Катерина Аксьонова. ІНГЕГЕРДА.

    Квітень 2014, редакція за жовтень 2014.

    Дійові особи:
    Інгегерда — 21 рік, донька Елісів та Гаральда.
    Елісів — 42 роки, мати Інгегерди, донька Ярослава Мудрого.
    Олав Гаральдсон — 17 років.
    Магнус Гаральдсон — 19 років.

    1067 рік.


    Сцена 1.

    Сцена зображує кімнату в заможному дерев’яному палаці. На сцені дві жінки, вдягнені за модою того часу.

    ЕЛІСІВ: Доню, Інгегерда, не твоє серце вирішує тут.
    ІНГЕГЕРДА: Знаю, головне тут мир між Данією та Норвегією.
    ЕЛІСІВ: Ти усе розумієш!
    ІНГЕГЕРДА: Так, але батько хотів захопити Данію.
    ЕЛІСІВ: Таких слів не можна чути від майбутньої дружини Олава Данського.
    ІНГЕГЕРДА: Але це гідні слова доньки Гаральда Сигурдарсона.
    ЕЛІСІВ: Твій батько загинув, весь час шукав він влади.
    ІНГЕГЕРДА: Так, тому й стріла пробила йому горло.
    ЕЛІСІВ: Хотів здобути він Британію.
    ІНГЕГЕРДА: Так, тому Олав тепер уклав із ними мир.
    ЕЛІСІВ: Так, Гаральд усе вирішував кров’ю.
    ІНГЕГЕРДА: А міг все він робити як Ярицлейв, великий конунг Гардарики — твій батько.
    ЕЛІСІВ: Так, мій батько Ярослав одружив своїх дітей з усім світом.
    ІНГЕГЕРДА: Політичний союз.
    ЕЛІСІВ: Ти знаєш, що я кохала Гаральда.
    ІНГЕГЕРДА: Так, тому і страждала, і терпіла Тору.
    ЕЛІСІВ: Замовкни!
    ІНГЕГЕРДА: Вибач, матусю. Але я так не можу. Я...
    ЕЛІСІВ: Шлюб буде. Ти прийняла дарунки.
    ІНГЕГЕРДА: Чи мене хто питав?
    ЕЛІСІВ: Я поїхала за твоїм батьком сюди.
    ІНГЕГЕРДА: Бабця зробила те саме, тільки в зворотньому напрямку.
    ЕЛІСІВ: Так, Інгегерда, я тобі дала ім’я моєї матері і слава про неї була по всьому світу...
    ІНГЕГЕРДА: Бо стала вона дружиною великого конунга і народила йому десятьох дітей.
    ЕЛІСІВ: І любила вона батьківщину чоловіка більше ніж свою рідну.
    ІНГЕГЕРДА: І тепер мені вважати данський народ рідним, країну, яку батько мріяв поставити на коліна.
    ЕЛІСІВ: Ти все зробиш як треба і більше ніяких дитячих розмов. Твоя сестра...
    ІНГЕГЕРДА: Не треба.
    ЕЛІСІВ: Той Стемфордський міст забрав у мене...
    ІНГЕГЕРДА: Доньку та чоловіка. Вже рік пройшов.
    ЕЛІСІВ: Для мене було все це вчора.
    ІНГЕГЕРДА: Двадцять один рік я бачу тільки кров навколо. Мамо, мій чоловік іще дитя.
    ЕЛІСІВ: Він на чотири роки тебе молодший.
    ІГНГЕГЕРДА: Коли тобі було сімнадцять...
    ЕЛІСІВ: Ти шлюб береш не для себе.
    ІНГЕГЕРДА: У п’ятнадцять ти мені не дозволила і батько теж. Ти була проти Фіннура.
    ЕЛІСІВ: Йому було сімнадцять!
    ІНГЕГЕРДА: А зараз що змінилось?
    ЕЛІСІВ: Сама ж казала, що бачиш тільки кров.
    ІНГЕГЕРДА: Він воїн був, як батько.
    ЕЛІСІВ: Як і всі не пережив він тієї битви.
    ІНГЕГЕРДА: А Олав вижив.
    ЕЛІСІВ: Один милостив до нього. Я хотіла сказати, Христос його захистив.
    ІНГЕГЕРДА: А може і твоя молитва гаряча.
    ЕЛІСІВ: Ти що сказала?
    ІНГЕГЕРДА: Мати, люба, правду.
    ЕЛІСІВ: Ти віриш чужим наклепам?
    ІНГЕГЕРДА: Я бачу, що Тора раділа менше, коли дізналась, що Олав живий. Ти засмутилась тільки через Марію. А Гаральд, батько...

    Елісів дає ляпаса Інгегерді.

    ІНГЕГЕРДА: Жінка конунга, донька конунга, та просто жінка.
    ЕЛІСІВ: Ніколи ти зі мною не розмовлятимеш так.
    ІНГЕГЕРДА: Сподіваюсь у мого майбутнього чоловіка не так багато сторонніх дітей. Мамо, він мене молодший!
    ЕЛІСІВ: Ти все не правильно говориш. Я тільки бачу в ньому Гаральда. Того, хто привозив додому багатії дари, щоб серце батька Ярослава перемінити, простого, щирого.
    ІНГЕГЕРДА: Казала я про іншого Олава, свого чоловіка, Олава Свейнсона. До речі, чому відмовила його батькові — Свейну Єстридсону, про це розмови теж були. Чи не хотіла нового шлюбу?
    ЕЛІСІВ: Нехай втішає його Тора.
    ІНГЕГЕРДА: Так мені долю Один написав, що завжди вона десь поруч буде.
    ЕЛІСІВ: Ти християнка!
    ІНГЕГЕРДА: Тепер мені ти заборониш скальдів слухать!
    ЕЛІСІВ: Доню, ми не повинні сваритись. Ти в мене одна лишилась.
    ІНГЕГЕРДА: Я знаю, від завтра почнуться весільні пісні. Побачу свого чоловіка. Потім йому дітей я дам, щоб мир був навіки між нашими країнами.
    ЕЛІСІВ: Так краще.
    ІНГЕГЕРДА: А я б не відмовилась!
    ЕЛІСІВ: Доню, ти про що.
    ІНГЕГЕРДА: Якщо мого чоловіка вб’ють, і мене заміж знов покличуть — я піду.
    ЕЛІСІВ: Тебе не розумію. То цього шлюбу ти не хочеш, то вже цього ховаєш чоловіка.
    ІНГЕГЕРДА: Його не люблю, знаєш це. А якщо моя вже доля — політичні шлюби, то вийду заміж вдруге. Не буду голосити і дивитись, як Тора знов місце королеви зайняла.
    ЕЛІСІВ: Що з тобою?
    ІНГЕГЕРДА: А може мені вийти за іншого Олава?
    ЕЛІСІВ: Якого?
    ІНГЕГЕРДА: За сина Тори.
    ЕЛІСІВ: Бога бійся, дитино, він твій брат. Що сталося з тобою, після Стемфордського моста?
    ІНГЕГЕРДА: Ти дійсно в своєму горі не бачиш чужих сліз?
    ЕЛІСІВ: Про Фіннура я знаю. Ти втратила сестру і батька, я втратила дитину. Таке горе тобі не зрозуміти...
    ІНГЕГЕРДА: І я теж...
    ЕЛІСІВ: Дитина Фіннура?
    ІНГЕГЕРДА: Так, забрав його з собою.
    ЕЛІСІВ: От і добре, Господи, прости.
    ІНГЕГЕРДА: Я знаю. Держава долі, не моя.
    ЕЛІСІВ: Не тільки держава й війни. З твоїм батьком і я щасливою була.
    ІНГЕГЕРДА: Тоді, коли був поряд. Іншу у походи з собою брав.
    ЕЛІСІВ: Твій батько був видатним скальдом, його слова залишаться на віки...
    ІНГЕГЕРДА: Як і його кривавий меч.
    ЕЛІСІВ: Я вірю доню, що шлюб дарунок це для тебе.
    ІНГЕГЕРДА: Навіть, якщо мій чоловік складе про мене віси, теж може синів від іншої обрати на місце конунгів.
    ЕЛІСІВ: То моя біль.
    ІНГЕГЕРДА: Звичайно. Гаральда залишаться слова про те, як дівчина з Гардарики його не любить.
    ЕЛІСІВ: Не знаю, чому таке казав, бо знав, що я люблю його.
    ІНГЕГЕРДА: Розуміння жінки, яку пошлюбив, не входило у вісім мистецтв, що батько знав.
    ЕЛІСІВ: Ти не повинна так казать про батька.
    ІНГЕГЕРДА: Ти любиш його й досі, забувши про всі роки, про Тору?
    ЕЛІСІВ: Так має бути, нікого вже в моєму серці знов не буде.
    ІНГЕГЕРДА: Я в це не вірю.
    ЕЛІСІВ: Я вже стара, тобі ще жити й жити.
    ІНГЕГЕРДА: Два рази тільки тобі, як мені.
    ЕЛІСІВ: Так, все життя позаду. І доля доньки конунга і забутої дружини. Ти тільки починаєш все. Я хочу щоб саме ти стала королевою Данії, а не ця... Тора.
    ІНГЕГЕРДА: Так матінка, тому мене ти віддаєш за нього. Але для того, щоб Олав став конунгом замість батька.
    ЕЛІСІВ: Що в цьому поганого?
    ІНГЕГЕРДА: Він не здобуде слави батька.
    ЕЛІСІВ: Чому вважаєш так?
    ІНГЕГЕРДА: Він вже миру хоче, тому і твоє серце до нього лине. Ти так втомилася від крові, що тут тебе не зупиняє, що він Тори син.
    ЕЛІСІВ: Готова йому я допомагати.
    ІНГЕГЕРДА: Тому і залишаєшся ти з ним на місці...
    ЕЛІСІВ: Ще раз повториш це!
    ІНГЕГЕРДА: Я мала на увазі, порадниці.
    ЕЛІСІВ: Він не хоче крові, як батькові твоєму Британія йому не потрібна. Якщо він об’єднає всю Норвегію...
    ІНГЕГЕРДА: Матусю, люба, ти забуваєш Магнуса — теж сина батька.
    ЕЛІСІВ: Якого не було в тій битві.
    ІНГЕГЕРДА: І це йому в провину ставиш.
    ЕЛІСІВ: Ні, просто нас взяв із собою. Ми були поруч, як завжди. Відчула я, що все, тоді, як зараз і знову Норвегію відчула я батьківщиною своєю.
    ІНГЕГЕРДА: І то тільки для того, щоб батька гідно поховати.
    ЕЛІСІВ: Мені було дев’ятнадцять, як я приїхала у цю країну. Мати плакала, що я вертаю туди, звідки вона була.
    ІНГЕГЕРДА: Ти батька любила!
    ЕЛІСІВ: Я ще дівчиськом його побачила.
    ІНГЕГЕРДА: Знаю, він тебе привіз, а потім, забувши про християн обітниці взяв Тору.
    ЕЛІСІВ: Ти цього не знаєш!
    ІНГЕГЕРДА: Я знаю, як з улюбленої доньки конунга я стала донькою дружини, яку забув Гаральд заради коханки, що дала йому синів.
    ЕЛІСІВ: Ти через це своїх братів не любиш?
    ІНГЕГЕРДА: Так. Я можу стати королевою в чужій державі, та не в своїй. Як батько жив в Гардариці.
    ЕЛІСІВ: Ти маєш називати мою батьківщину Руссю.
    ІНГЕГЕРДА: Так, в Київ втік, бо був ніким. Тепер мій шлюб влаштовує мій брат.
    ЕЛІСІВ: Він хоче мира!
    ІНГЕГЕРДА: Він хоче бути конунгом! Забудь, що в нього очі батька, роздивись бажання влади в ньому.
    ЕЛІСІВ: Я все бачу. Так, я стара, але не вмерла.
    ІНГЕГЕРДА: Досить, ти ще Олаву дітей можеш дати.
    ЕЛІСІВ: Не переповідай...
    ІНГЕГЕРДА: Я згодилась на шлюб тільки через тебе.
    ЕЛІСІВ: Через мене?
    ІНГЕГЕРДА: Так, поки ти будеш поряд з Олавом, я щиро сподіваюсь, що встигне загоїтись кров, що батько лив.
    ЕЛІСІВ: Тепер вже ти про Магнуса забула. Зараз Норвегія поділена.
    ІНГЕГЕРДА: Мої та твої молитви будуть почуті. Один не довгу долю дасть Магнусу.
    ЕЛІСІВ: Ти християнка.
    ІНГЕГЕРДА: Ти ж не хочеш, щоб я казала, щоб Господь вкоротив віку моєму братові, сину мого батька.
    ЕЛІСІВ: Тобі на сповідь треба йти, а не шлюб брати.
    ІНГЕГЕРДА: Напевно, та не все повинен знати і духівник мого чоловіка.
    ЕЛІСІВ: В тебе кров гаряча, як в Гаральда, тому тебе я прошу.
    ІНГЕГЕРДА: Я буду тиха, як вода у фьйорді.
    ЕЛІСІВ: Ти не допустиш, щоб твій чоловік, поки ви в шлюбі, пішов війною на Норвегію.
    ІНГЕГЕРДА: Цього я спробую не допустити.
    ЕЛІСІВ: Ти повинна зробити це метою свого життя.
    ІНГЕГЕРДА: Знаю, щоб Олав, мій чоловік не вбив Олава, мого брата.
    ЕЛІСІВ: Присягнись!
    ІНГЕГЕРДА: Я не буду присягати. За себе можу дати присягу, не за нього. Так само й ти в Олаві бачиш тільки сонце, яке було в Гаральді, потім кохався він з мечем, забула.
    ЕЛІСІВ: Йому я вірю.
    ІНГЕГЕРДА: Тоді пообіцяй, що Олав не піде війною на Данію, де шлюб беру.
    ЕЛІСІВ: Я обіцяю.
    ІНГЕГЕРДА: Як легко!
    ЕЛІСІВ: Я зроблю так, що він одружиться на сестрі твого чоловіка.
    ІНГЕГЕРДА: Щоб так мати трон Данії для себе?
    ЕЛІСІВ: Він не такий.
    ІНГЕГЕРДА: Добре, це вже розмова двох королев, не доньки з матінкою.
    ЕЛІСІВ: Ти зможеш все зробити, як захочеш.
    ІНГЕГЕРДА: Чому у це ти віриш?
    ЕЛІСІВ: У тебе інше виховання, ти гідна конунга. Читати вмієш і писати, як брат твій Олав.
    ІНГЕГЕРДА: Так про це ти і батько піклувались.
    ЕЛІСІВ: Ти розум маєш більший, ніж конунг, що керує державою не перший рік.
    ІНГЕГЕРДА: Олав Данський. Він такий молодий. Він ще дитя.
    ЕЛІСІВ: Не плач ти з того.
    ІНГЕГЕРДА: Батько був на вісім років старший, ніж я зараз, коли брав шлюб з тобою. Він став конунгом.
    ЕЛІСІВ: Ти плачеш від того, що він молодий, чи тому що не став ще конунгом?
    ІНГЕГЕРДА: Я не знаю. Тобі було лиш дев’ять, коли дізналась, що батько мій тебе бере в дружини.
    ЕЛІСІВ: Так, було десять років, щоб звикнути до цього.
    ІНГЕГЕРДА: Олав знущається наді мною цим шлюбом.
    ЕЛІСІВ: Сама поговори про це з ним.
    ІНГЕГЕРДА: Це смішно.
    ЕЛІСІВ: Кажу тобі.
    ІНГЕГЕРДА: Він не змінить рішення.
    ЕЛІСІВ: Та знатимеш його думки.
    ІНГЕГЕРДА: Не буде зі мною він відвертим, як з тобою.
    ЕЛІСІВ: Спробуй.
    ІНГЕГЕРДА: Він одного віку з моїм чоловіком.
    ЕЛІСІВ: Але вже конунг він.
    ІНГЕГЕРДА: Добре.
    ЕЛІСІВ: Я поговорю з ним, до тебе прийде.
    ІНГЕГЕРДА: Добре, але щоб Магнус не побачив в цьому зради.
    ЕЛІСІВ: Він брат твій, тебе зі шлюбом привітати може.
    ІНГЕГЕРДА: Роби, як знаєш. Чекатиму.
    ЕЛІСІВ: Сама побачиш, що він інший.

    Елісів виходить.

    Сцена 2.

    ІНГЕГЕРДА: Поговорити з Олавом. Про що? Впросити не чинити шлюбу. Запропонувати піти на Данію та Швецію війною?
    Мене він слухати не буде. Не мати я, не Елісів.
    Як йому я можу допомагати, чи вірити? Та вибору немаю. Можливо мати бачить те, чого я не можу бачити, бо бачу в ньому тільки сина Тори.

    Сцена 3.

    Олав заходить — мужній чоловік, що виглядає молодо.
    ОЛАВ: Вітаю в переддень твого шлюбу, моя сестра тебе.
    ІНГЕГЕРДА: Мати моя тебе не чує. Тому проходь — сідай, постою поруч.
    ОЛАВ: Чому настрій в тебе не веселий. Чи засмутили біднії дарунки від нареченого?
    ІНГЕГЕРДА: Дарунки чудові.
    ОЛАВ: Чому стоїш?
    ІНГЕГЕРДА: Якщо конунг дозволить?
    ОЛАВ: Вкусило знов тебе щось?
    ІНГЕГЕРДА: Ні. Радію кожен день від того, як кожен з синів мого батька став конунгом Норвегії.
    ОЛАВ: Твої брати ми.
    ІНГЕГЕРДА: Не нагадуй, пам’ятаю.
    ОЛАВ: Тобі не до вподоби це?
    ІНГЕГЕРДА: Марія вмерла, як батька убили.
    ОЛАВ: Мені казали — одне серце було на двох.
    ІНГЕГЕРДА: А в мене зовсім не має його, тому лиха, як кажеш ти.
    ОЛАВ: Я тебе люблю, як свою сестру. Життя змінилося, повинна ти його прийняти.
    ІНГЕГЕРДА: Як це зробила моя мати.
    ОЛАВ: До чого Елісів тут?
    ІНГЕГЕРДА: Я до того, що прийняла вона тебе, як конунга.
    ОЛАВ (з притиском): Мене і Магнуса.
    ІНГЕГЕРДА: Тут не твої воїни, яким нагадуєш про мир.
    ОЛАВ: Що з тобою?
    ІНГЕГЕРДА: Вам так потрібен мій шлюб, щоб з Данією мир був?
    ОЛАВ: Ніколи не приховував цього від тебе. Це звично, так робив і твій дід Ярицлейв.
    ІНГЕГЕРД: Моя порада, при матінці завжди кажи на мого діда Ярослав.
    ОЛАВ: Як звик, так і казатиму.
    ІНГЕГЕРДА: Звичайно, але ж прихильність Елісів ти втрачати теж не хочеш.
    ОЛАВ: Ти моя сестра. Як ти можеш переповідати огидні балачки.
    ІНГЕГЕРДА: Я не переповідаю, я очі маю.
    ОЛАВ: Вона...
    ІНГЕГЕРДА: Стара для тебе.
    ОЛАВ: Забуду, що сестра і я тобі...
    ІНГЕГЕРДА: Так, а для мене замолодий чоловік, що обрав ти мені.
    ОЛАВ: Елісів дружина батька, і не в віці справа.
    ІНГЕГЕРДА: Він мені не подобається.
    ОЛАВ: Не бачила його ти.
    ІНГЕГЕРДА: Батько п’ятнадцять років воював з Данією.
    ОЛАВ: З цього б почала!
    ІНГЕГЕРДА: Це зрада його пам’яті.
    ОЛАВ: Батько першим домовився з Свейном Олавсоном. Я тільки продовжую його слова.
    ІНГЕГЕРДА: Не миру він хотів, державу.
    ОЛАВ: Це не важливо зараз.
    ІНГЕГЕРДА: Живучі тихо ти не здобудеш слави конунга.
    ОЛАВ: Я й не намагаюсь. І з братом я домовився.
    ІНГЕГЕРДА: Якщо Один мене почує, не довго буде держава поділена на двох.
    ОЛАВ: Що ти сказала?
    ІНГЕГЕРДА: Слова які лежать на серці в конунга Олава.
    ОЛАВ: Це брехня.
    ІНГЕГЕРДА: Так, ти Тори син, такі думки промовить міг тільки син Гаральда.
    ОЛАВ: Ти все сказала, я піду. Хотів тебе я з шлюбом привітати, мої дарунки там.

    Олав показує рукою позад себе, збирається піти.

    ІНГЕГЕРДА: Зажди.
    ОЛАВ: Залишусь, коли дурниць не будеш говорити.
    ІНГЕГЕРДА: Залишишся і вислухаєш все, якщо ти конунг, не дурний хлопчисько.
    ОЛАВ: Я залишусь і буду слухать, та не тому, що конунг, а тому що я твій брат. Слова сестри завжди готовий я послухать.
    ІНГЕГЕРДА: Добре. Я знаю, що Норвегії мій шлюб потрібний так само як і Данії.
    ОЛАВ: Це ще раз підтвердить домовленість між батьком нашим Гаральдом та Свейном.
    ІНГЕГЕРДА: Знаю це. Ти мусиш мені пообіцяти дещо.
    ОЛАВ: Якщо це в моїй силі.
    ІНГЕГЕРДА: Знайди мені іншого чоловіка!
    ОЛАВ: Інгегерда, завтра почнуться святкування, як це можна.
    ІНГЕГЕРДА: Зрозуміла, це не можеш.
    ОЛАВ: Що тебе вкусило?
    ІНГЕГЕРДА: Ти вже питав. Тоді пообіцяй мені те, що можеш обіцяти як конунг.
    ОЛАВ: Кажи.
    ІНГЕГЕРДА: Поки ти конунгом є тут, в нас вдома ти не підеш війною на Данію. Ти не порушиш договір, який уклали батько наш Гаральд та Свейн. Ти не підеш війною на мого чоловіка, Олава Свейнсона.
    ОЛАВ: Тоді я можу обіцяти це, бо мрію тільки я про мир. Але твоє прохання дивне і на тебе не схоже зовсім.
    ІНГЕГЕРДА: Чому?
    ОЛАВ: Моя, тепер сестра єдина, попросила б краще вбити нелюба, ніж захищала б його не взявши шлюбу ще.
    ІНГЕГЕРДА: Ти мудрий. Дійсно. Не моє є це прохання. Про це мене просила мати.
    ОЛАВ: Елісів?!
    ІНГЕГЕРДА: Я їду, вона лишається при тобі, їй війни не потрібні теж.
    ОЛАВ: Мене не тішать твої слова, в них знову гіркота трави чужої.
    ІНГЕГЕРДА: Я сказала, як маю. Мені гірко. Наш батько Гаральд загинув. Лишилась мати, а в неї — єдина донька — Інгегерда, названа так на честь матері Елісів, слова якої видаються гіркою травою для брата й конунга.
    ОЛАВ: В твоїх словах не бачу злості — тільки біль.
    ІНГЕГЕРДА: Коли ви з Магнусом мені цей влаштували шлюб... Я довго плакала.
    ОЛАВ: Твій жаль про загибель Фіннура не можна визнати достатнім для того, щоб відкласти шлюб.
    ІНГЕГЕРДА: Про це не прошу вже. Я розумію, що не твоя тут воля. Я говорила з матір’ю.
    ОЛАВ: Вона теж не може скасувати слова конунга.
    ІНГЕГЕРДА: Навіть якщо тебе попросить?
    ОЛАВ: Мене... Я не знаю... Ні, слово конунга.
    ІНГЕГЕРДА: Просила її їхати зі мною.
    ОЛАВ: В Данію?!
    ІНГЕГЕРДА: Так, чого злякався, мій братик. Просила. Та відмовила мені.
    ОЛАВ: Верта в Гардарику?
    ІНГЕГЕРДА: Чого ти так всього боїшся? Ні, на Русь не верне.
    ОЛАВ: Залишиться в Норвегії!
    ІНГЕГЕРДА: Радій, з тобою.
    ОЛАВ: Ти знов мене образила. Чорні думки у тебе, про матір рідну.
    ІНГЕГЕРДА: Ні. Не образила. Матір, Елісів, вона вірить, що ти мир принесеш, те чого так не вистачало у житті із батьком.
    ОЛАВ: Це правда не хочу більше я війни.
    ІНГЕГЕРДА: Добре серце Елісів у всьому винне.
    ОЛАВ: У чому?
    ІНГЕГЕРДА: Гаральду подарувала тільки доньок.
    ОЛАВ: Зрозуміло, якби була ти хлопцем, сама би стала конунгом. Тому для тебе подарунок — син конунга Данії.
    ІНГЕГАРДА: Не ти оцінюєш мої дарунки.
    ОЛАВ: Якби ти стала конунгом, відмовилась б від миру.
    ІНГЕГАРДА: Чому такі слова!
    ОЛАВ: Я бачу твої очі.
    ІНГЕГАРДА: Я б нагадала міст британцям.
    ОЛАВ: Не тільки війни роблять конунга.
    ІНГЕГЕРДА: Так, війни роблять тільки славу й згадку на віки.
    ОЛАВ: Чого від мене хочеш?
    ІНГЕГЕРДА: Ненавиджу тебе. Ненавижду тебе і Магнуса. Прокльони шлю на голову я Торі. Ніколи батька не пробачу. Ні, не дивись з жалем, я не скінчила. Лилися сльози за батьком та сестрою. Ніколи б тебе конунгом не визнала, якби мене спитали. Та прошу про єдине — я їду. Ніколи більше певно я не верну до домівки. Ти брат мій, син батька мого, ти принесеш мені клятву кров’ю, що тече у нас обох.
    ОЛАВ: Інгегерда, що ти хочеш?
    ІНГЕГЕРДА: Ніколи, ніколи, щоб дня чи хвилини не було, щоб мати, Елісів, пожалкувала, що молила Одина твоє життя урятувать.
    ОЛАВ: Один забрав твій розум.
    ІНГЕГЕРДА: Обіцяй!
    ОЛАВ: Я обіцяю, шо не засмучу Елісів. Житиме де схоче, повага буде до неї як до дружини Гарольда. Ніхто не скривдить її, поки я живий.
    ІНГЕГЕРДА: Добре, я вірю. Такій клятві я вірю. Якщо збрешеш — кров Гарольда в тобі піском стане і ти помреш. Кохання зрадити легше, ніж кров, яка єднає нас.
    ОЛАВ: Не смій.
    ІНГЕГЕРДА: Так зупиняй свою дружину, як питатиме, чому сидиш так довго біля старої Елісів.

    Олав дає ляпаса Інгегерді.

    СЦЕНА 4.

    Входить Елісів.
    ЕЛІСІВ: Як це розуміти?
    ОЛАВ: В сестри моєї трохи думки переплутались, я допоміг навести лад.
    ІНГЕГЕРДА: Може мені вийти, не заважати вам?
    ОЛАВ: Напевно, ще не все впорядкувалось.
    ЕЛІСІВ: Досить. Що тут відбулось?
    ОЛАВ: Тобі не варто знати це й засмучуватись.
    ІНГЕГЕРДА: Так ми обговорювали мій шлюб. Як тяжко буде жити, з тим, кого не любиш.
    ЕЛІСІВ: Досить.
    ІНГЕГЕРДА: А може доля теж мені коханця молодого подарує?
    ЕЛІСІВ: Сама ж ти нарікала, що чоловік для тебе молодий.
    ІНГЕГЕРДА: Це зараз.
    ОЛАВ: Замовкни.
    ЕЛІСІВ: Ти повірила чуткам?
    ОЛАВ: Не треба.
    ЕЛІСІВ: Тому така ти зі всіма! Ти думала, що зрадила я батька. З ким, з його сином?
    ОЛАВ: Не треба.
    ІНГЕГЕРДА: Так, не треба.
    ЕЛІСІВ: Я б цього нікому не дозволила. Собі тим більш.
    ІНГЕГЕРДА: Тоді чому такі розмови.
    ОЛАВ: Винен я. Я не ти.
    ІНГЕГЕРДА: Не розумію.
    ОЛАВ: Як батько вмер, я став конунгом. Я не ти — ти народилась дівчиною, та конунг ти, яким Гаральд міг тільки пишатись. Ти не Марія, яка серцем кипіла і страждала і була батьком тільки по душі, без нього жити не могла.
    ЕЛІСІВ: Ти що говориш...
    ОЛАВ: Мені поради треба, я меч знаю, та не державу. Тора, мати, ти знаєш, що для неї Магнус. А я? Я згодився на мир, на все. Радники, сьогодні радники, від завтра зрадники. Я вірю тільки Елісів. Її батько ...Ярослав, він керував державою. Вона така розумна. Не тих пісень вона співає, що коханка. Співає те, що конунг мусить чути.
    ІНГЕГЕРДА: Вибач, мамо.

    Елісів обіймає Інгегерду.

    ІНГЕГЕРДА: Я думала це батька зрада.
    ЕЛІСІВ: Тихо.
    ОЛАВ: Але якщо повірила вже ти, то всі гадати будуть так.
    ЕЛІСІВ: Що ж робити? Як всіх переконати?
    ОЛАВ: Не знаю, нова біда прийшла до нас.
    ІНГЕГЕРДА: Нічого.
    ОЛАВ: Як так?
    ІНГЕГЕРДА: Мовчати.
    ЕЛІСІВ: Не можна.
    ІНГЕГЕРДА: Нехай всі так думають.
    ЕЛІСІВ: Паплюжать твоєї матері ім’я?
    ІНГЕГЕРДА: Нехай так буде. Всі знають, що в конунга Олава є слабина — дружина батька. Та ніхто не знає, що сила це його і мудрість.
    ОЛАВ: Говорить в тобі конунг, а не жінка, що не хоче заміж.
    ІНГЕГЕРДА: Над цим поміркуєм потім. Цікаво, чи так само думає і Магнус.
    ЕЛІСІВ: А тобі що з того?
    ІНГЕГЕРДА: Я думаю, і він прийде, привітати сестру з шлюбом.
    ЕЛІСІВ: То в нього випитай, які він думки має.
    ОЛАВ: Не треба нам цього.
    ІНГЕГЕРДА: Невже не хочеш знати, що про тебе брат говорить?
    ОЛАВ: Ні. Йому я вірю.
    ЕЛІСІВ: Але тобі б порадила поговорити я з сестрою, як Магнус від неї піде.
    ОЛАВ: Не знаю я.
    ІНГЕГЕРДА: Втомилась я від балачок.
    ОЛАВ: Ми йдемо.
    ЕЛІСІВ: Сестри думку варто слухать.

    Елісів та Олав виходять.

    Сцена 5.

    ІНГЕГЕРДА: Магнус прийде, вже чула це. А може він має думки інші. Може він має кров Гаральда і саме він помститись схоче Данії й Британії, на що ніколи не наважиться Олав.
    Та ні, мати каже, що зараз всі мріють про мир. Та тільки не Магнус, що державу з братом розділив.

    Сцена 6.

    Входить Магнус.
    МАГНУС: Прийшов до тебе я, сестро, привітати з шлюбом.
    ІНГЕГЕРДА: Дякую, дарунки бачила. З тобою поговорити я хотіла.
    МАГНУС: Поради перед шлюбом могла ти взяти в Елісів.
    ІНГЕГЕРДА: Батька вже рік немає. Я хочу про державу говорити, якої конунг ти.
    МАГНУС: Тебе я слухаю.
    ІНГЕГЕРДА: Магнус, брат наш — Олав, витер кров зі свого меча, як робив це й батько. Чи ти віриш йому?
    МАГНУС: Олав завжди хотів мира, ти ж знаєш, він ще дитя.
    ІНГЕГЕРДА: Та конунг, як і ти.
    МАГНУС: Так, ми поділили землю.
    ІНГЕГЕРДА: А чи тобі вдосталь цього?
    МАГНУС: Тебе не розумію, сестро. Ще ніколи не розмовляла ти зі мною про держави справи!
    ІНГЕГЕРДА: Беру я шлюб із сином конунга.
    МАГНУС: Та чоловік твій ще не конунг.
    ІНГЕГЕРДА: Я пам’ятаю. До тебе в мене є прохання.
    МАГНУС: Я шлюб зупинити твій не маю сили.
    ІНГЕГЕРДА: Про це вже знають всі.
    МАГНУС: І не боїшся ти, що ці розмови дійдуть до вух твого чоловіка?
    ІНГЕГЕРДА: Це тільки-но розмови. Шлюб буде, з ним згаснуть всі балачки.
    МАГНУС: Що ти хотіла запитати?
    ІНГЕГЕРДА: Просити. Мені потрібна обіцянка конунга.
    МАГНУС: Я інших слів нікому не даю.
    ІНГЕГЕРДА: Чи можеш обіцяти, поки конунгом ти будеш мир із Данією не порушувати, не йти на Олава війною?
    МАГНУС: Ти зараз про брата нашого чи чоловіка свого?
    ІНГЕГЕРДА: Про чоловіка.
    МАГНУС: Твій шлюб зміцнити мусить домовленість, яку уклав наш батько.
    ІНГЕГЕРДА: До цього він п’ятнадцять років кров лив данців.
    МАГНУС: Так це тебе спиняє?
    ІНГЕГЕРДА: Гаральд миру не хотів.
    МАГНУС: А ти?
    ІНГЕГЕРДА: А хто мене спитає?
    МАГНУС: Тому і шлюб тобі не до вподоби.
    ІНГЕГЕРДА: А тобі?
    МАГНУС: Ти жінка, але в твоїх очах я бачу погляд Гаральда. Ти не Олав, не хочеш миру.
    ІНГЕГЕРДА: Як і ти!
    МАГНУС: Що в серці у людини Один тільки знає.
    ІНГЕГЕРДА: Чому вагаєшся?
    МАГНУС: Чи не підбурюєш мене на зраду?
    ІНГЕГЕРДА: Кого?
    МАГНУС: Домовленості з братом.
    ІНГЕГЕРДА: Конунг завжди один володарює.
    МАГНУС: Про це постійно каже мати.
    ІНГЕГЕРДА: Тора хоче слави для своїх синів.
    МАГНУС: Олав героєм був у битві.
    ІНГЕГЕРДА: Тому йому ти поступився.
    МАГНУС: Так, це справедливо. По першості народження...
    ІНГЕГЕРДА: По першості була б я конунгом, якби була я чоловіком.
    МАГНУС: В Марії таких думок не було.
    ІНГЕГЕРДА: В ній був тільки батька подих.
    МАГНУС: Як він помер, вона і не жила.
    ІНГЕГЕРДА: Що зупиняє тебе?
    МАГНУС: Війни.
    ІНГЕГЕРДА: Ти воїн.
    МАГНУС: Я не про це. Наш батько, великий Гаральд Сигурдарсон, він знищив все війною. Підняти землю треба нам, ніхто не піде воювати.
    ІНГЕГЕРДА: Чи мир несе прибуток?
    МАГНУС: Забагато крові на землі. Нехай ця зникне у траві поміж камінням. Тоді вже буде час і для таких розмов.
    ІНГЕГЕРДА: Скільки часу тобі на це потрібно?
    МАГНУС: На що?
    ІНГЕГЕРДА: Щоб об’єднати Норвегію собі, в одних руках.
    МАГНУС: Я не збираюсь.
    ІНГЕГЕРДА: Поки що. А коли будуть сили? Чи спробуєш відвоювати Данію.
    МАГНУС: Таке було бажання батька нашого.
    ІНГЕГЕРДА: А Олав в цьому допоможе?
    МАГНУС: Напевно ні.
    ІНГЕГЕРДА: А якщо Данію лишити в спокої?
    МАГНУС: Ти все ж таки хвилюєшся за державу, в якій ти станеш королевою.
    ІНГЕГЕРДА: Ні, я про те, щоб об’єднати всю Норвегію.
    МАГНУС: Піти проти Олава? Я цього не зроблю.
    ІНГЕГЕРДА: А якщо зробить Данія усе?
    МАГНУС: Сама ж казала, що мира хочеш.
    ІНГЕГЕРДА: Так ти цей мир і зробиш. Запам’ятає тебе змучена війною Норвегія.
    МАГНУС: А Олав?
    ІНГЕГЕРДА: Як схоче Один.
    МАГНУС: Ти дивні речі кажеш, Інгегерда. Ніколи такого від жінки я не чув. Тільки від...
    ІНГЕГЕРДА: Тори.
    МАГНУС: Так.
    ІНГЕГЕРДА: Я донька конунга. Я можу так говорити.
    МАГНУС: Я не знаю, мене ти здивувала. Ти так упевнена.
    ІНГЕГЕРДА: Я тільки думаю, що чоловік мене послуха, як стане конунгом.
    МАГНУС: Чи буде скоро це?
    ІНГЕГЕРДА: Не знаю.
    МАГНУС: Пройшов ще тільки рік, як батька нашого немає. Не можу я піти війной на Данію. Немає в нас багатств, що батько мав колись.
    ІНГЕГЕРДА: Знаю. Я рада, що вислухав мене ти, брате-конунг.
    МАГНУС: Завжди готов прийти до тебе. Раніш мені здавалось, що ненависть тебе до мене зупиняє.
    ІНГЕГЕРДА: Ненависть?
    МАГНУС: Я, як і Олав, Тори син.
    ІНГЕГЕРДА: Нехай про це ридає Елісів.
    МАГНУС: І на неї ти лиха. Теж через Олава.
    ІНГЕГЕРДА: До чого Олав тут і Елісів?
    МАГНУС: Бентежить тебе, що шлюб вони зіграють швидше, ніж ти свій.
    ІНГЕГЕРДА: Я тебе не розумію.
    МАГНУС: Всі тільки й говорять, що Елісів взяла Олава під свою опіку.
    ІНГЕГЕРДА: Можливо, що тебе дивує?
    МАГНУС: Він як і я, син Тори. Ти розумієш, що Олав подібний на батька нашого Гаральда і кажуть...
    ІНГЕГЕРДА: Що?
    МАГНУС: Для матері твоєї вони обидва одним Олавом стали. Кажуть, що у свій почет бере він Елісів. До тебе ж не пішла вона до данських берегів.
    ІНГЕГЕРДА: Почет для Елісів, бо конунга дружиною була.
    МАГНУС: Себе так заспокой.
    ІНГЕГЕРДА: Добре, я втомилась від розмов.
    МАГНУС: Пробач. Тобі це не приємно. Я вислухав тебе. Бажаю чоловікові твоєму швидше стати конунгом, тобі королевою і об’єднати державу нашу.
    ІНГЕГЕРДА: Так, обов’язково. Нехай тебе почує Один.

    Магнус виходить.

    Сцена 7.

    ІНГЕГЕРДА: Два брати від батька залишились. І обидва від ненависної Тори. Як батько міг, кинути матір заради... Добре, зараз не про це. Великий воїн, був відомий цілому світу він жінками. Кров проливав, та на коханок завжди мав час.

    Сцена 8.

    Повертається Магнус, з ним Олав.

    МАГНУС: Дивись, Інгегерда, кого зустрів, як йшов від тебе.
    ОЛАВ: Я вже тобі казав, теж я прийшов, щоб сестру з шлюбом привітати.
    ІНГЕГЕРДА: Як це важливо для мене бачити вас двох у себе.
    ОЛАВ: Братів?
    ІНГЕГЕРДА: Двох конунгів.
    МАГНУС: Тішить нас твоя повага.
    ІНГЕГЕРДА: Чому прийшли до мене?
    МАГНУС: Брати тебе ще хочуть привітати зі шлюбом.
    ІНГЕГЕРДА: Тоді, чому поважні, як на тінг прийшли.
    ОЛАВ: Засмучують нас твої речі.
    МАГНУС: Так, не до вподоби це.
    ІНГЕГЕРДА: Що саме?
    ОЛАВ: Скрізь йдуть розмови, що конунги обрали не гідного чоловіка для Інгегерди.
    ІНГЕГЕРДА: Радію, що тільки це приносить смуток моїм конунгам-братам.
    МАГНУС: В державі мир, з сусідами також.
    ОЛАВ: Спокійно жити буде тепер держава. Два сини одного батька - тепер на рівних керуємо державою.
    МАГНУС: Поки тримається наше слово, ми рівні.
    ІНГЕГЕРДА: Я вже втомилась від розмов про рівність.
    ОЛАВ: Домовленості ми не порушимо.
    МАГНУС: Не забувай, що Данії поступливість тепер залежить і від тебе, сестро.
    ОЛАВ: Ти будеш дружиною Олава, але Норвегія завжди у серці твоєму лишиться.
    ІНГЕГЕРДА: Раніше всі державнії питання вирішували ви без мене.
    МАГНУС: Радіти ти повинна таким подіям, що змінилось все.
    ОЛАВ: Ти завжди була рівна, бо донька Гаральда.
    ІНГЕГАРДА: Коли стебельця обирали, про мене не згадали.
    МАГНУС: Тебе там взагалі не мало бути. Батько мене залишив тут, володарем.
    ІНГЕГАРДА: Так, я пам’ятаю, тебе на Стемфордському мості не було.
    ОЛАВ: Досить, так батько вирішив.
    МАГНУС: Олав, тебе хотів він конунгом Британії зробити.
    ОЛАВ: Давно про це забув я.
    МАГНУС: Я все віддав - рівно, хоча міг залишитись конунгом. Я так вчинив, як Магнус з батьком.
    ІНГЕГАРДА: Ти так вчинив, бо ви обидва сини Тори.
    ОЛАВ: Ми діти Гаральда.
    ІНГЕГЕРДА: І я про це. А зараз вирішили, що мого шлюбу достатньо, щоб втримати Данію від війни.
    МАГНУС: Данію втримати, це смішно. Твій шлюб для того, щоб данці бачили, що не збираємось на них ми нападати.
    ОЛАВ: Ми мир тримаємо, який наш батько встановив.
    ІНГЕГЕРДА: Мир цей батько кров’ю здобував.
    ОЛАВ: Зараз не про це. Земля вже наша змучена від воєн.
    МАГНУС: Так, снаги набратись воїнам ще треба та підрости новим.
    ІНГЕГЕРДА: Чи з Данією буде довгим мир?
    МАГНУС: Це все залежить і від тебе, Магнуса конунга єдина сестро.
    ОЛАВ: На все є воля Одина.
    ІНГЕГЕРДА: Я згідна, приймаю вибір ваш і більше не проситиму, щоб чоловіка іншого мені знайшли.
    ОЛАВ: Нарешті мудрії слова від доньки Елісів.
    МАГНУС: Чому на шлюб не запросила матір нашу, Тору Торбергсдотір, такої неповаги ще ніхто в Норвегії до неї не виявляв.
    ІНГЕГЕРДА: В неї шлюб свій, у мене свій, сама вже не схотіла бути тут.
    МАГНУС: Невже?
    ІНГЕГЕРДА: А ти їдь за матусею та про це спитай.
    МАГНУС: Розумна, щоб конунг Олав тебе данцю віддавав?
    ОЛАВ: Яке це має значення?
    МАГНУС: Дві стеблини, не одна.
    ІНГЕГЕРДА: Я бачу ви і тут дійти не можете ще згоди.
    ОЛАВ: Ми мудрії мужі, маленьки супречки не дозволять Норвегію нам розділити.
    МАГНУС: Норвегія повинна бути під володарюванням одного конунга.
    ІНГЕГЕРДА: Та невже?
    ОЛАВ: Тебе не зрозумів я, брате.
    МАГНУС: Я про те, що держава мала вже конунга великого Гаральда. І тільки воля Одина на те, щоб ми удвох з тобою могли зрівнятись з його розумом та були як один.
    ІНГЕГЕРДА: Хорошії розмови.
    МАГНУС: Напевно тобі ще готуватись до святкування треба. Прийшли ми ж тільки щоб привітати. Чи ще чогось хотів, мій брате?
    ОЛАВ: Ні, я тільки хотів сказати, що теж приніс свої дарунки, Інгегерда.
    МАГНУС: Ще раз прийми ти привітання з шлюбом. Нехай цей шлюб Норвегії новую славу принесе.
    ОЛАВ: Нехай твій шлюб нам мир дарує.

    Магнус та Олав виходять.

    Сцена 9.

    ІНГЕГЕРДА: Цей шлюб, мій шлюб. Скачувати не може його ніхто з конунгів. Вже почалися святкові співи. Встане сонце ще раз, побачу чоловіка я свого. Данія. Держава, яку так мріяв захопити батько, а загинув пішовши воювати на Британію.
    Два конунга в Норвегії, дві долі, що приготували вони державі. Невже крім мене цього ніхто не знає?
    Магнус буде воювати, можливо згине, як Гаральд. Я сподіваюсь, що недовгий вік у нього. Він Тори син. Так само, як Олав.
    Мати, вона послухала мене і терпить, що ім’я її паплюжать. Чи може провину свою відчуває, спокутує її так перед Богом? Стражданнями. Ні, я не можу навіть думать, що Олав взяв її не для порад. Я нічого не знаю, я мушу вірити. Вона Олаву вірить, і забуває, що він Тори син, у ньому бачить тільки сонце батька.
    Два брати, два конунги. Дав обіцянку миру Олав. Магнус кров пропонував. Гарний посаг обрали для мене брати.
    Мій чоловік, який він буде, ще молодий, війни захоче. Та ні, там батько сильний, його зупинить, інакше б згоди своєї він на шлюб не дав.
    Гаральде, батьку, твоя донька і обирати мушу долю для держави, в якій ти так мало бував, свій меч напуваючи кров’ю.
    Чи може бути зрадником твій син? Якщо це так, то котрий?
    Чи вірити Олаву Тихому чи Магнусу, який поки не впевнений у своїй силі?
    Брати, кров, договори, зникає все - як конунгом хтось стати хоче. Я мушу стати на чийсь бік. Я буду дружиною конунга. Обрати.
    Принести кров від Данії руки, чи зупинити Магнуса. Що там казала мати? Інгегерда, любити державу чоловіка, як свою рідну.
    Добре, дотримуюсь я обіцянки, не буде воювати Данія з синами Гаральда.
    Пробач, як зможеш, батько. Я не Марія, я буду жити далі. Твоя донька і кров твоя волає про помсту. Але я донька Елісів і хочу тільки миру.
    Мій чоловіче, в посаг свій беру я мир. Ненавиджу тебе я Тора, що допомагати мушу сину я твоєму. Я буду королевою, як моя воля, твоєї влади не лишиться в Норвегії. Якщо для цього підтримати я мушу твого сина, то для того, щоб проти твоєї волі він пішов.

    Затемнення.

    Сцена 10.

    Входить Елісів. Інгегерда лежить на лавці, закривши голову руками.
    ЕЛІСІВ: Доню, ти спиш.
    ІНГЕГЕРДА: Ні. Тебе чекаю.
    ЕЛІСІВ: Там принесли святковий одяг.
    ІНГЕГЕРДА: Ти бачила його?
    ЕЛІСІВ: Ще ні. Та кажуть їде вже, красою своєю затьмарюючи сонце.
    ІНГЕГЕРДА: Про це так скажуть потім скальди.
    ЕЛІСІВ: Ти змучена.
    ІНГЕГЕРДА: Я говорила з Магнусом, з Олавом.
    ЕЛІСІВ: Брати будуть на святі.
    ІНГЕГЕРДА: Навіщо так говориш, їх називати так — огидно.
    ЕЛІСІВ: Два конунги будуть на святкуванні.
    ІНГЕГЕРДА: Я говорила з кожним.
    ЕЛІСІВ: І тому сумна така.
    ІНГЕГЕРДА: В одного кров в очах, в іншого надія.
    ЕЛІСІВ: Магнус хоче крові?
    ІНГЕГЕРДА: Ще не зараз.
    ЕЛІСІВ: Ти теж про помсту мрієш.
    ІНГЕГЕРДА: Напевно, ні. Не хочу кров у посагу я нести.
    ЕЛІСІВ: Яку обрала собі долю?
    ІНГЕГЕРДА: Любитиму державу чоловіка, як ти цю любиш, як робила це Інгегерда, дружина Ярослава. Я вірю Олаву.
    ЕЛІСІВ: Ти мудра, доню.
    ІНГЕГЕРДА: Твоя любов мене такою робить. Кажи, щоб шати святкові несли. Готова стати я дружиною Олава.
    ЕЛІСІВ: Все буде добре, доню.
    ІНГЕГЕРДА: Свою країну хочу бачити у мирі, а не в ріках крові.
    ЕЛІСІВ: Тоді Господь тебе почує, віддасть Норвегію у руки Олава Гаральдсона.
    ІНГЕГЕРДА: Так буде, як вирішить Один. Пробач, мій батьку.

    З А В І С А.

    Адреса: aksioma@neonet.ua

    Головна

    Передрук матеріалів забороняється.
    Copyright © 2003-2016. All rights reserved