не вистачало!
    ДЕНИС: Я хотів сказати, що може спочатку познайомимось.
    ТОНЯ: Горілочка в холодильнику, їжа на столі, зараз прийдуть і швидко познайомимось.
    ДЕНИС: Минулого разу, коли ти зробила свинину по-татарськи ...
    ТОНЯ: Хто ж знав, що вони свинину не їдять, вегетаріанці хрінові.
    ДЕНИС: Тоня, я вже тобі говорив, справа не в їжі. Це релігія.
    ТОНЯ: Ну от знову, не пропустив нагоди нагадати, що твоя дружина дурепа неосвічена. Тільки не розумію, чому нових сусідів не почекав. Нехай всі знають, яку ти дуру неосвічену з Алушти привіз.
    ДЕНИС: Тонечко, не треба. Ти ж там тільки працювала.
    ТОНЯ: Що не треба? Тільки переїхали, я Ілька помила, нагодувала. А ти знов нагадав, що я з Радехова.
    ДЕНИС: Не варто. Так, Ілько вже ліг спати.
    ТОНЯ: Саме так, аж змучилась дитина з дороги. І якщо б не твоя мати. Скільки ми будемо страждати ...
    ДЕНИС: Ти сама не хочеш жити з моєю матір'ю.
    ТОНЯ: А жити з нею як?
    ДЕНИС: Може тобі просто потерпіти?
    ТОНЯ: Потерпіти? Як тільки хтось до неї приходить, вона всім каже, що я працювала в Ялті на пляжі.
    ДЕНИС: Хіба мама бреше?
    ТОНЯ: Могла б відразу сказати, це Антоніна, моя невістка, неосвічена дурепа.
    ДЕНИС: Не гіперболізуй.
    ТОНЯ: Ось знову. Що ти мені сказав?
    ДЕНИС: Ти все не вірно витлумачуєш.
    ТОНЯ: Тебе влаштовує таке життя. У матері твоєї двокімнатна у Києві. А ти? Ти хочеш, щоб ми винаймали кімнату і жили з іншими людьми.
    ДЕНИС: Так нам вдається уникати конфліктних ситуацій.
    ТОНЯ: А може будемо знімати квартиру на іншій гілці метро?
    ДЕНИС: Мама в такому стані ...
    ТОНЯ: Твоя мати переживе всіх нас, брехуха стара.
    ДЕНИС: Не смій у такому тоні, про мою матір!
    ТОНЯ: Ну, мене вона переживе це точно. Перестав тарілки нормально, ботанік.
    ДЕНИС: Дендролог, можна було вже вивчити.
    ТОНЯ: Не чіпляйся.
    Тоня виходить.

    Сцена 2.

    ДЕНИС: Це ніколи не закінчиться. Мені здавалося, все буде інакше. Але Ілько. У мами зовсім немає сил, інакше б я забрав дитину і пішов.
    Шоста квартира і тільки в цьому році. Тоня ні з ким не може жити. Добре, що Ілько маленький. Поки для нього це все не так важливо.
    Знову стіл накрила. Показує всім, яка гарна господиня. Тепер вже викидає магазинні коробки, а то над нею сміялися.
    Чому там здавалося все правильним? Море, сонце. Я там здичавів у Нікитському саду. Там проходили всі мої практики. Тоня здавалася мені ... Яка різниця. Треба зателефонувати мамі.
    Денис виходить в одну з дверей.

    Сцена 3.

    Тоня входить з коробкою торта.
    ТОНЯ: Куди подівся?
    Підходить до дверей, куди вийшов Денис, прислухається.
    ТОНЯ: Як же, знову доповідає матусі. Так завжди. Зробив, доповів.
    Господи, квартира в Києві - ти зможеш розвиватися. Квартира в Києві - ти зможеш вчитися. І це він мені все говорив, коли вже запліднив.
    Ні, Ілько найкращий. Я без нього ...
    Не думала. Яке навчання. Рахувати вмію. На базар йти не можна. Не твій це рівень. А який рівень претензій повинен бути у дружини дендролога? Учитель біології в ліцеї?
    Так, тортик. Занадто рівний.
    Стає спиною, закриває коробку. Водить руками над столом.
    Ось так, вже й домашненькій. Дениса, Дениса!

    Сцена 4.

    Входить Денис, вже збирається грюкнути дверима, але обертається і тихенько причиняє двері.
    ДЕНИС: Антоніна, скільки разів тобі повторювати. Немає такої кличної форми - Дениса.
    ТОНЯ: А мені що з того? Іди викинь сміття.
    ДЕНИС: Сміттєпровід за дверима. Сама впораєшся. Скільки разів вже вибігала.
    ТОНЯ: Мені треба переодягнутися.
    ДЕНИС: Це ж твоя святкова сукня.
    ТОНЯ: І тобі не соромно, що я в ній все роблю?
    ДЕНИС (махає рукою): Давай сміття.
    Тоня віддає йому коробку від торта. Денис виходить.
    ТОНЯ: Котись.

    Сцена 5.

    ТОНЯ: Все йому не так. Вибирала в магазині тільки те, що він їсть. А як же, я гарна дружина. Не дам приводу, щоб він ще раз сказав, що я не могла купити те, що йому подобається. Мені ж не важко.
    Що він зі сміттям затримався? Невже і справді застряг сам. Один раз руку затиснув. Так поки я не прийшла ... (Сміється) Весело було. Що? З ким це він сміється? Ні, мені не почулося.

    Сцена 6.

    Заходить Денис, разом з ним ЮЛІАНА. Вони сміються.
    ДЕНИС: Так, що ніяких по-батькові.
    ЮЛІАНА: Добре, Денис Ілліч.
    ДЕНИС: Я ж просив!
    ТОНЯ: Я не заважаю?
    ДЕНИС: Моя дружина, Антоніна.
    ТОНЯ: Саме так.
    ЮЛІАНА: Я ваша сусідка, Юліана.
    ТОНЯ: Привіт, Юль.
    ДЕНИС: Юліана це окреме ім'я.
    ТОНЯ: Так знаю, я знаю. Просто так зручно.
    ЮЛІАНА: Я не проти. А ви вже стіл накрили!
    ТОНЯ: А що ж чекати поки ви прийдете?
    ЮЛІАНА: Я знала, що нові сусіди, господиня казала. Я дещо купила. Денис вже заніс в кухню.
    ТОНЯ: Денис у нас молодець, він усім готовий допомогти.
    ДЕНИС: Мені не важко.
    ТОНЯ: Звичайно, йому не важко, готувала і на стіл накривала я, чого тобі втомлюватися.
    ДЕНИС: Тонечка в мене господиня.
    ЮЛІАНА: А як же ви без лампочки?
    ТОНЯ: Якої лампочки?
    ЮЛІАНА: На кухні не працює.
    ДЕНИС: Я подивлюся, що там.
    ТОНЯ: А я все зробила ще завидна.
    ЮЛІАНА: Так, а ми в темряві. Добре коли чоловік в домі.
    ТОНЯ: А що свого ще не завела?
    ДЕНИС: Тоня!
    ЮЛІАНА: Все ще шукаю ідеал.
    ТОНЯ: Ідеал. Лихо ти загнула. Впоратись б з тим, хто дістався.
    ДЕНИС: Я піду подивлюся лампочку.
    ТОНЯ: Іди, любий. Стілець потримати?
    ДЕНИС: Дякую, я сам.
    Денис виходить.

    Сцена 7.

    ЮЛІАНА: Господиня сказала, у вас дитина.
    ТОНЯ: Так, але не маля, йому вже три роки. Вночі плаче рідко.
    ЮЛІАНА: Нічого страшного. А де він?
    ТОНЯ: Вже поклала спати. Втомився від переїздів.
    ЮЛІАНА: Розумію. А я от не зважилася.
    ТОНЯ: На що?
    ЮЛІАНА: Дитину з собою тягати по чужих квартирах.
    ТОНЯ: А вашому скільки?
    ЮЛІАНА: Моїй десять.
    ТОНЯ: І у скільки ж ти народила?
    ЮЛІАНА: В сімнадцять.
    ТОНЯ: Значить, ти мене на чотири роки старша.
    ЮЛІАНА: Напевно.
    ТОНЯ: А де вона зараз?
    ЮЛІАНА: З мамою.
    ТОНЯ: А чоловік?
    ЮЛІАНА: Не було в мене чоловіка.
    ТОНЯ: Сама народила?
    ЮЛІАНА: Він до останнього говорив що одружиться. До сьомого місяця.
    ТОНЯ: А потім кинув?
    ЮЛІАНА: Яка тепер різниця.
    ТОНЯ: І де ти зараз?
    ЮЛІАНА: В університеті вчуся, економістом хочу бути.
    ТОНЯ: З маленькою дитиною ніякого навчання.
    ЮЛІАНА: Так.
    ТОНЯ: Як же ти на стипендію живеш?
    ЮЛІАНА: Підробляю. А ваш Денис ким працює?
    ТОНЯ: Він не працює, він дисертацію пише. Дендролог він у мене.
    ЮЛІАНА: На що ж ви живете?
    ТОНЯ: Він ще й викладає. Та й мати у нього професор, синові допомагає.
    ЮЛІАНА: А чому ви в Києві живете?
    ТОНЯ: Так він тут навчається. Та й мати тут.
    ЮЛІАНА: Тоді чого ви по чужих квартирах?
    ТОНЯ: Подруга, люба, не твого розуму справа.

    Сцена 8.

    Входить Денис.
    ДЕНИС: Все полагодив. Тепер світло є.
    ЮЛІАНА: Велике вам спасибі.
    ДЕНИС: В одному будинку живемо, це нормально.
    ТОНЯ: За стіл сідаємо?
    ЮЛІАНА: Зараз вже повинна прийти Ніка з роботи.
    ТОНЯ: Ніка?
    ЮЛІАНА: Так, вона живе в тій кімнаті. (Показує рукою).
    ТОНЯ: Тоді почекаємо і Вероніку.
    ЮЛІАНА: Ні, вона просто Ніка.
    ТОНЯ: Всі з іменами зібрались.
    ДЕНИС: Здається хтось відчиняє двері.

    Сцена 9.

    Входить НІКА.
    НІКА: Привіт всім. Вже в’їхали?
    ЮЛІАНА: І стіл накрили.
    ТОНЯ: Я Антоніна, це мій чоловік - Денис, в кімнаті спить наш син - Ілько.
    НІКА: Добре, я Ніка.
    ДЕНИС: Всі є, сідаємо за стіл.
    ЮЛІАНА: Як чоловік скаже, так жінки і зроблять.
    Всі сміються, Тоня починає сердитись.

    Затемнення.

    ДЕНИС: Дівчата, ви напевно втомилися з роботи?
    НІКА: Так, ой, пізно вже.
    ЮЛІАНА: Зараз я допоможу все прибрати.
    ТОНЯ: Що ви, я сама не турбуйтеся.
    ДЕНИС: Я допоможу.
    НІКА: Який ви правильний.
    ДЕНИС: Ніяк не можу перебороти вади виховання.
    ТОНЯ: Дівчата, по своїх кімнатах. Завтра всім рано вставати.
    НІКА: Дякую за частування. Все було дуже смачно.
    ЮЛІАНА: У вас порції як у магазині, все точно відміряно.
    ТОНЯ (різко): Це приходить з досвідом.
    ЮЛІАНА: А я так і не навчилась готувати.
    НІКА: Зараз це не входить в тріумвіат чеснот дружини. На добраніч.
    НІКА: На добраніч.
    ТОНЯ: Міцних снів.
    Ніка і Юліана виходять кожна в свої двері.

    Сцена 10.

    ТОНЯ: Здається все нормально пройшло.
    ДЕНИС: Так, була дуже цікава розмова.
    ТОНЯ: Я про жрачку, а не про твою балаканину. Ти мене дістав своїм Кафкою.
    ДЕНИС: Я скільки тобі раз казав - почитай сама. Правда, книга у мами, я з собою тягаю лише необхідне.
    ТОНЯ: До твоєї матері за книжкою не піду. І взагалі не вказуй, що мені робити.
    ДЕНИС: Ти ж сама казала, хочеш вчитися.
    ТОНЯ: Хочу. І зараз хочу. Тільки я сама оберу, що і коли мені потрібно, без твоїх порад.
    ДЕНИС: Просто в мене досвіду більше.
    ТОНЯ: У чому, я ботаніком не буду.
    ДЕНИС: У загальній культурі.
    ТОНЯ: З мене поки вистачає і середньоосвітньої школи.
    ДЕНИС: Але в Києві стільки вузів!
    ТОНЯ: Ілько маленький, з ким я його залишу?
    ДЕНИС: Так, з садком проблеми. Якщо ми весь час переїжджаємо ...
    ТОНЯ: Досить, ти ж сам знаєш. З твоєю матір'ю життя немає.
    ДЕНИС: Може спробувати? Дитині скоро до школи. Хоча б там потрібна стабільність. Дитяча психіка вразлива.
    ТОНЯ: А на мені воду можна возити? Про це ти з матір'ю і мріяв, коли привіз мене. Я пам'ятаю як ти мене нахвалював — працьовита. З малку батькам допомагала по господарству.
    ДЕНИС: Антоніна.
    ТОНЯ: Набрид. Я пішла спати. Прибери тут.
    Тоня виходить, Денис починає збирати зі столу, бере тарілки і виходить.

    Завіса.


    Дія 2.

    Сцена 1.

    На сцену входить Юліана, слідом за нею ГЕРМАН.
    ГЕРМАН: Ти впевнена, що я повинен чекати тут?
    ЮЛІАНА: Герман, я ж тобі пояснювала, до мене в кімнату не можна.
    ГЕРМАН: Пам'ятаю, я там можу побачити подарунок до свого дня народження.
    ЮЛІАНА: Зачекай ще два дні.
    ГЕРМАН: Знову всі кімнати зайняті?
    ЮЛІАНА: Ну так, крім великої.
    ГЕРМАН: І де твоя Ніка?
    ЮЛІАНА: На роботі. Чому ти так хочеш з нею познайомитись?
    ГЕРМАН: Ти стільки про неї розповідаєш. Майже не розлий вода. А тепер ще одна подруга з'явилася?
    ЮЛІАНА: Антоніна. Не думаю, що ми станемо подругами.
    ГЕРМАН: Не твоє коло спілкування?
    ЮЛІАНА: Ні, вона живе не одна, а з чоловіком і сином маленьким.
    ГЕРМАН: В одній кімнаті?!
    ЮЛІАНА: Герман, не всім ремонтувати квартиру з видом на Дніпро.
    ГЕРМАН: Мені іноді здається, що тебе більше заводить моя квартира, ніж я.
    ЮЛІАНА Не можна так не довіряти людям.
    ГЕРМАН: А тобі я можу довіряти?
    ЮЛІАНА (нервово): А ти перевір!
    ГЕРМАН: І перевірю.
    Герман підходить до Юліані, вони починають палко цілуватися.
    ЮЛІАНА: Не тут!
    ГЕРМАН: У тебе в кімнаті не можна, тоді де? Чого ти боїшся, у квартирі нікого.
    ЮЛІАНА: А Тоня з дитиною?
    ГЕРМАН: Діти, діти. Не до них нам.
    ЮЛІАНА: Що ти так про дітей?
    ГЕРМАН: Не готовий я до цього. Вони плачуть, ниють, шуму від них. Та й жінки над ними з розуму сходять.
    ЮЛІАНА: Герман, і що в цьому поганого.
    ГЕРМАН: Я хочу, щоб від мене з розуму сходили.
    ЮЛІАНА: Тоді я перша.
    ГЕРМАН: Рахувати зараз не будемо. Скільки тебе можна чекати?
    ЮЛІАНА: Я на хвильку. А потім куди?
    ГЕРМАН: До мене.
    ЮЛІАНА: Так там же будівельники?
    ГЕРМАН: Вижену до біса.
    Юліана: Але там нічого немає!
    ГЕРМАН: Вибирай екстрим - на бетонній підлозі або в гаражі.
    ЮЛІАНА: Герман.
    ГЕРМАН: Поки будеш збиратися, вирішиш. Швидше.
    Юліана вибігає.

    Сцена 2.

    Герман дивиться по сторонах, хоче сісти на диван, проводить по ньому рукою. Струшує руки.
    ГЕРМАН: Як вона тут живе? Після таких умов і бетонна підлога здасться пуховою периною.
    Це друга така у мене в цьому році. З приїжджими простіше. Ніяких зобов'язань. На все готові, як бачать квартиру, зриває дах. Далі все залежить від мене.
    Всі пацани іржуть над моєю невідремонтованою квартирою. Не вірять, що за п'ять років ніхто не здогадався, що живу я в іншому місці. Навіть не простежили, кретинки.
    Довелося жалюзі повісити, сусідам не подобається дивитися на цей будівельний безлад. Набридне, продам, нехай ремонтує інший господар. Було весело, але цей притон я ремонтувати не буду.
    Двері відчиняються, визирає Тоня, помічає Германа. Закриває рот рукою, ховається за дверима. Герман обертається.
    ГЕРМАН: Юліана, або ти виходиш ...

    Сцена 3.

    Входить Юліана.
    ЮЛІАНА: Я готова.
    ГЕРМАН: Ти навіть не переодяглася!
    ЮЛІАНА: Якщо ти хочеш ...
    ГЕРМАН: Я іншого хочу. Ну?
    ЮЛІАНА: Квартира.
    ГЕРМАН: Я знав. Ковдра в багажнику. Пішли.
    Герман і Юліана виходять.

    Сцена 4.

    Виходить з кімнати Тоня, прислухається.
    ТОНЯ: Герман. Як його знайшла Юлька? Яка різниця. Ось це шанс. Антоніна, не будь дурепою - скористайся. Я їм покажу.
    Денис? Може й не дізнається. Взагалі може не прокатить, але я спробую.
    Денис залишив гроші платити за наступні три місяці. Я тут жити не збираюся. Мені потрібен апгрейд. Герман ти мені заплатиш! Я спробую, чим чорт не жартує.
    Ілько, підемо гуляти, мамі потрібно в салон і по магазинам, я тобі машинку куплю.
    Тоня заходить в кімнату.

    Сцена 5.

    Входить Юліана, ставить тарілки на стіл. Слідом за нею йде Тоня.
    ЮЛІАНА: Тоня, це так мило з твого боку.
    ТОНЯ: Нічого такого.
    ЮЛІАНА: Мені навіть ця ідея в голову не прийшла.
    ТОНЯ: Як ти кажеш, що у нього в квартирі ремонт, то де як не тут ти покажеш яка ти господиня.
    ЮЛІАНА: Не думаю, що для Германа це так важливо.
    ТОНЯ: Важливо, не важливо - справа десята. Головне добре на стіл накрити.
    ЮЛІАНА: А якщо він здогадається?
    ТОНЯ: Про що?
    ЮЛІАНА: Що це я все в магазині купила.
    ТОНЯ: Нічого.
    ЮЛІАНА: Ти просто звикла все купувати ...
    ТОНЯ: Я не звикла. Готувати на чужих кухнях це жах.
    ЮЛІАНА: Згодна.
    ТОНЯ: А ти вважаєш, краще принести свій згорілий пляцик тільки для того, щоб він повірив, що ти доклала до цього руку?
    ЮЛІАНА: Не знаю. Може так чесно.
    ТОНЯ: Правильно, цілий день стояти на кухні - напрацюватись. А він потім навіть дякую не скаже.
    ЮЛІАНА: Мені здавалося, Денис не такий.
    ТОНЯ: Звідки тобі знати який Денис. Весь час з чужими. Знаєш, вже не люди, а схеми.
    ЮЛІАНА: Так, розумію. От якби у Германа була квартира.
    ТОНЯ: А ти ось такими обідами і натякни, яка ти чудова. До речі, ти вже все йому розповіла?
    ЮЛІАНА: Про що?
    ТОНЯ: Про свій посаг.
    ЮЛІАНА: Який посаг?
    ТОНЯ: Юль, про доньку він знає?
    ЮЛІАНА: Поки що ні. Я навіть натякати йому боюся.
    ТОНЯ: Воно і зрозуміло, чужі діти.
    ЮЛІАНА: Я хочу йому сказати, коли у нас хоч якась визначеність буде. Може, своя дитина.
    ТОНЯ: Жінко, ти що вагітна?
    ЮЛІАНА: Ні, я про це навіть і не думаю.
    ТОНЯ: Так налякала!
    ЮЛІАНА: А тобі що?
    ТОНЯ: Мені? Мені, мені нічого. Просто квартира влаштовує, а тут ще один малюк, за ванну лаятися будемо.
    ЮЛІАНА: Це точно. Піду ще салати принесу.
    ТОНЯ: Ікру витягни з холодильника.
    ЮЛІАНА: А чи не рано?
    ТОНЯ: Канапки ще треба намастити.
    ЮЛІАНА: Так, так.
    Юліана виходить.

    Сцена 6.

    ТОНЯ: Бігай, бігай, метушися. Головне, щоб Герман прийшов. Далі я щось вигадаю. Вечеря на двох. Зараз! Там допоможу, тут принесу і все, потім відішлю її за салатиком, мені й п'яти хвилин вистачить.
    Впевнена, мене-то він не забув. Ніки сьогодні немає. У Дениса вчена рада на кафедрі. Все складається якнайкраще.
    Я візьму все в свої руки.
    Тоня вмикає музику, починає танцювати і співати.

    Сцена 7.

    Входить Денис.
    ДЕНИС: Привіт.
    ТОНЯ (різко обертається, змінюється настрій): Що б тобі! (Вимикає музику) Якого чорта ти тут?
    ДЕНИС: Тонечка, сама ж не любиш, коли затримуюся на роботі.
    ТОНЯ: Не люблю, але тут ти мене попередив.
    ДЕНИС: Я не зрозумів, мені піти?
    ТОНЯ: Залишайся, біда мені з тобою. Чому рано так? А рада твоя вчена?
    ДЕНИС: Перенесли на наступний тиждень. А з якого приводу бенкет?
    ТОНЯ: Юліана перед своїм хлопцем рекламну акцію робить.
    ДЕНИС: Вона що, вміє готувати?
    ТОНЯ: Зараз. Іди мий руки, я тебе на кухні погодую. Потім будеш сидіти в кімнаті, людям не заважати.
    ДЕНИС: Коли я кому заважав.
    ТОНЯ: Іди, поки я добра.
    Денис виходить.

    Сцена 8.

    ТОНЯ: Вираховувала, мудрувала, і ось - на тобі. Приплентався. Гаразд, про розмову навіть і не мріяти. Хоча б згадав.
    Правильно, піду запропоную Юльці вечерю на чотирьох. Вона і так обурювалася, що їжі багато. Так скажу їй, що і Герман не так злякається важливості цієї вечері.
    Головне встигнути, поки мій йолоп чого зайвого не бовкнув.

    Сцена 9.

    Входить Денис.

    ДЕНИС: Тоня, Юліана запропонувала і нам з тобою приєднатися до цього бенкету.
    ТОНЯ: От розумниця.
    ДЕНИС: Чи буде це зручно?
    ТОНЯ: Буде, буде. Посидимо по-сусідськи.
    ДЕНИС: Може, хотіла певного настрою.
    ТОНЯ: Може й хотіла, але злякалася, що перегнула палицю.
    ДЕНИС: Так ми погоджуємося?
    ТОНЯ: Так, так, що ж до тебе все як до жирафа доходить.
    ДЕНИС: Тоня, а ти чого так розхвилювалася?
    ТОНЯ: Я. Я? Твоя мама телефонувала.
    ДЕНИС: Щось сталося?
    ТОНЯ: Поки ще нічого. Хоче Іллька на вихідні забрати.
    ДЕНИС: А ти що відповіла?
    ТОНЯ: Зайнята я була, сказала, що ти передзвониш.
    ДЕНИС: Так, звичайно.
    Дзвінок у двері.
    ТОНЯ: Іди відчиняй!
    ДЕНИС: А мамі зателефонувати?
    ТОНЯ: Встигнеш.

    Сцена 10.

    Входять Герман і Юліана.
    ЮЛІАНА: Знайомтесь, Герман. Герман, це мої сусіди Антоніна і Денис.
    ДЕНИС: Дуже приємно, багато чув про Вас.
    ГЕРМАН: Сподіваюся, тільки гарне.
    ТОНЯ: Антоніна. (Простягає руку, як для поцілунку, Герман потискає її). Можна просто Тоня, я звикла, що в Алушті у нас все по-простому.
    ГЕРМАН: Тоня, Алушта ...
    ТОНЯ: Герман, а ви любите море?
    ГЕРМАН: Любив, дуже, до травми.
    ТОНЯ: Не впоралися з керуванням скутером?
    ГЕРМАН: Так, але ... Тоді я був не зовсім тверезий. (Герман вдивляється в Тоню, Тоня проводить рукою по волоссю).
    ЮЛІАНА: Може, сядемо за стіл.
    ГЕРМАН: Звичайно, а то, стоїмо як на дипломатичному прийомі.
    ЮЛІАНА: А ти часто буваєш на таких прийомах?
    ГЕРМАН: Бував, люба Юліана, бував. Це втомлює і тільки по роботі.
    ДЕНИС: І чим ви займаєтеся?
    ГЕРМАН: Бізнес, в самому широкому розумінні цього слова. А ви?
    ДЕНИС: Я дендролог, але це нікому не цікаво.
    ЮЛІАНА: Ну що ви так!
    ГЕРМАН: Ви пересилаєте насіння і все таке?
    ДЕНИС: У загальних рисах, займаюся і цим.
    ГЕРМАН: А правда, що це вигідно?
    ДЕНИС: Ніколи про це не замислювався. Деякі зразки висилаються безкоштовно. Ми їх вирощуємо, аналізуємо розвиток в чужому грунті. Напевно, вигідно.
    ГЕРМАН: А потім саджанці можна продавати?
    ДЕНИС: Загалом так.
    ГЕРМАН: Дорого?
    ДЕНИС: Не дешево.
    ГЕРМАН: Так ви багаті?
    ТОНЯ: Ні, ми винаймаємо квартиру.
    ГЕРМАН: Так. Ви не з Києва.
    ДЕНИС: Чому ж, я все життя прожив у Києві.
    ГЕРМАН: Тоді чому?
    ТОНЯ: Сідайте за стіл, в ногах правди немає.

    Затемнення.

    ГЕРМАН: Дякую. Юліана, я не знав, що ти так добре готуєш.
    ЮЛІАНА: Не варто. Просто в тебе навіть і кухні немає.
    ГЕРМАН: Ти ж знаєш, ремонт. Приємно було познайомитись.
    ДЕНИС: Так, мені теж.
    ТОНЯ: Добре, що знову побачилися.
    ГЕРМАН: Тепер я по-сусідськи часто буду заходити.
    ТОНЯ: Приходьте, я цілими днями вдома, завжди каву зроблю.
    ГЕРМАН: Всього найкращого. Юліана, може, з'їздимо до мене?
    ЮЛІАНА: Вже пізно.
    ГЕРМАН: Саме так. Робітники вже пішли.
    ЮЛІАНА: Тільки заберу сумку.
    ГЕРМАН: Бувайте.
    ТОНЯ: До зустрічі.
    Герман і Юліана йдуть.

    Сцена 11.

    ДЕНИС: Тоня, я від тебе цього не очікував.
    ТОНЯ: Чого?
    ДЕНИС: Гаразд, мене і Ілька так годуєш. Але привчити Юліану. Ти що думаєш, Герман ні про що не здогадався.
    ТОНЯ: Я думаю, він собі не кухарку шукає. Юлька не вміє готувати.
    ДЕНИС: І що тут такого?
    ТОНЯ: Саме так. А тут такий стіл. Взагалі, тобі яка різниця. Ти матері подзвонив?
    ДЕНИС: Ні.
    ТОНЯ: Так чого ти чекаєш?
    ДЕНИС: Вже пізно.
    ТОНЯ: Тоді пішли спати.
    ДЕНИС: А прибрати все на місце?
    ТОНЯ: Гостей приймала Юліана, нехай сама і розбирає.
    ДЕНИС: Це не правильно.
    ТОНЯ: Іди спати.
    Тоня штовхає поперед себе Дениса, вони йдуть до своєї кімнати.
    Завіса.


    Дія 3.

    Сцена 1.

    На сцену входить Тоня, за нею Герман.
    ТОНЯ: Приємно знову зустрітися.
    ГЕРМАН: Зустріч вийшла швидкою.
    ТОНЯ: А Юліани немає ще вдома.
    ГЕРМАН: Скажеш їй, що приходив за портсигаром.
    ТОНЯ: Навіщо?
    ГЕРМАН: Якщо запитає.
    ТОНЯ: Добре, ще вказівки будуть?
    ГЕРМАН: Ти знаєш, що я прийшов до тебе.
    ТОНЯ: До мене?
    ГЕРМАН: Не скажу, що ти залишилася незабутнім спогадом. Але ту травму я не забуду. Я згадав тебе, Тоня з Алушти. Насправді з Радехова. Ти в нашому готелі на пляжі була відповідальною за лежаки?
    ТОНЯ: Яке це має тепер значення?
    ГЕРМАН: Уточнюю, щоб не помилитися.
    ТОНЯ: Так, це була я.
    ГЕРМАН: Ми весело провели днів дванадцять разом.
    ТОНЯ: Десять.
    ГЕРМАН: Рахувати ти ще вмієш.
    ТОНЯ (грайливо): Так навіщо прийшов, згадати старе?
    ГЕРМАН: Майже. Юліана говорила в тебе є дитина?
    ТОНЯ: Так, син.
    ГЕРМАН: Він зараз вдома?
    ТОНЯ: Ні, у бабусі.
    ГЕРМАН: А фотки є?
    ТОНЯ: Так.
    ГЕРМАН: Покажи.
    Тоня дістає з сумки фотографію, простягає Герману.
    ГЕРМАН: Гарний хлопчик.
    ТОНЯ: Весь в батька.
    ГЕМА: Скільки йому років?
    ТОНЯ: Три року.
    ГЕРМАН: Як назвала?
    ТОНЯ: Ілько.
    ГЕРМАН: Мого батька теж Ільком звуть, і свого сина я б теж так назвав.
    ТОНЯ: Я пам'ятаю. Як зрозуміла, що вагітна, відразу вирішила, що хлопчика Ільком назву.
    Тоня підходить до Германа, цілує його, він не опирається.

    Сцена 2.

    Входить Денис.
    ДЕНИС: Я тут забув папку, Тонь ...
    Герман відсторонюється від Тоні, витирає губи рукою.
    ГЕРМАН: Денис, тут ...
    ДЕНИС: Я зараз, так, зараз.
    Денис заходить в кімнату і грюкає дверима.

    Сцена 3.

    ГЕРМАН: Йому треба пояснити!
    ТОНЯ: Не треба.
    ГЕРМАН: Так не можна.
    ТОНЯ: Що ти знаєш про це?
    ГЕРМАН: Тоді, хоча б відповідай ... Три роки ...
    ТОНЯ: Ти дорослий хлопчик, даш собі раду.
    ГЕРМАН: Твоя поведінка ...
    ТОНЯ: Я скажу Юльці, що ти не знайшов портсигар.
    ГЕРМАН: Ти мене виганяєш?
    ТОНЯ: Ні, я хочу, щоб ти залишився і почалася бійка.
    ГЕРМАН: Денис при своєму розумі ...
    ТОНЯ: Йди, я тебе прошу.
    ГЕРМАН: Ти робиш помилку.
    ТОНЯ: Помилкою більше, помилкою менше. Йди.
    Герман обурено махає руками, але йде.

    Сцена 4.

    Тоня смикає двері кімнати, потім починає стукати кулаками.
    ТОНЯ: Виходь, кому я сказала. Замикатися в кімнаті, це нерозумно ...
    Що ти влаштовуєш сцени ... Скільки можна.
    Врешті-решт, що я перед тобою принижуюсь. Сиди там, якщо тобі так зручніше.
    Тоня сідає на диван і уважно дивиться на двері.

    Сцена 5.

    Виходить Денис, говорить не дивлячись на Тоню.
    ДЕНИС: Я знайшов папку. Можеш не ховатися. Більше без дзвінка я не з'явлюся вдома.
    ТОНЯ: Які ми добрі.
    ДЕНИС: Добрий! Коли ти вже ... Добре, своє рішення повідомиш ввечері.
    ТОНЯ: Що ти мелеш!
    ДЕНИС: Врахуй, я все одно буду боротися за дитину. Хоча, я розумію, що дитині потрібна матір ...
    ТОНЯ: Ти вважаєш мене поганою матір'ю? Мене?
    ДЕНИС: Твоя поведінка, як жінки ...
    ТОНЯ: Що ти за батько, який не може забезпечити своїй дитині нормальне життя. В яких умовах ... Та ми тиняємось ...
    ДЕНИС: Ти це через гроші ... Але нікому чужа дитина не потрібна.
    ТОНЯ: Тебе це не стосується.
    Тоня встає і виходить, грюкнувши дверима.

    Сцена 6.

    ДЕНИС: Невже це через гроші? Треба буде сьогодні ж поговорити з мамою. Можливо компроміс. Я знаю, вона вже говорила, що поки жива, Тоня не буде жити в її квартирі. Заради Ілька ...
    Тоня гарна мати. Вона піклується про нас. Хіба це проблема, що не вміє готувати ...
    Але як моя дружина вона не повинна себе так поводити. Нічого такого ж не було? Або якщо б я не прийшов і не завадив. Ні, Тоня не могла. Вона ж не скаржилася.
    Я не розумію. Боже, котра година. Мені треба на роботу.
    У Тоні час до вечора. Я не знаю. Мені треба йти. Думаю, вона зрозуміє, що дитина ...
    Денис махнув рукою і йде зі сцени.
    Затемнення.

    Сцена 7.

    На сцену виходить з кімнати Тоня. З протилежного боку виходить Денис.
    ТОНЯ: Ти повечеряв?
    ДЕНИС: Ні, спасибі.
    ТОНЯ: Я залишила все в холодильнику.
    ДЕНИС: Дякую, в кафе годують також.
    ТОНЯ: Я сама готувала.
    ДЕНИС: Значить, в кафе годують краще.
    ТОНЯ: А сказати щось не принижуючи мене?
    ДЕНИС: З якого часу правда це образа.
    ТОНЯ: На все у тебе відповіді. Будеш знову спати в залі на дивані?
    ДЕНИС: Так. Я не бачу необхідності обмежувати тебе.
    ТОНЯ: Ідіот.
    ДЕНИС: Не хочу заважати твоєму з Германом щастю.
    ТОНЯ: Він не з'являвся, заспокійся. Він ще боязкіший ніж ти, якщо це взагалі можна уявити.
    ДЕНИС: Ти вважаєш мене боягузом?
    ТОНЯ: Добре, ти просто тікаєш від конфліктів. Ілько знову питав про бабусю.
    ДЕНИС: І що ти відповіла?
    ТОНЯ: Що бабуся поїхала відпочивати.
    ДЕНИС: Так не можна. Вона в лікарні, і дитина може сприйняти це як його ігнорування. Що вона не взяла його з собою.
    ТОНЯ: Тоді давай говорити з ним як з дорослим. Сходимо з ним до лікарні. Мені не важко.
    ДЕНИС: Я не думаю, що це має сенс.
    ТОНЯ: Стара сказала, щоб я не з'являлася на порозі. Правда?
    ДЕНИС: Не говори так про мою матір.
    ТОНЯ: Не захищай її. Вона не хоче мене бачити.
    ДЕНИС: У неї можуть бути свої уподобання.
    ТОНЯ: Візьмеш Ілька в неділю і відведеш до бабусі. Я йому більше нічого відповідати не буду.
    ДЕНИС: Але для дитини це буде велика травма.
    ТОНЯ: Скільки йому жити в казці. Нехай приймає реальність, такою, яка є. Тобі це теж буде корисно.
    ДЕНИС: Ти ...
    Тоня заходить до кімнати, виходить і кидає в Дениса подушкою.
    ТОНЯ: На добраніч. Знову до дитини не підійшов. Гірше за стороннього.
    ДЕНИС: Я зараз.
    ТОНЯ: Досить. Пізно. Нехай спить.
    Тоня виходить і гасне світло.

    Сцена 8.

    У сутінковому світлі, швидше тіні.
    Входить Юліана.
    ЮЛІАНА: Пішла?
    ДЕНИС: Юліана, це ви?
    ЮЛІАНА: Це я.
    ДЕНИС: Зараз я ввімкну світло.
    ЮЛІАНА: Ні, не треба. Мені так легше говорити.
    ДЕНИС: Це не правильно.
    ЮЛІАНА: Ти другий тиждень ночуєш в залі, це напевно, правильно.
    ДЕНИС: Це моя особиста справа.
    ЮЛІАНА: Та я все розумію. Тоня хропе, або малюк не спить.
    ДЕНИС: Я б не хотів з вами щось обговорювати.
    ЮЛІАНА: Я теж не хотіла б говорити. Герман мене кинув.
    ДЕНИС: Виходить все вирішено!
    ЮЛІАНА: Так. Збожеволів. Я думала, що він дізнався про мою дівчинку.
    ДЕНИС: Дівчинку?
    ЮЛІАНА: Мою доньку. Поки я не сказала, він і не знав. Ось дурепа.
    ДЕНИС: Юліана, ви п'яні.
    ЮЛІАНА: Так, я п'яна, а ти самотній. Давай врятуємо один одного хоча б на цю ніч.
    Шурхіт, боротьба.

    Сцена 9.

    Вмикається світло. До кімнати заходить Ніка.
    НІКА: Ах ти повія, тобі мало?
    ЮЛІАНА (встає з дивана): Що мені мало?
    НІКА: Тебе тільки чужі чоловіки збуджують?
    ДЕНИС: Ви все не правильно зрозуміли.
    НІКА: Ти кобель, як інші. Чи заперечиш.
    ДЕНИС: На якій підставі?
    НІКА: Особистого досвіду.
    ЮЛІАНА: Замовкни і не лізь.
    НІКА: Хочеш знати, чому тебе кинув Герман?
    ДЕНИС: Я не думаю, що тобі варто про це говорити.
    НІКА: Скільки можна бігати від правди.
    ЮЛІАНА: Ти нічого не знаєш про мене і Германа!
    НІКА: Я знаю навіть більше.
    ДЕНИС: Тихіше, тихіше. Ви Ілька побудите. Юліана, подумайте про свою доньку. Не кричіть.
    НІКА: Юліана, правда тобі не сподобається.
    ЮЛІАНА: Котись ти. Ви обоє. Домоглася, він твій.
    НІКА: Мій? Ти що собі дозволяєш? Це я можу тобі його віддати.
    ЮЛІАНА: Ти хто така, щоб давати мені подарунки? Ненавиджу вас всіх.
    Юліана загортаючись у халат виходить.

    Сцена 10.

    ДЕНИС: На якій підставі ви так про мене говорите. У моїй же присутності.
    НІКА (здивовано): Про тебе?
    ДЕНИС: Я можу тобі його віддати. Що за даруночок? Ви в своєму розумі?
    НІКА: Ти ідіот, Тоня має рацію.
    ДЕНИС: При чому тут Тоня. Наші розбіжності ...
    НІКА: Я говорила не про тебе.
    ДЕНИС: Але тут більше нікого немає.
    НІКА: Я говорила про Германа.
    ДЕНИС: Це пошесть або епідемія. Що ви знайшли в Германові?
    НІКА: Не лізь.
    ДЕНИС: Я маю право знати!
    НІКА: У тебе немає прав. Ти був зобов'язаний забезпечити нормальне життя сім'ї. Потім ти не хотів дітей, ти хотів кар'єру, навчання.
    ДЕНИС: Я. .. Та яке право?
    НІКА: Герман, досить, я втомилася від виправдань.
    Ніка не обертаючись йде.
    ДЕНИС: Вони всі хворі. Хворі Германом. Але Ніка ...
    Затемнення.

    Сцена 11.

    На сцену виходить Тоня.
    ТОНЯ: Щось у тебе галасливо було вночі.
    ДЕНИС: Тоня, це просто непорозуміння.
    ТОНЯ: Ти сам непорозуміння в моєму житті.
    Входить Юліана.
    ЮЛІАНА: Доброго ранку, я б хотіла вибачитися за вчорашнє.
    ДЕНИС: Не варто.
    ТОНЯ: Бачиш, він навіть зовсім не проти.
    ЮЛІАНА: Зараз це вже не має значення. Я їду. Я повертаюся до себе, додому. У мене є донька і їй потрібна мати.
    ТОНЯ: Згадала, красуня. Добре що прокинулася до того, як онуків треба бавити.
    ДЕНИС: Дитина, донька, це добре, але як же навчання.
    ТОНЯ: Дениса, у людей є мета в житті і крім освіти.
    ЮЛІАНА: Ніякого навчання немає, ніякого економічного. Я працюю касиром в хлібному. Нічого страшного, проживу.
    ДЕНИС: Це ви через Германа? Те, що він вас покинув, на цьому життя ще не закінчується.
    ТОНЯ: Герман тебе кинув? Як цікаво.
    ЮЛІАНА: Справа не в Германі. У ньому теж. Я загадала, ще в день нашої з ним зустрічі. Якщо і з ним не вийде, то я повернуся додому. Ось і повертаюся.
    ДЕНИС: Але це дитячі розмови!
    ТОНЯ: Якщо хочеш, щоб Юлька залишилася так і скажи. Не ходи манівцями.
    ДЕНИС: Нічого я не хочу!
    ЮЛІАНА: Так буде краще. Я довго думала. Сьогодні-ж візьму розрахунок.
    ТОНЯ: А може скажеш мені, де працювала, може мене візьмуть.
    ДЕНИС: Ти не будеш працювати в хлібному!
    ТОНЯ: Не кричи. Щасливої тобі дороги, Юліана, вибач, якщо що не так було.
    ЮЛІАНА: Денис, і ви мене вибачте, я ... Просто я вважаю вас хорошою людиною. І мені б хотілося, щоб у вас все налагодилося.
    ТОНЯ: Не турбуйся. Ти зараз йдеш, ну, я теж з тобою. В магазин треба. Дениса, Ілька погодуй, та й сам поїж.
    Тоня і Юліана виходять.

    Сцена 12.

    ДЕНИС: Тоня щаслива, Герман кинув Юліану. А мені що робити? Невже я повинен піти, щоб не заважати їхньому щастю.
    А я? Я звик до Тоні та Ілька ...
    Дзвінок у двері.
    ДЕНИС: Хтось забув ключі? Напевно, Тоня.
    Денис виходить, потім повертається, слідом за ним йде Герман.
    ГЕРМАН: Вибачте, я не вчасно.
    ДЕНИС: Вже прийшли.
    ГЕРМАН: Минулого разу нам не вдалося поговорити.
    ДЕНИС: Я не хотів би нічого слухати.
    ГЕРМАН: Я просто розгубився, і вона ...
    ДЕНИС: Тоня скоро прийде. Юліана їде з Києва.
    ГЕРМАН: Це її справа. У неї, як виявилося, є доросла донька, про яку їй треба піклуватися. А я не запрягався годувати чужих дітей.
    ДЕНИС: Тоді ви зрозумієте, що Ілько, це головне в моєму житті.
    ГЕРМАН: Я розумію. Але як ти з цим живеш.
    ДЕНИС: Тоня не така погана людина.
    ГЕРМАН: Але дитина?
    ДЕНИС: Я не планував, я не думав. Як Тоня мені говорила, головою треба було думати. Я на дитину не розраховував.
    ГЕРМАН: Для тебе це було несподіванкою? Шоком? Як вона пояснила?
    ДЕНИС: Новорічним подарунком.
    ГЕРМАН: Не зрозумів.
    ДЕНИС: Тоня мені сказала, що чекає дитину на Новий рік.
    ГЕРМАН: А раніше ти не помітив?
    ДЕНИС: Що я міг помітити? Ми в кінці жовтня познайомилися і майже відразу ... Коротше, Ілько це наш роман.
    ГЕРМАН: Новий рік, почекай з червня, це повинно було бути ... Липень ... Грудень. Шість. Не можна не помітити. Значить це не ...
    ДЕНИС: Пробач не розумію.
    ГЕРМАН: Це так не по темі, просто над одним завданням бився. Тепер вирішив нарешті. А чому Ільком сина назвали?
    ДЕНИС: Тонина ідея.
    ГЕРМАН: І тебе це не здивувало?
    ДЕНИС: Вона вирішила, що так моя мама зрадіє.
    ГЕРМАН: Чому?
    ДЕНИС: Я ж Денис Іллькович. Тато мій був Ілько. На честь дідуся.
    ГЕРМАН: Дідусі!
    ДЕНИС: Так, але мама з татом розлучилися. І говорити у нас про це в будинку не можна було. І коли вона подзвонила з пологового будинку і сказала, що сина Ільком назвала. Коротше, це не поліпшило їх стосунки.
    ГЕРМАН: Це чудово.
    ДЕНИС: Пробач, я не можу з тобою більше розмовляти. Для мене це не дуже приємна ситуація.
    ГЕРМАН: Забудь, це дрібниця.
    ДЕНИС: Ти можеш почекати Антоніну і з нею порозумітися особисто. Тільки врахуй, за Ілька я буду боротися.
    ГЕРМАН: Не кип'ятися. Я ж вже сказав, я не запрягався чужих дітей виховувати.
    Денис виходить.

    Сцена 13.

    ГЕРМАН: Ну Тонька, ти і сучка. Підкинути мені свою дитину. Я навіть думати почав, що тепер далі робити. Совість з цікавістю подивитися на синочка. Відповідальність прокинулася.
    Входить Ніка.
    НІКА: Герман, звідки в тебе відповідальність?
    ГЕРМАН: Ніка, чорти би тебе забрали. Що ти тут робиш?
    НІКА: Ти як завжди щиро вітаєш свою дружину. Живу я тут.
    ГЕРМАН: І давно?
    НІКА: Уже два роки, як купила цю квартиру.
    ГЕРМАН: Значить свій страховий фонд вклала в нерухомість.
    НІКА: Страховий фонд, як гарно. До цього ти говорив, що даєш мені гроші, щоб очі тобі не муляла.
    ГЕРМАН: Як іноді грубо я формулюю думки. Тільки тебе це влаштувало і на розлучення ти не подала.
    НІКА: Ти знаєш, мені подобається бути заміжньою.
    ГЕРМАН: Живеш тут одна?
    НІКА: Та ні. Тут ще мешканці є. Знаєш їх особисто.
    ГЕРМАН: Так ти їм кімнати здаєш? Добре придумала.
    НІКА: Лаборантка не дуже багато отримує.
    ГЕРМАН: Ти все в тому ж інституті?
    НІКА: Так, професор запитує, чи не збираєшся і ти повернутись в науку.
    ГЕРМАН: Це не моє. Я це давно зрозумів. Зажди, відьма, а як ти організувала, що і Юліана і Тоня живуть тут же.
    НІКА: Я не відьма. Юліані віддала своє запрошення на той вечір, де ви і познайомилися.
    ГЕРМАН: Звідки ти була впевнена, що це я.
    НІКА: Я просто квиток віддала. А далі була лиха доля. Потім вона фото показувала. Це був ти.
    ГЕРМАН: І відмовлялася зі мною знайомитись.
    НІКА: Так. Ти знаєш, мені в якійсь мірі і шкода Юліану. Мені шкода її як і інших жінок, яким ти життя зіпсував. Посестри по нещастю.
    ГЕРМАН: Нехай їде до себе додому. Я чужих дітей годувати не буду.
    НІКА: Ти і своїх не дуже хочеш.
    ГЕРМАН: А Тоня?
    НІКА: Це випадок. Вони прийшли дивитися квартиру. І я її впізнала. Вирішила, що це буде весело.
    ГЕРМАН: Впізнала? Весело?
    НІКА: Коли я тебе поламаного з Алушти забирала, вона бігла до кінця перону в Семфирополі. Я її добре запам'ятала. Вона мене забула. А весело? Звичайно, ти вже спав з Юліаною і я розуміла, що настане той день, коли вони почнуть тебе ділити.
    ГЕРМАН: Один раз захотілося побути над сутичкою.
    НІКА: Для різноманітності.
    ГЕРМАН: Може, сходимо сьогодні в ресторан.
    НІКА: Ти блекоти об'ївся?
    ГЕРМАН: Та ні, позбувся сьогодні двох баб з баластом, все одно збирався святкувати. З дружиною розважитися можна. Спробувати щось новеньке.
    НІКА: Гаразд. Ти все ще з батьками живеш?
    ГЕРМАН: Так. Пішли.

    Сцена 14.

    Входить Тоня.
    ТОНЯ: Герман! Ти прийшов до мене?
    ГЕРМАН: Між нами нічого не може бути.
    ТОНЯ: А дитина!
    ГЕРМАН: Я говорив з Денисом. Нехай сам шукає гроші на свого сина. Ми поспішаємо.
    НІКА: Вам доведеться з’їхати.
    ТОНЯ: Чого раптом?
    НІКА: Господиня починає ремонт.
    ТОНЯ: Я так цього не залишу!
    НІКА: Тебе спитати забула. Ресторан обираю я?
    Ніка бере під руку Германа, виходять.

    Сцена 15.

    ТОНЯ: Що відбувається? Як це? Бовдур сказав йому. Якби Герман засумнівався, він міг би грошей дати.
    Чому я завагітніла від Дениса, де тут справедливість?
    Дзвонить телефон.
    ТОНЯ: Так, зараз покличу Дениса Ільковича. Зараз. Дениса! Дениса! Тебе до телефону.

    Сцена 16.

    Входить Денис.
    ДЕНИС: А де Герман?
    ТОНЯ: Чорт з ним, з Германом.
    ДЕНИС: Що ти вирішила?
    ТОНЯ: І не сподівайся від мене позбутися. Тебе до телефону.
    ДЕНИС: Так, так. Ні, це помилка. Ви впевнені? Годину тому. Так, буду зараз.
    Денис кладе трубку.
    ТОНЯ: Думала, дівчата поїдуть. Одні тут залишимося, поживемо як люди. Ні, господиня ремонт починає.
    ДЕНИС: Тоня!
    ТОНЯ: А попередити? Хоча б за місяць.
    ДЕНИС: Тоня, мама померла.
    ТОНЯ: Твоя мама?
    ДЕНИС: Так. Дзвонили з лікарні. Годину тому, вони нічого не змогли вдіяти.
    ТОНЯ: Тобі треба їхати, негайно.
    ДЕНИС: Так.
    ТОНЯ: Вперед.
    Денис вибігає з кімнати. Тоня підходить до дверей їхньої кімнати, відкриває її.
    ТОНЯ: Ілько, ми переїжджаємо!

    Завіса.


    Адреса: aksioma@neonet.ua

    Головна

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved